Оберіть твердження, які стосуються Іллі Мечникова. А дійшов висновку, що українці за антропологічними ознаками близькі до південних слов'ян
Б був першим деканом першого в Європі електротехнічного факультету
В одержав Нобелівську премію з фізіології та медицини за вивчення імунної системи
Г розробив концепцію провідної ролі еліти в державному будівництві й суспільному житті
Д завідував першою в Російській імперії Одеською бактеріологічною станцією.
Вели́кое кня́жество Лито́вское — восточноевропейское государство, существовавшее с середины XIII века по 1795 год на территории современных Белоруссии (полностью), Литвы (за исключением Клайпедского края), Украины (бо́льшая часть, до 1569 года), России (юго-западные земли, включая Смоленск, Брянск и Курск), Польши (Подляшье, до 1569 года), Латвии (частично, после 1561 года), Эстонии (частично, с 1561 по 1629 годы) и Молдавии (левобережная часть Приднестровья, до 1569 года).С 1340 года королевство Польша и Великое княжество Литовское воевали за галицко-волынское наследство. После смерти Ольгерда в 1377 году в Великом княжестве Литовском началась борьба за власть. Великим князем стал Ягайло Ольгердович, его братья Андрей Полоцкий и ДмитрийСтародубский и Трубчевский перешли на службу к Дмитрию Ивановичу Московскому, став его наместниками соответственно во Пскове и Переславле-Залесском, и участвовали в Куликовской битве в 1380 году на стороне Москвы. В октябре 1381 года Ягайло был свергнут с престола своим дядей Кейстутом. В мае-июне 1382 года против Кейстута произошло выступление Дмитрия-Корибута Ольгердовича, и уже в июле Ягайлу удалось вернуть власть при военной Тевтонского ордена. Кейстут был заключён в Кревский замок, где был задушен 15 августа 1382 года (24 августа главные силы Тохтамыша осадили Москву).
В 1384 году Ягайло, Скиргайло и Дмитрий-Корибут заключили с Дмитрием Московским и его двоюродным братом Владимиром Серпуховским два предварительных договора, предусматривавшие, в том числе, брак Ягайла с дочерью Дмитрия Донского при условии подчинения литовского князя верховной власти князя московского и признания православия государственной религией Великого княжества Литовского, которые так и не были реализованы. Дмитрий Иванович Московский согласился на выплату дани Орде с подвластных земель в повышенном размере и отправил в Орду старшего сына Василия в качестве заложника.
Водночас своє вміння вдосконалювали й сільські ремісники — гончарі, ковалі, теслі, ткачі, бондарі, шевці. Як вправні майстри, вони дедалі менше часу займалися сільським господарством, виконували роботу на замовлення, обмінювали власну продукцію, намагалися віднайти шляхи її реалізації. Тому ремісники йшли в такі місця, де можна було і продати свої вироби, і придбати необхідну для роботи сировину. Саме із сільських ремісників склалося первісне населення середньовічних міст, де ремесло набуло самостійного розвитку. У містах також осідали купці та селяни-втікачі.
Нові міста поступово виникали на руїнах античних поселень або на їхніх околицях, біля замків і фортець, монастирів і єпископських резиденцій, на перехрестях шляхів, біля перевалів, річкових переправ і мостів, на берегах, зручних для швартування суден. Міста розросталися швидко, однак украй нерівномірно. Спочатку вони з'явилися в Італії (Венеція, Генуя, Неаполь, Флоренція) та Франції (Арль, Марсель, Тулуза). Далі почали виникати міста па території Англії (Кембридж, Оксфорд), Німеччини (Вальдорф, Мюльгаузеи, Ттобінген), Нідерландів (Аррас, Брюгге, Гент). А найпізніше, упродовле ХІІ-ХІІІ ст., постали міста в скандинавських країнах, Ірландії, Угорщині, на території дунайських князівств.
Найбільше міст було в Італії та Фландрії. Чимало міст розросталося вздовж берегів Рейну і Дунаю.
Отже, наприкінці XV ст. всі західноєвропейські країни мали численні міські поселення, які були місцями жвавого товарного обміну з довколишніми селами.