Ассимиля́ция (лат. assimilatio — уподобление, усвоение) в социологии и этнографии — потеря одной частью социума (или целым этносом) своих отличительных черт и их замена позаимствованными у другой части (другого этноса). В целом это этнокультурный сдвиг в самосознании[1] определённой социальной группы, ранее представлявшей иную общность в плане языка, религии или культуры.
Ассимиляция может носить как добровольный характер — увлечение другой, более привлекательной культурой, межнациональные и межконфессиональные браки и т. п.; так и принудительный (насильственный) характер: военная аннексия, частичное истребление (геноцид), вынужденное переселение, законодательная деятельность, направленная на подавление тех или иных культурно-языковых явлений.
Термин «ассимиляция» может восприниматься одновременно как процесс и как состояние. Во-первых, он обозначает процесс включения иммигрантов в принимающее общество. Во-вторых, под ассимиляцией понимают состояние сходства в манерах поведения, установках, ценностях у иммигрантов и представителей принимающего общества, нации.
Феодальний лад прийшов на зміну рабовласницькому і панував у Західній Європі з V до ХV ст. В основі феодалізму як суспільно-історичної формації лежить власність феодала на землю і залежність від нього селян. Назва «феодалізм» походить від слова феод – земельний маєток із залежними селянами, який васал отримував від сеньйора за вірну службу. Спочатку феод був умовним володінням, а згодом став приватним та передавався у спадок, від батька до сина.
Духовенство. У Середньовіччі люди були глибоко віруючими, церква відігравала ключову роль у середньовічному суспільстві. Люди у Середньовіччі прагнули свої душі, саме тому, роль духовенства була дуже важливою. Християнське духовенство поділялось на біле та чорне.
Селянство. Більша частина людності в середні віки жила в селах. Так було по всій Європі. Саме селяни, були третім станом, тобто «ті що працюють». Вже на початку ХІ ст. більшість селян були залежними.
Ассимиля́ция (лат. assimilatio — уподобление, усвоение) в социологии и этнографии — потеря одной частью социума (или целым этносом) своих отличительных черт и их замена позаимствованными у другой части (другого этноса). В целом это этнокультурный сдвиг в самосознании[1] определённой социальной группы, ранее представлявшей иную общность в плане языка, религии или культуры.
Ассимиляция может носить как добровольный характер — увлечение другой, более привлекательной культурой, межнациональные и межконфессиональные браки и т. п.; так и принудительный (насильственный) характер: военная аннексия, частичное истребление (геноцид), вынужденное переселение, законодательная деятельность, направленная на подавление тех или иных культурно-языковых явлений.
Термин «ассимиляция» может восприниматься одновременно как процесс и как состояние. Во-первых, он обозначает процесс включения иммигрантов в принимающее общество. Во-вторых, под ассимиляцией понимают состояние сходства в манерах поведения, установках, ценностях у иммигрантов и представителей принимающего общества, нации.
Феодальний лад прийшов на зміну рабовласницькому і панував у Західній Європі з V до ХV ст. В основі феодалізму як суспільно-історичної формації лежить власність феодала на землю і залежність від нього селян. Назва «феодалізм» походить від слова феод – земельний маєток із залежними селянами, який васал отримував від сеньйора за вірну службу. Спочатку феод був умовним володінням, а згодом став приватним та передавався у спадок, від батька до сина.
Духовенство. У Середньовіччі люди були глибоко віруючими, церква відігравала ключову роль у середньовічному суспільстві. Люди у Середньовіччі прагнули свої душі, саме тому, роль духовенства була дуже важливою. Християнське духовенство поділялось на біле та чорне.
Селянство. Більша частина людності в середні віки жила в селах. Так було по всій Європі. Саме селяни, були третім станом, тобто «ті що працюють». Вже на початку ХІ ст. більшість селян були залежними.
Объяснение: