1)Асадал - тамақ және ыдыс-аяқ сақтайтын үй жиһазы, кебеженің түрі. "Ас" және "адал" деген сөздерден құралған. Үстіңгі бөлігі Арыстан баб кесенесі қақпақталып, шебердің немесе мүлікті жасатушының мүмкіндігіне қарай оның бетіне түрлі нақыштар салып, сүйекпен, қаңылтырмен, әр түрлі тастармен безендіріледі, әр түрлі бояумен бояп жиһазға эстетикалық өң беріледі. Төменде (сұрақтарының ұзын-қысқалығына қарай) бір-екі бөлік жасалады. Асадалды түркі халықтарының бәрі пайдаланған.
2)Сунду́к (от тюркского сандык) — изделие корпусной мебели с откидной или съёмной верхней крышкой[1], используется как ёмкость для хранения предметов обихода, драгоценностей и других ценных вещей. Использовался в самых разных культурах, начиная с древних времён. В настоящее время сундук (сандык), как предмет обихода, можно увидеть в казахских аулах, русских и восточноевропейских деревнях, а также в различных музеях.
3)Сырма́к (каз. Сырмақ, Syrmaq) — узорчатый войлочный казахский ковёр. Сырмак изготовляется из отдельных кусков войлока разных цветов (обычно чёрного и белого) так называемой техникой мозаики: узор врезается в фон вровень с его поверхностью; эта композиция накладывается на другой войлок и простёгивается, а затем цветным шнуром по контуру узора. Сырмак — один из главных предметов убранства казахского народного жилища — юрты
4)Текемет – сәндік-қолданбалы өнер туындысы, бетіне түрлі түсті ою-өрнек басылған киіз үй жиһазы.
Текеметтің туу тарихы мен оны жасау технологиясы қазақтың ерте дәуірдегі (біздің заманымыздан бұрын. 6 – 5 ғасырлар) өмір-тұрмысынан тамыр тартады. Әсіресе, көшпенділер өмірінде Текеметтің алатын орны өзгеше болған: ол қазақтың дәстүрлі баспанасы – киіз үй ішіне жылылықпен қатар әсемдік те әкеліп әрі киіз үйдегі адамдарды астынан өтетін сыздан қорғап, аурудың алдын алу рөлін де атқарып отырған. Көшпенділер өмірінде жасалуы жағынан оңай болмағанымен, олардың өмір-тұрмысында қолдануға ыңғайлы Текемет бетіндегі түр-түс үйлесімі мен ою-өрнекті орналастырудағы тәсілдер халықтың ертедегі мәдениеті мен дүниетанымынан хабар береді. Осыған орай Текеметке ою-өрнек пен түр салудағы тепе-теңдікті қатаң сақтау қағидасы қазақ халқының ерте замандағы дүниетанымдық дуализмін де айқын аңғартады. Текеметтің күзем жүннен (қарасынан) басылған талдырма (кейде шиге тартылған жүннің) бетіне ақтай немесе қызылға, көкке боялған жүн тартылады. Бұдан кейінгі текеметтің басылу тәсілі жалпы киіз басумен бірдей. Текеметтің боямаған түрі де болады. Мұны қара, ақ жүн тартып басады. Оның көлемі әр түрлі. Бояуына қарай қызыл ала текемет, сары ала, қара ала текемет деп аталады.
Іва́н Ґо́нта (1705 — 1768) — керівник українського гайдамацького руху, один з ватажків Коліївщини.
Народився в селі Розсішки (нині Христинівського району Черкаської області) в селянській родині. Гонта був чоловіком міцним, вродливим, носив «оселедця», був високий на зріст, мав стрімкий голос. Отримав гарну освіту, вмів вільно розмовляти та грамотно писати польською мовою. Мав гарні манери, був ввічливий з дамами. Був у надзвичайній пошані як серед козаків та селян, так і серед польської шляхти.
Разом із дружиною були ктиторами і церковними старостами в Воздвиженській церкві міста Володарки. Згодом став козаком надвірної міліції графа Потоцького в Умані. В Івана Гонти було п’ятеро дітей (чотири дочки та один син). Дати їх народження невідомі, проте на момент початку Коліївщини вони всі були дорослими (найменшим двом дочкам було близько 16 років).
За вправну службу в 1755 році Івана Гонту призначили сотником та подарували йому два села (Розсішки та Орадівку). Ці села за рік мали б давати 20 тис злотих прибутку. В одному з цих сіл (Розсішках) він збудував велику православну церкву для українських селян.
Граф Потоцький настільки поважав та визнавав таланти Івана Гонти, що видав розпорядження про його пряме підпорядкування собі напряму. За стандартним же порядком Іван Гонта, уманський козацький сотник, мав би підпорядковуватись полковнику Обуху, а уже той – Потоцькому.
На початку весни 1768 року Гонту звинуватили в зв’язку з гайдамаками. Проте, доказів не було знайдено, справу припинили. Іван Гонта разом із ввіреними йому козаками підтвердили свою вірність Потоцькому. В червні 1768 під час гайдамацького повстання на Ґонту була покладена відповідальність за оборону міських укріплень Умані, за якими ховалися мешканці міста і прилеглих поселень. Як тільки дійшла звістка про те, що повстанські загони наближаються до Умані, військо на чолі з полковниками Обухом та Магнушевським, а також сотниками Гонтою та Уласенком, вийшло назустріч повстанцям.
18 червня 1768 року біля села Соколівка два війська зустрілись і Гонта повідомив про перехід на сторону гайдамаків. Своїм козакам дав вибір: або приєднуватись разом з ним до війська Максима Залізняка, або ж безпечно повертатись до Умані. Всі козаки лишились з ним, лишень полковники Обух та Магнушевський повернулись.
1)Асадал - тамақ және ыдыс-аяқ сақтайтын үй жиһазы, кебеженің түрі. "Ас" және "адал" деген сөздерден құралған. Үстіңгі бөлігі Арыстан баб кесенесі қақпақталып, шебердің немесе мүлікті жасатушының мүмкіндігіне қарай оның бетіне түрлі нақыштар салып, сүйекпен, қаңылтырмен, әр түрлі тастармен безендіріледі, әр түрлі бояумен бояп жиһазға эстетикалық өң беріледі. Төменде (сұрақтарының ұзын-қысқалығына қарай) бір-екі бөлік жасалады. Асадалды түркі халықтарының бәрі пайдаланған.
2)Сунду́к (от тюркского сандык) — изделие корпусной мебели с откидной или съёмной верхней крышкой[1], используется как ёмкость для хранения предметов обихода, драгоценностей и других ценных вещей. Использовался в самых разных культурах, начиная с древних времён. В настоящее время сундук (сандык), как предмет обихода, можно увидеть в казахских аулах, русских и восточноевропейских деревнях, а также в различных музеях.
3)Сырма́к (каз. Сырмақ, Syrmaq) — узорчатый войлочный казахский ковёр. Сырмак изготовляется из отдельных кусков войлока разных цветов (обычно чёрного и белого) так называемой техникой мозаики: узор врезается в фон вровень с его поверхностью; эта композиция накладывается на другой войлок и простёгивается, а затем цветным шнуром по контуру узора. Сырмак — один из главных предметов убранства казахского народного жилища — юрты
4)Текемет – сәндік-қолданбалы өнер туындысы, бетіне түрлі түсті ою-өрнек басылған киіз үй жиһазы.
Текеметтің туу тарихы мен оны жасау технологиясы қазақтың ерте дәуірдегі (біздің заманымыздан бұрын. 6 – 5 ғасырлар) өмір-тұрмысынан тамыр тартады. Әсіресе, көшпенділер өмірінде Текеметтің алатын орны өзгеше болған: ол қазақтың дәстүрлі баспанасы – киіз үй ішіне жылылықпен қатар әсемдік те әкеліп әрі киіз үйдегі адамдарды астынан өтетін сыздан қорғап, аурудың алдын алу рөлін де атқарып отырған. Көшпенділер өмірінде жасалуы жағынан оңай болмағанымен, олардың өмір-тұрмысында қолдануға ыңғайлы Текемет бетіндегі түр-түс үйлесімі мен ою-өрнекті орналастырудағы тәсілдер халықтың ертедегі мәдениеті мен дүниетанымынан хабар береді. Осыған орай Текеметке ою-өрнек пен түр салудағы тепе-теңдікті қатаң сақтау қағидасы қазақ халқының ерте замандағы дүниетанымдық дуализмін де айқын аңғартады. Текеметтің күзем жүннен (қарасынан) басылған талдырма (кейде шиге тартылған жүннің) бетіне ақтай немесе қызылға, көкке боялған жүн тартылады. Бұдан кейінгі текеметтің басылу тәсілі жалпы киіз басумен бірдей. Текеметтің боямаған түрі де болады. Мұны қара, ақ жүн тартып басады. Оның көлемі әр түрлі. Бояуына қарай қызыл ала текемет, сары ала, қара ала текемет деп аталады.
Іва́н Ґо́нта (1705 — 1768) — керівник українського гайдамацького руху, один з ватажків Коліївщини.
Народився в селі Розсішки (нині Христинівського району Черкаської області) в селянській родині. Гонта був чоловіком міцним, вродливим, носив «оселедця», був високий на зріст, мав стрімкий голос. Отримав гарну освіту, вмів вільно розмовляти та грамотно писати польською мовою. Мав гарні манери, був ввічливий з дамами. Був у надзвичайній пошані як серед козаків та селян, так і серед польської шляхти.
Разом із дружиною були ктиторами і церковними старостами в Воздвиженській церкві міста Володарки. Згодом став козаком надвірної міліції графа Потоцького в Умані. В Івана Гонти було п’ятеро дітей (чотири дочки та один син). Дати їх народження невідомі, проте на момент початку Коліївщини вони всі були дорослими (найменшим двом дочкам було близько 16 років).
За вправну службу в 1755 році Івана Гонту призначили сотником та подарували йому два села (Розсішки та Орадівку). Ці села за рік мали б давати 20 тис злотих прибутку. В одному з цих сіл (Розсішках) він збудував велику православну церкву для українських селян.
Граф Потоцький настільки поважав та визнавав таланти Івана Гонти, що видав розпорядження про його пряме підпорядкування собі напряму. За стандартним же порядком Іван Гонта, уманський козацький сотник, мав би підпорядковуватись полковнику Обуху, а уже той – Потоцькому.
На початку весни 1768 року Гонту звинуватили в зв’язку з гайдамаками. Проте, доказів не було знайдено, справу припинили. Іван Гонта разом із ввіреними йому козаками підтвердили свою вірність Потоцькому. В червні 1768 під час гайдамацького повстання на Ґонту була покладена відповідальність за оборону міських укріплень Умані, за якими ховалися мешканці міста і прилеглих поселень. Як тільки дійшла звістка про те, що повстанські загони наближаються до Умані, військо на чолі з полковниками Обухом та Магнушевським, а також сотниками Гонтою та Уласенком, вийшло назустріч повстанцям.
18 червня 1768 року біля села Соколівка два війська зустрілись і Гонта повідомив про перехід на сторону гайдамаків. Своїм козакам дав вибір: або приєднуватись разом з ним до війська Максима Залізняка, або ж безпечно повертатись до Умані. Всі козаки лишились з ним, лишень полковники Обух та Магнушевський повернулись.