Багато віруючих людей вважає, що релігія не повинна стояти осторонь політичних справ і що вона може відігравати важливу роль у розв’язанні проблем людства. Проте інші віруючі переконані, що релігія і політика не мають змішуватися. А як ви вважаєте, чи повинна релігія і політика тісно співпрацювати?
ІСУСА ХРИСТА названо «найвпливовішою постаттю в релігійній історії людства». Що відповів би Ісус, якби його можна було запитати: «Чи релігія має втручатися в політику?» Коли Ісус був на землі, він словами і вчинками виявив свій погляд на це питання. Наприклад, у відомій Нагірній проповіді він дав своїм послідовникам вказівки, як вони повинні ставитися до справ суспільства. Розгляньмо деякі думки з цієї проповіді.
Християни і суспільство
Ісус пояснив, як його послідовники мають ставитись до світу: «Ви — сіль землі. Якщо ж сіль втратить свої властивості, то як зробити її знову солоною? Вона вже ні до чого не придатна, тому її викидають геть і топчуть. Ви — світло для світу. (...) Ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі вчинки і прославляли вашого небесного Батька» (Матвія 5:13—16). Чому Ісус прирівняв своїх послідовників до солі та світла?
Ісус мав на увазі, що вони повинні бути наче сіль не тільки для якоїсь маленької групи людей, а для цілого світу. Також вони є наче світло не для обмеженого кола людей, але для всіх, хто охоче приймає це світло. За до таких образних висловів Ісус пояснив, що не хоче, аби його послідовники відокремлювалися від суспільства.
Щоб сіль запобігала псуванню їжі, її треба додати до тої їжі. Світильник не може освітити кімнату, якщо його туди не поставити. Тож не дивно, чому Ісус ніколи не наказував своїм учням відокремлюватись від суспільства і створювати ізольовані поселення віруючих. Ісус також не заохочував їх жити відлюдниками за мурами релігійних орденів. Навпаки, християни мають справляти вплив на життя інших, подібно як сіль впливає на їжу, а світло розсіює темряву.
Проблема первенства одной страны перед другой в мировой или региональной политической системе, совокупность показателей, которые позволят добиться данного положения, признание данной преобладающей роли другими государствами можно отнести к числу главенствующих в разнообразных направлениях гуманитарного знания: политологии, истории, философии, а также социологии. Часто о Франции говорят, как об эталоне государства-нации очень редчайшей в нашем мире географической и исторической законченности, когда три основных, определяющих внешнее состояние страны, - народ, территория и государство – образуют одно целое.1 Личность Людовика XIV, в период правления которого Франция захватила первенствующее положение в европейской политике, разумеется, становится хрестоматийной. Его персоне, разнообразным аспектам внешней и внутренней политики его правления посвящается многочисленное число популярной и научной литературы, в основном это французская литература, но также и другая зарубежная, в основном - англоязычная. Определенное отражение данный процесс нашел и в отечественной исторической литературе, по объему оно несравнимо с зарубежной историографией. Но ни в зарубежной литературе, ни в отечественной отсутствуют работы, специально посвященные систематическому освещению направлений достижения лидерства политического характера Франции во второй половины XVII века в Европе.2 Актуальность темы исследования связана с выявленным интересом современной исторической науки к проблемам связанным с глобализацией, политическим преобладанием, национальным интересом, абсолютным суверенитетом; наибольшая часть этих проблем относится к европейской политики исследуемого периода. Проблема глобализации, еще не названная и не осмысленная, начинает явственно проступать в политических реалиях XVII века совместно с главенствующим местом Европы в мировой политике и проблемой политического лидерства в самой Европе.3 Франция - это одна из первенствующих стран западных держав, которая занимает 7 место среди всех стран мира – 4,7 совокупного ВВП, когда население составляет всего 1%. По размерам ее территорий (551 тыс. кв км.) с населением (57 мл чел.), Франция относится к числу самых крупнейших стран Европы. Только уступает ФРГ по уровню экономического развития и ряду малых стран (Норверия, Дания, Швейцария и др.). На долю Франции приходится – 17% промышленного и 20% сельскохозяйственного производства Западной Европы. XVII век характерен, как период могущества французской монархии и экстравагантности страны.4 Король Людовик XIV утвердил свое могущество среди местных князей и лордов, где вершил суд в Версале во дворце. Суть его цели заключается в следующем: удержать свою власть над местными лордами и князьями, при этом не подорвать свою личную власть; Безумство Людовика XIV, бесконечные огромные вложения во внешние войны, ослабляющие правительство, привели Францию к финансовому и экономическому кризису.
Чого навчав Ісус?
Багато віруючих людей вважає, що релігія не повинна стояти осторонь політичних справ і що вона може відігравати важливу роль у розв’язанні проблем людства. Проте інші віруючі переконані, що релігія і політика не мають змішуватися. А як ви вважаєте, чи повинна релігія і політика тісно співпрацювати?
ІСУСА ХРИСТА названо «найвпливовішою постаттю в релігійній історії людства». Що відповів би Ісус, якби його можна було запитати: «Чи релігія має втручатися в політику?» Коли Ісус був на землі, він словами і вчинками виявив свій погляд на це питання. Наприклад, у відомій Нагірній проповіді він дав своїм послідовникам вказівки, як вони повинні ставитися до справ суспільства. Розгляньмо деякі думки з цієї проповіді.
Християни і суспільство
Ісус пояснив, як його послідовники мають ставитись до світу: «Ви — сіль землі. Якщо ж сіль втратить свої властивості, то як зробити її знову солоною? Вона вже ні до чого не придатна, тому її викидають геть і топчуть. Ви — світло для світу. (...) Ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі вчинки і прославляли вашого небесного Батька» (Матвія 5:13—16). Чому Ісус прирівняв своїх послідовників до солі та світла?
Ісус мав на увазі, що вони повинні бути наче сіль не тільки для якоїсь маленької групи людей, а для цілого світу. Також вони є наче світло не для обмеженого кола людей, але для всіх, хто охоче приймає це світло. За до таких образних висловів Ісус пояснив, що не хоче, аби його послідовники відокремлювалися від суспільства.
Щоб сіль запобігала псуванню їжі, її треба додати до тої їжі. Світильник не може освітити кімнату, якщо його туди не поставити. Тож не дивно, чому Ісус ніколи не наказував своїм учням відокремлюватись від суспільства і створювати ізольовані поселення віруючих. Ісус також не заохочував їх жити відлюдниками за мурами релігійних орденів. Навпаки, християни мають справляти вплив на життя інших, подібно як сіль впливає на їжу, а світло розсіює темряву.