Утворення, політичний устрій та основні віхи історії держави
Меровінгів.
У 486 р. внаслідок франкського завоювання в Північній Галлії виникла Франкська держава, на чолі якої стояв вождь салічних франків Хлодвіг (486--511) з роду Меровея (народжений морем, звідси династія Меровінгів). Так розпочався перший період історії Франкської держави -- з кінця V до кінця VII ст., названий меровінзьким. За Хлодвіга була завойована Аквітанія (507), за його наступників -- Бургундія (534), остготи відступили франкам Прованс (536).
До середини VI ст. Франкська держава включала майже всю територію колишньої римської провінції Галлії. Франки підпорядкували собі також кілька гер-манських племен, що жили за Рейном: верховну владу франків визнали тюринги, алемани і бавари; сакси вимушені були платити їм щорічну данину.
Франкська держава проіснувала значно довше, ніж інші варварські королівства континентальної Європи. Процес феодалізації відбувався тут у формі синтезу пізньоримських і германських родоплемінних відносин.
Найважливішим джерелом для вивчення суспільного устрою франків (переважно Північної Галлії) в меровінзький період є одна з найвідоміших варварських "правд" І -- "Салічна правда". Це запис судових звичаїв салічних франків, зроблений, як вважають, на початку VI ст., тобто ще за життя (а можливо, і за наказом) Хлодвіга. Римський вплив позначився тут набагато менше, ніж в інших варварських "правдах", і виявляється головним чином у зовнішніх рисах: латинська мова, штрафи в римських грошових одиницях.
"Салічна правда" відображає архаїчні порядки первіснообщинного ладу, що існували у франків ще до завоювання. Але в ній містяться і нові дані -- відомості про зародження майнової і соціальної нерівності, приватної власності на рухоме майно, права успадкування на землю і, нарешті, держави.
* Франкське королівство меровінзького періоду з кінця VI -- початку VII ст. було вже ранньофеодальним суспільством, хоча процес феодалізації в ньому розвивався досить повільно. Аж до кінця VII ст. основним станом цього суспільства залишалися вільні дрібні землевласники, на півночі ще об'єднані у вільні общини-марки. Початок феодалізації франкського суспільства супроводжувався зародженням ранньофеодальної держави.
* Король зосередив у своїх руках усі функції держав-
ного управління, центром якого став королівський двір. Влада короля ґрунтувалася передусім на тому, що він був найбільшим землевласником у державі, очолював численну, особисто віддану йому дружину.
Державою король управляв як особистим господарством: дарував своїм наближеним у приватну власність ті землі, що раніше становили всенародну, племінну власність, довільно розпоряджався державними прибутками, що надходили до нього у вигляді податків, штрафів і торгового мита.
Королівська влада спиралася на підтримку класу великих землевласників. З моменту виникнення держава всіляко захищала інтереси цього класу феодалів і сприяла своєю політикою розоренню і закабаленню віль-них общинників, зростанню великої земельної власності, організовувала нові завоювання.
У центральному управлінні Франкської держави збереглися лише слабі залишки минулої первіснооб-щинної організації у вигляді щорічних військових огля-дів -- "березневих полів".
Вимушені рахуватися з великими землевласника-ми, франкські королі періодично скликали збори найзначніших магнатів, де обговорювали загальнодержавні питання.
Управління графством -- більшою територіальною одиницею -- цілком перебувало в руках королівської посадової особи -- графа, який був головним суддею и графстві й стягував на користь короля третину всіх судових штрафів.
Найповніше збереглося самоврядування в сільській общині, яка на сільському сході обирала своїх посадо-вих осіб, творила суд за дрібними правопорушеннями і стежила, щоб дотримувалися звичаї марки.
Зростання великого землеволодіння і приватної влади великих землевласників вже за сина Хлодвіга призвело до ослаблення королівської влади. Позбувшись унаслідок щедрих земельних роздавань значної частини своїх володінь і прибутків, франкські королі вияви-лися безсилими в боротьбі з сепаратистськими спряму-ваннями великих землевласників. Після смерті Хлод-віга почалося дроблення Франкського держави.
В представлении масс и сегодня гражданская война воспринимается как военное столкновение «красных» и «белых». Но политический спектр в годы гражданской войны был столь же широк, как и в 1917 году. К весне 1918 г. возникло острое противостояние между различными политическими силами, социальными группами в России и в ее национальных окраинах. Политические партии (большевики, кадеты и другие) не нашли консенсуса — и даже не пытались найти его — о дальнейшем пути развития России и ее национальных окраин. Политические силы Казахстана либерально-буржуазного и радикально-демократического направлений также не смогли найти мирного разрешения вопроса путей развития края. В гражданской войне большевикам пришлось бороться не только с белым движением, но и с «демократической контрреволюцией» (сторонниками Учредительного собрания), и со своими бывшими союзниками — «левыми» эсерами и анархистами. Гражданская война приобретала черты крайней нетерпимости со стороны правого и левого фланга. Каждая политическая партия считала, что она борется за единую, свободную, демократическую Россию. Попытки со стороны части интеллигенции (эсер В. М. Чернов и другие) сдержать скатывание страны к братоубийственному побоищу оказались безрезультатными. Один из первых очагов гражданской войны в Казахстане возник в конце ноября 1917 г. в Оренбурге — административном центре Тургайской области, Где атаман Оренбургского казачьего войска Дутов сверг Советскую власть и арестовал ревком. Аналогичные события произошли в это же время в г. Верном и г. Уральске. К лету 1918 г. гражданская война приняла широкие масштабы в связи с активизацией империалистических государств, которые с целью свержения Советской власти объединились с белогвардейцами внутри страны. Их главной ударной силой стал чехословацкий корпус. Военнопленные солдаты Австро-Венгрии (50 тыс. солдат и офицеров), направляясь через Дальний Восток из центра России На родину, использовав данную ситуацию, контрреволюционные силы в сговоре с верхним эшелоном власти чехословацкого корпуса, подняли мятеж и захватили ряд городов Урала и Сибири: Пензу, Челябинск, Омск, Томск, Новосибирск и другие города. В Казахстане белочехи захватили Петропавловск, Акмолинск, Атбасар, Костанай и другие населенные пункты, свергнув Советскую власть. Воспользовавшись мятежом, белогвардейские части атамана Дутова в июле 1918 г. заняли Оренбург, а Уральск был захвачен ими еще 29 марта 1918 г. Под угрозой захвата белогвардейцами оказалось и Семиречье. Героическая борьба жителей Семиречья вошла в историю гражданской войны под названием «Черкасской обороны». Этот район Лепсинского уезда с центром в с. Черкасское, находясь в тылу белогвардейских войск, приковал к себе значительные их силы, ставил под Постоянные удары их коммуникации, являлся опорой сопротивления в захваченных врагом районах Семиречья. Во главе обороны стоял Военный совет, председателем которого был избран большевик А. Дьяченко. В состав совета входили С. Подшивалов, М. Никольский, Т. Горбатов, И. Зенченко и другие. Главной боевой силой являлись 19 кавалерийских эскадронов, сформированных в селах района и носивших название того или иного населенного пункта. Кроме того, действовали пехотные отряды, быстро перебрасывавшиеся в места боев. В общей сложности в районе обороны находилось до 4—5 тыс. бойцов, в том числе около 1,5 тыс. кавалеристов. Первые удары по Черкасской обороне белогвардейцы нанесли в октябре 1918 г. Черкассцы мужественно встретили врага и разбили его. Белогвардейцы в; панике отступили к своим базам. Такой же неудачей закончились попытки белогвардейцев прорваться в район обороны и в декабре 1918 г. Переброшенная в январе 1919 г. в северное Семиречье белогвардейская дивизия атамана Анненкова не выполнила свою задачу. Наступление закончилось бегством. Черкассцы успешно действовали до весны 1919 г. Несмотря на героическое сопротивление, основные силы черкассцев были вынуждены отойти в район сел Черкасское—Антоновское —Петропавловское. Вместе с бойцами от белогвардейской расправы, уходили тысячи крестьян. 14 октября 1919 г. Черкасская оборона пала.
Утворення, політичний устрій та основні віхи історії держави
Меровінгів.
У 486 р. внаслідок франкського завоювання в Північній Галлії виникла Франкська держава, на чолі якої стояв вождь салічних франків Хлодвіг (486--511) з роду Меровея (народжений морем, звідси династія Меровінгів). Так розпочався перший період історії Франкської держави -- з кінця V до кінця VII ст., названий меровінзьким. За Хлодвіга була завойована Аквітанія (507), за його наступників -- Бургундія (534), остготи відступили франкам Прованс (536).
До середини VI ст. Франкська держава включала майже всю територію колишньої римської провінції Галлії. Франки підпорядкували собі також кілька гер-манських племен, що жили за Рейном: верховну владу франків визнали тюринги, алемани і бавари; сакси вимушені були платити їм щорічну данину.
Франкська держава проіснувала значно довше, ніж інші варварські королівства континентальної Європи. Процес феодалізації відбувався тут у формі синтезу пізньоримських і германських родоплемінних відносин.
Найважливішим джерелом для вивчення суспільного устрою франків (переважно Північної Галлії) в меровінзький період є одна з найвідоміших варварських "правд" І -- "Салічна правда". Це запис судових звичаїв салічних франків, зроблений, як вважають, на початку VI ст., тобто ще за життя (а можливо, і за наказом) Хлодвіга. Римський вплив позначився тут набагато менше, ніж в інших варварських "правдах", і виявляється головним чином у зовнішніх рисах: латинська мова, штрафи в римських грошових одиницях.
"Салічна правда" відображає архаїчні порядки первіснообщинного ладу, що існували у франків ще до завоювання. Але в ній містяться і нові дані -- відомості про зародження майнової і соціальної нерівності, приватної власності на рухоме майно, права успадкування на землю і, нарешті, держави.
* Франкське королівство меровінзького періоду з кінця VI -- початку VII ст. було вже ранньофеодальним суспільством, хоча процес феодалізації в ньому розвивався досить повільно. Аж до кінця VII ст. основним станом цього суспільства залишалися вільні дрібні землевласники, на півночі ще об'єднані у вільні общини-марки. Початок феодалізації франкського суспільства супроводжувався зародженням ранньофеодальної держави.
* Король зосередив у своїх руках усі функції держав-
ного управління, центром якого став королівський двір. Влада короля ґрунтувалася передусім на тому, що він був найбільшим землевласником у державі, очолював численну, особисто віддану йому дружину.
Державою король управляв як особистим господарством: дарував своїм наближеним у приватну власність ті землі, що раніше становили всенародну, племінну власність, довільно розпоряджався державними прибутками, що надходили до нього у вигляді податків, штрафів і торгового мита.
Королівська влада спиралася на підтримку класу великих землевласників. З моменту виникнення держава всіляко захищала інтереси цього класу феодалів і сприяла своєю політикою розоренню і закабаленню віль-них общинників, зростанню великої земельної власності, організовувала нові завоювання.
У центральному управлінні Франкської держави збереглися лише слабі залишки минулої первіснооб-щинної організації у вигляді щорічних військових огля-дів -- "березневих полів".
Вимушені рахуватися з великими землевласника-ми, франкські королі періодично скликали збори найзначніших магнатів, де обговорювали загальнодержавні питання.
Управління графством -- більшою територіальною одиницею -- цілком перебувало в руках королівської посадової особи -- графа, який був головним суддею и графстві й стягував на користь короля третину всіх судових штрафів.
Найповніше збереглося самоврядування в сільській общині, яка на сільському сході обирала своїх посадо-вих осіб, творила суд за дрібними правопорушеннями і стежила, щоб дотримувалися звичаї марки.
Зростання великого землеволодіння і приватної влади великих землевласників вже за сина Хлодвіга призвело до ослаблення королівської влади. Позбувшись унаслідок щедрих земельних роздавань значної частини своїх володінь і прибутків, франкські королі вияви-лися безсилими в боротьбі з сепаратистськими спряму-ваннями великих землевласників. Після смерті Хлод-віга почалося дроблення Франкського держави.
Объяснение: