Привет. Здесь - часть материала. Просмотри его. Если подойдёт - напиши мне - отправлю остальной текст: Купечество: гильдейское и мещанство
Купечество, являвшееся на протяжении многих веков главным торговым сословием России также претерпело в 18 в. значительные изменения. Древние торговые корпорации гостиной и суконных сотен были упразднены и слиты в единое купеческое сословие с учреждением в 1720 г. императором Петром I Купеческого магистрата. Манифестом 17 марта 1775, а также Городовым положением 1785 г. купеческое сословие было разделено на гильдейское (привилегированное) купечество и мещан. Было установлены три гильдии, пребывание в которых зависело от размера объявленного купцом капитала. В первую гильдию зачислялись купцы с капиталом 500 до 1000 рублей, во вторую – от 1000 до 10 тысяч, в третью – от 10 тысяч рублей и выше. Остальные мелкие торговцы, ремесленники и наемные работники не вошедшие в гильдии, были отнесены к мещанам. Купцы с капиталом более 50 тысяч рублей были выделены в особый разряд «именитых граждан» , которые вместе с купцами первой гильдии получили преимущественное право вести заграничную торговлю. Кроме того, купцы первых двух гильдий освобождались от телесных наказаний, рекрутского набора и подушной подати. Только выкупивший гильдейское свидетельство (1-5% с объявленного капитала) имел право именоваться купцом. В противном случае он выбывал в разряд мещан. В отличие от других сословий, пребывание в купечестве не было пожизненным. Купец обязан был выбирать гильдейское свидетельство ежегодно. Это обстоятельство приводило к тому, что купечество являлось своего рода перевалочным пунктом для всех, кто двигался вверх или вниз по общественной лестнице. Верхушка купечества стремилась сочетать своих детей браком с дворянами, так как это давало им более высокий социальный статус, доступ к государственной службе и право на покупку крепостных. Купцы, не уплатившие ежегодных гильдейских пошлин, выбывали в сословие мещан. Мелкие предприниматели из крестьян, мещан и ремесленников, сколотив минимальный капитал, необходимый для перехода в купеческое сословие, вступали в гильдии а их внуки могли стать уже дворянами. Реформы 1775 – 1785 гг открытости купеческого сословия и притоку в него свежих сил. Так, например, высший слой московского купечества в конце 18 в. Фор
Кризові явища, які стали проявлятися в Чехії вже з останньої третини XIV ст., були наслідком загального економічного занепаду в країнах Західної Європи. Криза в економіці, що набула особливо гострого характеру на зламі ХІV - ХV ст., мала далекосяжні соціальні наслідки для Чеського королівства. Йдеться насамперед про глибоку диференціацію суспільства: від селян і феодалів до духовенства й жителів міст.
Селяни поділялися на заможних (седляків) і бідноту (холупників). Вони не були власниками землі, а лише утримували свої наділи й мусили відробляти панщину, сплачувати натуральний і грошовий оброки, певну кількість різних податків. Селяни підлягали суду господаря-феодала, який жорстоко карав за найменшу провину. Фактично влада феодала над селянином була необмеженою.
Населення чеських міст поділялося на патриціат (складався з німців), який тримав у своїх руках усе управління та суд; бюргерство, об'єднане в цехи й представлене чехами; бідноту, яка становила майже половину населення.
Пануючим класом Чехії були феодали, серед яких багатством і могутністю вирізнялися церковні ієрархи. Католицька церква володіла третиною всіх земельних угідь (половиною всіх земель узагалі). Основним джерелом її прибутків були селянські повинності. Крім того, вона отримувала від усіх верств чеського суспільства "десятину", а також гроші від мирян за відправлення обрядів. До світських феодалів належали також магнати й рицарська шляхта. Магнати прагнули обіймати високі державні посади й протистояли королівській владі.
Кількість шляхетських родів сягала кількох тисяч. Всі вони господарювали у своїх невеликих володіннях і мали досить скромні прибутки. Існував також зовсім збіднілих рицарів, які втратили свої володіння й заробляли на життя військовою службою. Незважаючи на те, що магнати і шляхта мали однакові права та привілеї, останні посідали другорядні позиції в суспільстві.
Криза, що охопила Чехію, вкрай загострила відносини між усіма класами та верствами суспільства. Селяни прагнули позбавитися нещадної експлуатації феодалів; бюргерство - звільнитися з-під влади патриціату й набути власних прав; міська біднота була готова до найрадикальніших змін у суспільстві, щоб поліпшити своє злиденне становище; дворянство боролося з магнатами за землю, привілеї та владу.
Водночас у чеському суспільстві зростало невдоволення політикою Римської курії і діяльністю католицького кліра. Представники різних станів прагнули не лише звільнитися від надмірних церковних поборів, а й при нагоді поділити церковне майно. Отже, на зламі XIV-XV ст. стали проявлятися й загострюватися кризові явища в економічній, політичній та церковній сферах життя чеського суспільства, вс та класи якого прагнули змінити суспільно-політичний лад, реформувати церкву, а також відстояти національну гідність, звільнивши країну від засилля німців.
Суспільно-економічні суперечності в Чехії викликали протест, який в умовах того часу міг проявитися тільки в релігійній формі. Римо-католицька церква, яка була чи не наймогутнішою структурою в країні, проявляла себе як регресивна сила, що гальмувала суспільний розвиток. Опозиційною силою щодо католицизму виступало передусім чеське бюргерство, яке прагнуло "дешевої церкви". Ця опозиція мала яскраво виражений національний характер, оскільки спрямовувалася проти засилля привілейованого німецького духовенства й патриціату.
Союзником бюргерства виступало також чеське селянство, яке нещадно експлуатувалося німецькими церковними й світськими феодалами. Оскільки критика католицизму пов’язувалася з вимогами секуляризації церковних земель, вона дістала підтримку королівської влади, чеських магнатів, шляхти й рицарства.
З критикою політики католицької церкви вже в другій половині XIV ст. виступило чеське духовенство. Так, Міліч з Кромержижа (1320-1374) у своїх проповідях чеською мовою сміливо викривав вади духовенства: користолюбство, розбещеність, невігластво, здирництво та ін. Він критикував справжніх винуватців розбещення церкви й підготував власну програму "виправлення" суспільства. Критика католицизму була підхоплена магістром Празького університету - Матвієм з Янова (1350-1394), який у своїх працях обґрунтував необхідність церковної реформи. В 1391 р. у Празі була заснована Віфлеємська каплиця. У проповідях, які читалися тут лише чеською мовою, викривалися зловживання католицької церкви.
У Празькому університеті відбувалися диспути, на яких обговорювалися питання реформації католицької церкви. За необхідність змін виступали чеські магістри-послідовники вчення (забороненого Римською курією) відомого реформатора, професора Оксфордського університету Д. Вікліфа (1320-1384). Однак антивікліфісти (здебільшого німецькі професори) у 1408 р. домоглися заборони вивчення праць реформатора-англійця.
Купечество: гильдейское и мещанство
Купечество, являвшееся на протяжении многих веков главным торговым сословием России также претерпело в 18 в. значительные изменения. Древние торговые корпорации гостиной и суконных сотен были упразднены и слиты в единое купеческое сословие с учреждением в 1720 г. императором Петром I Купеческого магистрата. Манифестом 17 марта 1775, а также Городовым положением 1785 г. купеческое сословие было разделено на гильдейское (привилегированное) купечество и мещан.
Было установлены три гильдии, пребывание в которых зависело от размера объявленного купцом капитала. В первую гильдию зачислялись купцы с капиталом 500 до 1000 рублей, во вторую – от 1000 до 10 тысяч, в третью – от 10 тысяч рублей и выше. Остальные мелкие торговцы, ремесленники и наемные работники не вошедшие в гильдии, были отнесены к мещанам. Купцы с капиталом более 50 тысяч рублей были выделены в особый разряд «именитых граждан» , которые вместе с купцами первой гильдии получили преимущественное право вести заграничную торговлю.
Кроме того, купцы первых двух гильдий освобождались от телесных наказаний, рекрутского набора и подушной подати. Только выкупивший гильдейское свидетельство (1-5% с объявленного капитала) имел право именоваться купцом. В противном случае он выбывал в разряд мещан. В отличие от других сословий, пребывание в купечестве не было пожизненным.
Купец обязан был выбирать гильдейское свидетельство ежегодно. Это обстоятельство приводило к тому, что купечество являлось своего рода перевалочным пунктом для всех, кто двигался вверх или вниз по общественной лестнице. Верхушка купечества стремилась сочетать своих детей браком с дворянами, так как это давало им более высокий социальный статус, доступ к государственной службе и право на покупку крепостных.
Купцы, не уплатившие ежегодных гильдейских пошлин, выбывали в сословие мещан. Мелкие предприниматели из крестьян, мещан и ремесленников, сколотив минимальный капитал, необходимый для перехода в купеческое сословие, вступали в гильдии а их внуки могли стать уже дворянами.
Реформы 1775 – 1785 гг открытости купеческого сословия и притоку в него свежих сил. Так, например, высший слой московского купечества в конце 18 в. Фор
Відповідь:
Кризові явища, які стали проявлятися в Чехії вже з останньої третини XIV ст., були наслідком загального економічного занепаду в країнах Західної Європи. Криза в економіці, що набула особливо гострого характеру на зламі ХІV - ХV ст., мала далекосяжні соціальні наслідки для Чеського королівства. Йдеться насамперед про глибоку диференціацію суспільства: від селян і феодалів до духовенства й жителів міст.
Селяни поділялися на заможних (седляків) і бідноту (холупників). Вони не були власниками землі, а лише утримували свої наділи й мусили відробляти панщину, сплачувати натуральний і грошовий оброки, певну кількість різних податків. Селяни підлягали суду господаря-феодала, який жорстоко карав за найменшу провину. Фактично влада феодала над селянином була необмеженою.
Населення чеських міст поділялося на патриціат (складався з німців), який тримав у своїх руках усе управління та суд; бюргерство, об'єднане в цехи й представлене чехами; бідноту, яка становила майже половину населення.
Пануючим класом Чехії були феодали, серед яких багатством і могутністю вирізнялися церковні ієрархи. Католицька церква володіла третиною всіх земельних угідь (половиною всіх земель узагалі). Основним джерелом її прибутків були селянські повинності. Крім того, вона отримувала від усіх верств чеського суспільства "десятину", а також гроші від мирян за відправлення обрядів. До світських феодалів належали також магнати й рицарська шляхта. Магнати прагнули обіймати високі державні посади й протистояли королівській владі.
Кількість шляхетських родів сягала кількох тисяч. Всі вони господарювали у своїх невеликих володіннях і мали досить скромні прибутки. Існував також зовсім збіднілих рицарів, які втратили свої володіння й заробляли на життя військовою службою. Незважаючи на те, що магнати і шляхта мали однакові права та привілеї, останні посідали другорядні позиції в суспільстві.
Криза, що охопила Чехію, вкрай загострила відносини між усіма класами та верствами суспільства. Селяни прагнули позбавитися нещадної експлуатації феодалів; бюргерство - звільнитися з-під влади патриціату й набути власних прав; міська біднота була готова до найрадикальніших змін у суспільстві, щоб поліпшити своє злиденне становище; дворянство боролося з магнатами за землю, привілеї та владу.
Водночас у чеському суспільстві зростало невдоволення політикою Римської курії і діяльністю католицького кліра. Представники різних станів прагнули не лише звільнитися від надмірних церковних поборів, а й при нагоді поділити церковне майно. Отже, на зламі XIV-XV ст. стали проявлятися й загострюватися кризові явища в економічній, політичній та церковній сферах життя чеського суспільства, вс та класи якого прагнули змінити суспільно-політичний лад, реформувати церкву, а також відстояти національну гідність, звільнивши країну від засилля німців.
Суспільно-економічні суперечності в Чехії викликали протест, який в умовах того часу міг проявитися тільки в релігійній формі. Римо-католицька церква, яка була чи не наймогутнішою структурою в країні, проявляла себе як регресивна сила, що гальмувала суспільний розвиток. Опозиційною силою щодо католицизму виступало передусім чеське бюргерство, яке прагнуло "дешевої церкви". Ця опозиція мала яскраво виражений національний характер, оскільки спрямовувалася проти засилля привілейованого німецького духовенства й патриціату.
Союзником бюргерства виступало також чеське селянство, яке нещадно експлуатувалося німецькими церковними й світськими феодалами. Оскільки критика католицизму пов’язувалася з вимогами секуляризації церковних земель, вона дістала підтримку королівської влади, чеських магнатів, шляхти й рицарства.
З критикою політики католицької церкви вже в другій половині XIV ст. виступило чеське духовенство. Так, Міліч з Кромержижа (1320-1374) у своїх проповідях чеською мовою сміливо викривав вади духовенства: користолюбство, розбещеність, невігластво, здирництво та ін. Він критикував справжніх винуватців розбещення церкви й підготував власну програму "виправлення" суспільства. Критика католицизму була підхоплена магістром Празького університету - Матвієм з Янова (1350-1394), який у своїх працях обґрунтував необхідність церковної реформи. В 1391 р. у Празі була заснована Віфлеємська каплиця. У проповідях, які читалися тут лише чеською мовою, викривалися зловживання католицької церкви.
У Празькому університеті відбувалися диспути, на яких обговорювалися питання реформації католицької церкви. За необхідність змін виступали чеські магістри-послідовники вчення (забороненого Римською курією) відомого реформатора, професора Оксфордського університету Д. Вікліфа (1320-1384). Однак антивікліфісти (здебільшого німецькі професори) у 1408 р. домоглися заборони вивчення праць реформатора-англійця.
Пояснення: