Нужно 10 тезисов археологических памятников эпох Палеолит и Неолит по примеру: Археологические памятники на территории России эпохи Палеолита и неолита. Всего 10 (и палеолита и неолита). Написать в тетради и сдать на следующей лекции в конце пары. Пример выполнения задания: 1. Памятник Улалинка Палеолит в черте города Горно- Алтайска и так далее...всего 10
Кожна війна – це величезний стрес для всіх, хто бере в ній участь, і трагедія для всього світу. Війна відбирає життя у мільйонів людей, починаючи від безпосередніх учасників бойових дій і закінчуючи цивільними особами, які гинуть через якість проблеми і помилки. Говорячи конкретно про долю людини, яка під час війни вона, звичайно, може скластися по-різному, але в будь-якому разі вона є складною, непередбачуваною і навряд чи приносить комусь задоволення або радість.
Друга Світова війна була найстрашнішою і найбільш запеклою за весь час існування людства. Перш за все, так можна сказати тому, що в ній брали участь не просто дві різні сторони, які мають відмінні погляди на життя. Проблема цієї війни в тому, що одна сторона, а саме німецько-фашистські загарбники, сповідували зовсім антилюдську ідеологію, яка ніяк не могла стати чимось хорошим при неприпустимій і неймовірній умові перемоги фашистів у ній. І саме це, а не щось інше стало основне причиною того, що доля людей під час Другої світової війни була саме такою, а не іншою.
Я думаю, що основним у долі людини того часу була перемога над ворогом. У будь-якій долі людини найважливіше – це мета. Для людей, які жили в той час, найголовніша життєва мета полягала в тому, що цим людям була необхідна перемога в цій війні. І навіть якщо ціна за цю перемогу була високою, таку ціну необхідно було б сплатити, тому що уявити собі здачу фашистам своєї батьківщини було просто неприпустимо. Це було б зрадою і перед самим собою, і перед співвітчизниками, і перед усім людством. На тлі такої високої мети і призначення людини, звичайно, мотиви особистого життя представляються абсолютно несуттєвими. Доля людини дорівнювала долі всієї великої радянської держави.
На щастя, перемога над фашистами була здобута. Це породило покоління великих людей, яких сьогодні називають ветеранами, а насправді вони є справжніми героями. Ветерани Великої Вітчизняної війни отримали безліч почестей, пошани і переваг. На жаль, сьогодні ветерани вже літні, вони не можуть виступити проти тієї фашистської гідри, яка виникла вже сьогодні. А ось сучасники, молоді люди, роблять велику помилку. Дуже не хотілося б, щоб через такі помилки нам довелося б переживати ще й Третю Світову війну.
Безумовно, доля людини під час Другої Світової війни була вкрай важкою. Вона повністю злилася з долею радянської держави, за рахунок цього була отримана надзвичайно важлива перемога у війні. Але часу з тих пір пройшло вже досить багато, і сьогодні ризики повертаються знову.
Мало що відомо про слов'ян до 5-го століття нашої ери. Їх історію до цього можна умовно припустили тільки через попередньо індо-європейські археологічні та лінгвістичні дослідження. Багато чого з того, що ми знаємо про історію після 6 століття, це з творів візантійських істориків. У своїй роботі «Про будови», Прокопій зображує склавінів (так називали тоді слов'ян-переважно південних), як незвично високих і сильних тілом, із засмагою і червонувато-світлим волоссям, міцним житлом і примітивним життям. Вони жили в хатинах, часто далеких одна від одної, і часто змінювали місце проживання. Вони не були під владою одного лідера, але протягом тривалого часу жили у «демократії». Іоанн Ефеський, у своїй Церковній історії зображує слов'ян як надзвичайно жорстоких людей.[1] Вони, ймовірно, вірили у багатьох богів, але Прокопій говорить, що вони вірили в одного, можливо, вищого бога. Він часто був ідентифікований як Перун, творець блискавки.
Ця інформація витісняється Псевдо-Маврикієм в його роботі Стратегикон, описуючи слов'ян як численних, але неорганізованих, стійких до труднощів і які не дозволяють собі бути в рабстві або бути переможеними. Відсутність розуміння може бути пов'язана з жіночою лінією спадкоємності, яка практикувалася серед південних слов'ян
Кожна війна – це величезний стрес для всіх, хто бере в ній участь, і трагедія для всього світу. Війна відбирає життя у мільйонів людей, починаючи від безпосередніх учасників бойових дій і закінчуючи цивільними особами, які гинуть через якість проблеми і помилки. Говорячи конкретно про долю людини, яка під час війни вона, звичайно, може скластися по-різному, але в будь-якому разі вона є складною, непередбачуваною і навряд чи приносить комусь задоволення або радість.
Друга Світова війна була найстрашнішою і найбільш запеклою за весь час існування людства. Перш за все, так можна сказати тому, що в ній брали участь не просто дві різні сторони, які мають відмінні погляди на життя. Проблема цієї війни в тому, що одна сторона, а саме німецько-фашистські загарбники, сповідували зовсім антилюдську ідеологію, яка ніяк не могла стати чимось хорошим при неприпустимій і неймовірній умові перемоги фашистів у ній. І саме це, а не щось інше стало основне причиною того, що доля людей під час Другої світової війни була саме такою, а не іншою.
Я думаю, що основним у долі людини того часу була перемога над ворогом. У будь-якій долі людини найважливіше – це мета. Для людей, які жили в той час, найголовніша життєва мета полягала в тому, що цим людям була необхідна перемога в цій війні. І навіть якщо ціна за цю перемогу була високою, таку ціну необхідно було б сплатити, тому що уявити собі здачу фашистам своєї батьківщини було просто неприпустимо. Це було б зрадою і перед самим собою, і перед співвітчизниками, і перед усім людством. На тлі такої високої мети і призначення людини, звичайно, мотиви особистого життя представляються абсолютно несуттєвими. Доля людини дорівнювала долі всієї великої радянської держави.
На щастя, перемога над фашистами була здобута. Це породило покоління великих людей, яких сьогодні називають ветеранами, а насправді вони є справжніми героями. Ветерани Великої Вітчизняної війни отримали безліч почестей, пошани і переваг. На жаль, сьогодні ветерани вже літні, вони не можуть виступити проти тієї фашистської гідри, яка виникла вже сьогодні. А ось сучасники, молоді люди, роблять велику помилку. Дуже не хотілося б, щоб через такі помилки нам довелося б переживати ще й Третю Світову війну.
Безумовно, доля людини під час Другої Світової війни була вкрай важкою. Вона повністю злилася з долею радянської держави, за рахунок цього була отримана надзвичайно важлива перемога у війні. Але часу з тих пір пройшло вже досить багато, і сьогодні ризики повертаються знову.
Мало що відомо про слов'ян до 5-го століття нашої ери. Їх історію до цього можна умовно припустили тільки через попередньо індо-європейські археологічні та лінгвістичні дослідження. Багато чого з того, що ми знаємо про історію після 6 століття, це з творів візантійських істориків. У своїй роботі «Про будови», Прокопій зображує склавінів (так називали тоді слов'ян-переважно південних), як незвично високих і сильних тілом, із засмагою і червонувато-світлим волоссям, міцним житлом і примітивним життям. Вони жили в хатинах, часто далеких одна від одної, і часто змінювали місце проживання. Вони не були під владою одного лідера, але протягом тривалого часу жили у «демократії». Іоанн Ефеський, у своїй Церковній історії зображує слов'ян як надзвичайно жорстоких людей.[1] Вони, ймовірно, вірили у багатьох богів, але Прокопій говорить, що вони вірили в одного, можливо, вищого бога. Він часто був ідентифікований як Перун, творець блискавки.
Ця інформація витісняється Псевдо-Маврикієм в його роботі Стратегикон, описуючи слов'ян як численних, але неорганізованих, стійких до труднощів і які не дозволяють собі бути в рабстві або бути переможеними. Відсутність розуміння може бути пов'язана з жіночою лінією спадкоємності, яка практикувалася серед південних слов'ян