Упоминаются также варианты имени — Абулай, Аблай, Абилмансур Аблай, Облай и другие, с приставкой титула в зависимости от описания времени — «султан» или «хан». В современной орфографии — Абылай, но в дореволюционной было принято написание Аблай[1].
Настоящее имя — Абильмансур. Абылаем был назван по его боевому кличу «Абылай» (в одном из сражений в единоборстве со знаменитым джунгарским военачальником Шарышем, которого он победил) в честь деда Абылай хана Каншера, прозванного «Канишер Абылай» («қанішер» в переводе с казахского — «кровопийца») за неодолимую храбрость и ярость в бою.
Его матерью некоторые считают туркменскую рабыню. В 12 лет Абылай потерял отца, убитого во время нашествия джунгарского хана Цэван Рабдана. Ещё в молодости он был прозван «Сабалак» (Сабалақ — лохматый), был аманатом в ставке джунгар, но был обменян на другого аманата — «сына казахского хана».
О юности Абылая сохранилась лишь легенда: якобы после гибели отца его раб по имени Ораз, Абылаю было тогда 13 лет и он некоторое время работал простым батраком у некоего Даулет-бая, а затем жил у родственника — бия Абулмамбета.[2][3]
Поселення на території Олімпії відомі з III тисячоліття до н. е. Найдавніші архітектурні пам'ятки Олімпії сходять до першої половини II тисячоліття до н. е., до так званого середньоелладського періоду. Знайдені теракотові статуетки ідолів дозволяють припускати існування культових поклонінь в середньоелладський період. Однак в Олімпії того часу були відсутні храми навіть найбільш шанованим богам. Поклоніння і жертвоприношення відбувалися на вівтарях просто неба через абстрактність божеств, котрі не ототожнювалися з людськими образами.
У гомерівську епоху в Олімпії крім богів шанували Пелопа і його дружину Гіпподамію, котру вважали засновницею Олімпійських змагань дівчат. Для бігу їм надавався стадіон, а переможницям давали вінки з гілок маслини і частину принесеної в жертву Гері корови, а також дозволяли ставити статуї з висіченими на постаментах іменами. З дорійським завоюванням Пелопоннесу велике значення в Олімпії починало надаватися фіванському герою Гераклу. Саме його нащадкам і легендарному царю Оксілу приписувалося це завоювання. Деякий час на долю Олімпії впливали спартанці, так легенда повідомляє, що етолієць з Еліди Іфіт, втомившись від війн, за порадою Дельфійського оракула уклав з ахейцем з Пізи Клеосфеном і дорійцем зі Спарти Лікургом договір про Олімпійські змагання, текст якого було записано на бронзовому диску. Традиція зводить початок Олімпійських ігор до 776 року до н. е., відколи відомо про переможця в бігу Коронбоса. Поступово перелік видів змагань розширювався, відповідно ігри ставали все видовищнішими.
Упоминаются также варианты имени — Абулай, Аблай, Абилмансур Аблай, Облай и другие, с приставкой титула в зависимости от описания времени — «султан» или «хан». В современной орфографии — Абылай, но в дореволюционной было принято написание Аблай[1].
Настоящее имя — Абильмансур. Абылаем был назван по его боевому кличу «Абылай» (в одном из сражений в единоборстве со знаменитым джунгарским военачальником Шарышем, которого он победил) в честь деда Абылай хана Каншера, прозванного «Канишер Абылай» («қанішер» в переводе с казахского — «кровопийца») за неодолимую храбрость и ярость в бою.
Его матерью некоторые считают туркменскую рабыню. В 12 лет Абылай потерял отца, убитого во время нашествия джунгарского хана Цэван Рабдана. Ещё в молодости он был прозван «Сабалак» (Сабалақ — лохматый), был аманатом в ставке джунгар, но был обменян на другого аманата — «сына казахского хана».
О юности Абылая сохранилась лишь легенда: якобы после гибели отца его раб по имени Ораз, Абылаю было тогда 13 лет и он некоторое время работал простым батраком у некоего Даулет-бая, а затем жил у родственника — бия Абулмамбета.[2][3]
Объяснение:
Объяснение:
Поселення на території Олімпії відомі з III тисячоліття до н. е. Найдавніші архітектурні пам'ятки Олімпії сходять до першої половини II тисячоліття до н. е., до так званого середньоелладського періоду. Знайдені теракотові статуетки ідолів дозволяють припускати існування культових поклонінь в середньоелладський період. Однак в Олімпії того часу були відсутні храми навіть найбільш шанованим богам. Поклоніння і жертвоприношення відбувалися на вівтарях просто неба через абстрактність божеств, котрі не ототожнювалися з людськими образами.
У гомерівську епоху в Олімпії крім богів шанували Пелопа і його дружину Гіпподамію, котру вважали засновницею Олімпійських змагань дівчат. Для бігу їм надавався стадіон, а переможницям давали вінки з гілок маслини і частину принесеної в жертву Гері корови, а також дозволяли ставити статуї з висіченими на постаментах іменами. З дорійським завоюванням Пелопоннесу велике значення в Олімпії починало надаватися фіванському герою Гераклу. Саме його нащадкам і легендарному царю Оксілу приписувалося це завоювання. Деякий час на долю Олімпії впливали спартанці, так легенда повідомляє, що етолієць з Еліди Іфіт, втомившись від війн, за порадою Дельфійського оракула уклав з ахейцем з Пізи Клеосфеном і дорійцем зі Спарти Лікургом договір про Олімпійські змагання, текст якого було записано на бронзовому диску. Традиція зводить початок Олімпійських ігор до 776 року до н. е., відколи відомо про переможця в бігу Коронбоса. Поступово перелік видів змагань розширювався, відповідно ігри ставали все видовищнішими.