Своєю внутрішньою політикою Іван Виговський прагнув задовольнити передусім інтереси старшинської верхівки та української покозаченої шляхти. Внутрішня політика І. Виговського ігнорувала інтереси селянства й міщан, рядового козацтва, запорожців: гетьман спробував відновити шляхетське землеволодіння на Лівобережжі, поширив на козацтво практику оренд і збільшення поборів, змістив кошового на Січі.
Щедрі дарунки земельних наділів і привілеїв можновладцям спричинили невдоволення незаможного козацтва й селянства. Загальне незадоволення такими діями влади з березня 1658 р. переросло у масовий рух суспільних низів, що набув виразних рис анархії і громадянської війни. Десятки тисяч селян, міщан, козацької сіроми громили й грабували маєтки шляхти й старшини, вбивали їх власників, орендарів, урядовців, а сам гетьман був “у всіх у ненависті”. Зростанням внутрішнього напруження скористалися полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам прагнув гетьманської булави, та запорозький отаман Яків Барабаш.
Заклики гетьмана покласти край громадянській війні не діяли, тож Виговський мусив ужити рішучих заходів. Не маючи опори в українському суспільстві, І.Виговський заручився підтримкою Криму і звернувся до московського царя з проханням до тих бунтівників і свавільників приборкати”. У травні 1658 р. гетьманське військо розбило під Полтавою загони заколотників. Пушкар загинув у бою, а Барабаша взяли в полон і стратили.
Подъём русской национальной культуры нашёл своё выражение в творчестве крупнейшего русского живописца второй половины XV — начала XVI в.— Дионисия. Уже в ранний период своего творчества, в 60—80-х годах XV в., Дионисий создал ряд замечательных фресок в Боровском Пафнутьевом и Иосифо-Волоколамском монастырях и в Успенском соборе в Москве.
Однако вершиной его творчества являются хорошо сохранившиеся до наших дней росписи храма Рождества Богородицы в Белозерском Ферапонтовой монастыре, исполненные Дионисием вместе с сыновьями в 1500—1502 гг. Поразительна прежде всего гармонически уравновешенная композиция фресок, придающая им спокойно-величавый характер. Гибкие, стройные фигуры кажутся лёгкими и одухотворёнными, а нежная гамма светлых и ликующих красок, бирюзовых, сиреневых и т. п., выразительно передаёт радостное мироощущение художника. Конкретность в изображении фигур и окружающей их обстановки предвосхищала появление светского начала, получившего своё развитие в живописи XVI—XVII вв.
хорошую школу под руководством Дионисия его сын Феодосий в начале XVI в. занял ведущее место в русской живописи. Под его руководством была исполнена стенопись кремлёвского Благовещенского собора, которая изображала преемственность власти московских князей от киевских, а через них от византийского императора Константина. Крупнейшие (и наиболее хорошо сохранившиеся) композиции этого собора отличаются необычайной смелостью и яркостью изображения. Они принадлежали самому Феодосию. Ряд фресок был написан его братом Владимиром.
Своєю внутрішньою політикою Іван Виговський прагнув задовольнити передусім інтереси старшинської верхівки та української покозаченої шляхти. Внутрішня політика І. Виговського ігнорувала інтереси селянства й міщан, рядового козацтва, запорожців: гетьман спробував відновити шляхетське землеволодіння на Лівобережжі, поширив на козацтво практику оренд і збільшення поборів, змістив кошового на Січі.
Щедрі дарунки земельних наділів і привілеїв можновладцям спричинили невдоволення незаможного козацтва й селянства. Загальне незадоволення такими діями влади з березня 1658 р. переросло у масовий рух суспільних низів, що набув виразних рис анархії і громадянської війни. Десятки тисяч селян, міщан, козацької сіроми громили й грабували маєтки шляхти й старшини, вбивали їх власників, орендарів, урядовців, а сам гетьман був “у всіх у ненависті”. Зростанням внутрішнього напруження скористалися полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам прагнув гетьманської булави, та запорозький отаман Яків Барабаш.
Заклики гетьмана покласти край громадянській війні не діяли, тож Виговський мусив ужити рішучих заходів. Не маючи опори в українському суспільстві, І.Виговський заручився підтримкою Криму і звернувся до московського царя з проханням до тих бунтівників і свавільників приборкати”. У травні 1658 р. гетьманське військо розбило під Полтавою загони заколотників. Пушкар загинув у бою, а Барабаша взяли в полон і стратили.
Объяснение:
Подъём русской национальной культуры нашёл своё выражение в творчестве крупнейшего русского живописца второй половины XV — начала XVI в.— Дионисия. Уже в ранний период своего творчества, в 60—80-х годах XV в., Дионисий создал ряд замечательных фресок в Боровском Пафнутьевом и Иосифо-Волоколамском монастырях и в Успенском соборе в Москве.
Однако вершиной его творчества являются хорошо сохранившиеся до наших дней росписи храма Рождества Богородицы в Белозерском Ферапонтовой монастыре, исполненные Дионисием вместе с сыновьями в 1500—1502 гг. Поразительна прежде всего гармонически уравновешенная композиция фресок, придающая им спокойно-величавый характер. Гибкие, стройные фигуры кажутся лёгкими и одухотворёнными, а нежная гамма светлых и ликующих красок, бирюзовых, сиреневых и т. п., выразительно передаёт радостное мироощущение художника. Конкретность в изображении фигур и окружающей их обстановки предвосхищала появление светского начала, получившего своё развитие в живописи XVI—XVII вв.
хорошую школу под руководством Дионисия его сын Феодосий в начале XVI в. занял ведущее место в русской живописи. Под его руководством была исполнена стенопись кремлёвского Благовещенского собора, которая изображала преемственность власти московских князей от киевских, а через них от византийского императора Константина. Крупнейшие (и наиболее хорошо сохранившиеся) композиции этого собора отличаются необычайной смелостью и яркостью изображения. Они принадлежали самому Феодосию. Ряд фресок был написан его братом Владимиром.