Объясните какое значение придавалось в русских землях строительство церквей что воплощает собой церкви покажите на примере одной из церквей 14-14 века?
Османскую империю называли единственной военной державой Средневековья, так как именно турки проводили не только самую обширную, но и удачную завоевательную политику, в том числе как на суше, так и на море. Вспомнить бывшего корсара, а после командующего турецким флотом при султане Сулеймане Великолепном - Барбароссу, флот которого был страхом для всего Средиземного моря. Так же не стоит забывать о том, что бывшая столица Османской империи - город Стамбул, это город Константинополь, который был очень важен как для Папского престола, так и для всей Европы в целом, и завоевать, а тем более удерживать и сделать его столицей собственной империи уже достойно похвалы. Хочется вспомнить именно Султана Сулеймана 1-го, который за 46 лет своего правления во много раз увеличил границы Османской империи, выиграл битву при Мохаче, которая является одной из самых коротких. В заключение, хочется сказать, что их так прозвали справедливо, ибо не каждая страна или империя может достичь таких побед.
Після невдалої Великої османської війни імперія вступила у добу занепаду. Наступальна політика й намагання повернути вплив в Європі змінилися обороною земель і спробами зберегти статус-кво.
За правління султана Ахмеда ІІІ (1703—1730) Османи вступили у Велику Північну війну проти Московії. 1711 року вони розбили московитів й повернули собі Азов. Проте під час нового конфлікту з Австрією в 1716–1718 роках втратили Банат, Сербію й Олтенію. У наступній війні 1735–1739 років, що велася проти Російської та Австрійської імперій, султан повернув собі контроль над Сербією та Олтенією, але був змушений віддати Азов і Запорожжя. 1768 року українські гайдамаки, за підтримки Росії, вдерлися до османського міста Балта й вирізали його населення. Це розв'язало нову російсько-османську війну 1768—1774 років, яка завершилася поразкою Османів. За умовами Кючюк-Кайнарджійського договору османський уряд визнав незалежність Криму, а за Росією — статус патрона християн Валахії й Молдавії.
Поразки посилили бажання Османів оновити свою східну імперію, подібного до того як це зробив з власною країною Петро І. За панування султанів Махмуда I (1730—1754), Мустафи ІІІ (1757—1774) і Абдул-Гаміда I (1774—1789) було розпочато військові, освітні й технологічні реформи. Османи налагодили виробництво західної артилерії та друк нерелігійної літератури. Проте перетворення зустріли сильний опір ісламського духовенства, яничар та консервативної частини суспільства. Так, султан Селім ІІІ (1789—1807), який намагався реформувати військо на західний взірець, загинув після повстання яничарів. Його наступник султан Махмуд ІІ (1808—1839) розгорнув криваві репресії проти опозиціонерів й 1826 року ліквідував яничарський корпус.
Сербська революція 1804–1815 років започаткувала епоху національного відродження на Балканах і так зване Східне питання. 1821 року спалахнула Грецька війна за незалежність, внаслідок якої постала незалежна грецька держава в 1829 році. Сербські та грецькі національні рухи підігріли сепаратизм в інших провінціях, спричинивши виступи волохів, молдаван, чорногорців, болгар. Через перманентість повстань й неефективність султанського уряду в їхній пацифікації європейці називали Османську імперію «хворий Європи». У 1860—1870-х роках васальні держави османів в Сербії, Волощини, Молдавії та Чорногорії здобули незалежність.
В заключение, хочется сказать, что их так прозвали справедливо, ибо не каждая страна или империя может достичь таких побед.
Чума и холера
Объяснение:
Після невдалої Великої османської війни імперія вступила у добу занепаду. Наступальна політика й намагання повернути вплив в Європі змінилися обороною земель і спробами зберегти статус-кво.
За правління султана Ахмеда ІІІ (1703—1730) Османи вступили у Велику Північну війну проти Московії. 1711 року вони розбили московитів й повернули собі Азов. Проте під час нового конфлікту з Австрією в 1716–1718 роках втратили Банат, Сербію й Олтенію. У наступній війні 1735–1739 років, що велася проти Російської та Австрійської імперій, султан повернув собі контроль над Сербією та Олтенією, але був змушений віддати Азов і Запорожжя. 1768 року українські гайдамаки, за підтримки Росії, вдерлися до османського міста Балта й вирізали його населення. Це розв'язало нову російсько-османську війну 1768—1774 років, яка завершилася поразкою Османів. За умовами Кючюк-Кайнарджійського договору османський уряд визнав незалежність Криму, а за Росією — статус патрона християн Валахії й Молдавії.
Поразки посилили бажання Османів оновити свою східну імперію, подібного до того як це зробив з власною країною Петро І. За панування султанів Махмуда I (1730—1754), Мустафи ІІІ (1757—1774) і Абдул-Гаміда I (1774—1789) було розпочато військові, освітні й технологічні реформи. Османи налагодили виробництво західної артилерії та друк нерелігійної літератури. Проте перетворення зустріли сильний опір ісламського духовенства, яничар та консервативної частини суспільства. Так, султан Селім ІІІ (1789—1807), який намагався реформувати військо на західний взірець, загинув після повстання яничарів. Його наступник султан Махмуд ІІ (1808—1839) розгорнув криваві репресії проти опозиціонерів й 1826 року ліквідував яничарський корпус.
Сербська революція 1804–1815 років започаткувала епоху національного відродження на Балканах і так зване Східне питання. 1821 року спалахнула Грецька війна за незалежність, внаслідок якої постала незалежна грецька держава в 1829 році. Сербські та грецькі національні рухи підігріли сепаратизм в інших провінціях, спричинивши виступи волохів, молдаван, чорногорців, болгар. Через перманентість повстань й неефективність султанського уряду в їхній пацифікації європейці називали Османську імперію «хворий Європи». У 1860—1870-х роках васальні держави османів в Сербії, Волощини, Молдавії та Чорногорії здобули незалежність.