НЕИПАНИМАЮ СОЧ 5. Определите правильную последовательность событий
1 Численность собравшихся под властью Керея и Жаныбека составила 200 тысяч
человек.
2В 1468 году Абулхаир хан предпринял поход в Могулистан, во время которого умер.
3 Откочёвка Керея и Жаныбека.
4 В долинах Шу и Таласа провозглашено Казахское ханство.
5 Борьба за Присырдарьинские
города
6 Война между первыми казах скими ханамни преемниками Абулхаира.
[6]​

Битва під Вількомиром відбулася 1435 року між русько-польсько-литовськими військами великого князя Литовського Сигізмунда I Кейстутовича і військами великого князя Руського Свидригайла Ольгердовича та союзників. Закінчилася перемогою військ Сигізмунда та значно послабила позиції Свидригайла у боротьбі за престол у Великому князівстві Литовському, Руському і Жемайтійському 1432—1439 років

Війська Свидригайла і Сигізмунда зійшлися біля Вількомиру на річці Швентої (Святій[5]) 29-30 серпня 1435 року, вирішальна битва відбулася 1 вересня.

Військо Свидригайла нараховувало до 15000 чоловік, серед них було 6000 ратників великого князя, понад 50 дружин удільних князів, 3000 лівонських лицарів, 1500 тисяч чеських таборитів і 500 ординців. Це різнорідне військо мало трьох полководців: самого Свидригайла Ольгердовича, лівонського магістра Франка Керскорфа і князя Сигізмунда Корибутовича. З них талант полководця мав тільки Сигізмунд, учасник Гуситських війн[6].

Сигізмунд Кейстутович мобілізував до 5000 литовського війська, яке доручив очолити своєму синові Михайлу. Польща вислала своєму васалу в поміч 4-12000 війська на чолі з Якубом із Кобилян — досвідченим полководцем, учасником Грюнвальдської битви та Великої війни з Тевтонським орденом, він і прийняв командування над польсько-литовським військом.

29-30 серпня війська Свидригайла Ольгердовича і Сигізмунда Кейстутовича зайняли позиції біля річки Святої за 9 км на південь від фортеці Вількомир. Через два дні Свидригайло, переконавшись у невигідности своєї позиції, вирішив перейти обозом під Вількомир. Коли Свидригайло з військом рушив — ударило польсько-литовське військо, розділивши Свидригайлові війська на дві частини. Битва скоро скінчилася страшним погромом військ Свидригайла.[4][7] Сам Свидригайло Ольгердович встиг утекти до Полоцька. Магістр Керскорф, ландмаршал і більшість лівонських лицарів загинули. Сигізмунд Корибутович був важко поранений і помер у полоні. В битві загинули мстиславський князь Ярослав Семенович, київський князь Михайло Семенович Болобан, вяземський князь Михайло Львович, князь Данило Семенович Гольшанський.[6] 42 князі потрапили в полон, серед них — Федір Корибутович та Іван Володимирович — син Володимира Ольгердовича Київського.

Відповідь:

Високорозвиненим ремеслом було виготовлення прикрас з кольорових і благородних металів. Прийняття християнства і будівництво церков сприяло розвитку виготовлення предметів церковного вжитку. З міді виливали дзвони і хрести. Ювеліри славилися далеко за межами краю. Прикраси виробляли тиснення срібла і золота, волочіння дроту, виготовлення скані, назерні, філіграні (пе-регородчастої емалі). Широко застосовували техніку позолоти, оздоблення срібних виробів черню.

Інтенсивно розвивалося гончарство. У могилах і давніх селищах віднайдено багато останків давнього посуду, так що можемо стежити за розвитком кераміки від простих горщиків, ліплених руками, до дуже гарних мистецьких виробів. У княжі часи вироблювали по більших містах цеглу і з неї будували мури міст та визначніші церкви й світські будови.

Воно було поширене як у містах, так і на селі. Посуд, що вироблявся у місті, відрізнявся якістю обробки і різноманітнішими формами. Майже весь він виготовлявся на ручних гончарних кругах, обпалювався в спеціальних печах — горнах, що мали двох'ярусну конструкцію з глиняною перегородкою міх ярусами та піччю в нижньому ярусі. Майстри виготовляли миски, горщики, черпаки, кухлі, прялиці для ткачів, світильники, писанки, іграшки, речі церковного вжитку. Для нанесення орнаменту на посуд застосовували складні штампи, іноді покривали речі поливою. Вироблялася цегла — плінфа, з якої будували князівські палаци, храми, фортеці.

В деяких околицях знали також виріб скла. Такі назви, як стекляник (скляр) і стекляна кузня, вказують на техніку скляних виробів. Багато скляного посуду привозили до нас із Візантії та з Заходу.

Склоробне виробництво досягло високого рівня. Для монументального живопису (мозаїки) використовували різнокольорову смальту (кубики зі скляної маси). Із скла робили прикраси. Матеріалами для виробництва скла були пісок, поташ, вапно, кухонна сіль. Часто скло заварювали.

У буйних пущах, де жили спочатку слов'яни, розвинулися дуже скоро деревні промисли. У княжі часи знаємо вже кілька різних назв для ремісників, що обробляли дерево: древоділи, платники, городники (що ставили городи), мостники. Ці теслі мали власні організації зі своїми старійшинами. Були також окремі ізвозники, що звозили дерево до міста.

Повсюдно використовували сокири, долота, кліщі, струги, пилки. Існував токарний верстат. «Мідяна сокира від сухого дерева сама нищиться», — наводить приповідку Кирило Турівський.

З дерева робили всяке господарське приладдя і все потрібне до обстанови хати. Згадуються вози, сани, столи, ліжка, лави, стільці, відра, каді, бочілки, ковші, ложка, лопата, колибель (колиска), ступа, драбина, врешті корста — домовина. Вироблювали також рогожі, плели великі коші й менші кошниці.

3 дерева робили буквально все — від колиски, домовини, меблів до палаців, храмів.

Серед інших ремесел відомі кравецтво, обробка кістки та каменю, оброблення шкур і виробництво з них одягу і взуття. З шкури кравці шили кожухи, шапки, шевці — чоботи, черевики, ходаки. Прості люди широко використовували личаки, постоли. З полотна та сукна шили свити, жупани, плащі, киреї, шапки, штани, запаски, пояси, хустки, сорочки, гуні. Прядіння і ткацтво довго залишалися ремісничою діяльністю.

Високо стояли шкіряні промисли, головно ж гарбарство та кушнірство. Свіжа шкіра звалася кожа, виправлена — усна, або усніє. Звідси походять назви кожевник і уснар для гарбаря й кушніра. При обробці шкіри уживали усніяний квас, тобто гарбарський квас. Шкіру м'яли руками, як це видно з оповідання про Кожум'яку. Знаємо різні назви ремісників, що користувалися шкірою: швець — означало й шевця, й кравця, сідельник робив сідла, тульник виготовлював тули — сагайдаки для стріл.

Пояснення: