1) Активно развивалось белорусское национальное движение на территории России, где находились сотни тысяч белорусов, в недавнем солдат и матросов императорской армии и флота. В России по-прежнему оставалось много белорусских беженцев, не имевших возможности вернуться домой из-за немецкой оккупации. Имелись также белорусы-большевики, с которыми центральному партийному и советскому аппарату в Москве приходилось считаться.
2) Для политической работы с белорусами как в России, так и в самой Белоруссии, Совнарком РСФСР еще 13 февраля (31 января) 1918 года учредил в Петрограде при Наркомате по делам национальностей (нарком — И.В. Сталин) Белорусский национальный комиссариат (Белнацком), назначив его руководителем большевика А.Г. Червякова (1892-1937). Секретарем Белнацкома стал Дмитрий Жилунович (1887—1937), он же белорусский писатель Тишка Гартный, тоже большевик. В марте 1918 года Белнацком вместе со всеми комиссариатами Совнаркома переехал из Петрограда в Москву.
3)Характерно, что в своей агитации на оккупированной немцами территории Белоруссии большевики из подпольных организаций использовали национальные белорусские лозунги, тогда как в Западной области резко выступали против них.
Після російської окупації 1771 р. та Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 р. Кримське Ханство було оголошене незалежним від Османської імперії, на престолі було затверджено проросійського правителя Шахіна Ґерая. Незабаром російський уряд Катерини ІІ змусив Шахіна Ґерая, проти якого не раз повставало населення, зректися влади і 1783 р. приєднав територію Кримського Ханства до Росії.
Офіційний привід, на підставі якого царський уряд бажав провести приєднання Криму до Російської імперії, у трактуванні Катерини II виглядав ось так: «Перетворення Криму у вільну та незалежну область не принесло спокою Росії і обернулося лише новими для неї турботами зі значними витратами. Досвід часу з 1774 р. показав, що незалежність мало властива татарським народам і, щоб охороняти її, нам потрібно завжди бути збройними і при існуванні миру розморювати війська важкими рухами, роблячи великі витрати, як під час війни. … Беручи до уваги всі ці обставини, ми прийняли рішення дати інший зворот кримським справам і зробити на майбутній час Кримський півострів не гніздом розбійників і заколотників, а територією Російської держави. Через таке розуміння ми з повною впевненістю повідомляємо всім нашу волю на присвоєння Кримського півострова і на приєднання його до Росії».
Объяснение:
1) Активно развивалось белорусское национальное движение на территории России, где находились сотни тысяч белорусов, в недавнем солдат и матросов императорской армии и флота. В России по-прежнему оставалось много белорусских беженцев, не имевших возможности вернуться домой из-за немецкой оккупации. Имелись также белорусы-большевики, с которыми центральному партийному и советскому аппарату в Москве приходилось считаться.
2) Для политической работы с белорусами как в России, так и в самой Белоруссии, Совнарком РСФСР еще 13 февраля (31 января) 1918 года учредил в Петрограде при Наркомате по делам национальностей (нарком — И.В. Сталин) Белорусский национальный комиссариат (Белнацком), назначив его руководителем большевика А.Г. Червякова (1892-1937). Секретарем Белнацкома стал Дмитрий Жилунович (1887—1937), он же белорусский писатель Тишка Гартный, тоже большевик. В марте 1918 года Белнацком вместе со всеми комиссариатами Совнаркома переехал из Петрограда в Москву.
3)Характерно, что в своей агитации на оккупированной немцами территории Белоруссии большевики из подпольных организаций использовали национальные белорусские лозунги, тогда как в Западной области резко выступали против них.
Після російської окупації 1771 р. та Кючук-Кайнарджійського мирного договору 1774 р. Кримське Ханство було оголошене незалежним від Османської імперії, на престолі було затверджено проросійського правителя Шахіна Ґерая. Незабаром російський уряд Катерини ІІ змусив Шахіна Ґерая, проти якого не раз повставало населення, зректися влади і 1783 р. приєднав територію Кримського Ханства до Росії.
Офіційний привід, на підставі якого царський уряд бажав провести приєднання Криму до Російської імперії, у трактуванні Катерини II виглядав ось так: «Перетворення Криму у вільну та незалежну область не принесло спокою Росії і обернулося лише новими для неї турботами зі значними витратами. Досвід часу з 1774 р. показав, що незалежність мало властива татарським народам і, щоб охороняти її, нам потрібно завжди бути збройними і при існуванні миру розморювати війська важкими рухами, роблячи великі витрати, як під час війни. … Беручи до уваги всі ці обставини, ми прийняли рішення дати інший зворот кримським справам і зробити на майбутній час Кримський півострів не гніздом розбійників і заколотників, а територією Російської держави. Через таке розуміння ми з повною впевненістю повідомляємо всім нашу волю на присвоєння Кримського півострова і на приєднання його до Росії».