Объясните значение следующих фраз и слов из документа "живоначальныя Троицы Сергиева монастыря"," покормитца"," в дополнительных сказках писан", черною работою, по миру не ходить" Только не копируйте с других сайтов!
Глава Міністерства закордонних справ (МЗС) України в середині квітня поставив питання руба перед керівниками НАТО. Павло Клімкін в жорсткій формі заявив: "Якщо Україна не отримає гарантій від альянсу, то ми будемо змушені шукати інші варіанти". Довгі роки українські політики, ЗМІ та грантові організації вели активну пропагандистську кампанію, представляючи НАТО як єдино можливий варіант військово-політичного союзу. Тепер же, поки ні генеральний секретар НАТО Йєнс Столтенберг, ані перші особи США і Великобританії ще нічого не відповіли на ультимативну вимогу міністра закордонних справ України, є час розібратися, які ще існують організації військово-політичного типу. І в які з них Україна могла б вступити.
А у нас ЕКОВАС
Якби Павло Клімкін перейнявся питанням трохи раніше, можна було б розглядати участь України в Західноєвропейському союзі. ЗЄС – військово-політична організація, що існувала з 1954 по 2011 роки і відображала прагнення країн ЄС діяти у військово-політичній сфері в автономному режимі від США і НАТО. Маастрихтський договір ("Договір про Європейський Союз") 1992 року, що поклав початок ЄС, поклав вирішення військових завдань саме на Західноєвропейський союз. А підписана членами ЄС у 1992 році Петерсбергська декларація передбачала проведення самостійних військових операцій (без США і Канади), створення центру обробки даних космічної розвідки і формування власних військових підрозділів:
- "Еврофора" - оперативного з'єднання сухопутних військ;
- "Євроморфора" - оперативного з'єднання військово-морських сил.
Однак на цих рішучих кроках активізація ЗЄС і завершилася. На саміті Європейської ради в Кельні в 1999 році функції Західно-європейського союзу були передані ЄС. Тобто, по суті кажучи, військово-політичний блок припинив свою фактичну діяльність, хоча формально існував до 2011 року. І раптом у березні 2015 року з боку перших осіб Євросоюзу зазвучали несподівані заяви. Глава Єврокомісії Жан-Клод Юнкер 8 березня заявив, що Європейському Союзу пора створити власну армію як інструмент, щоб відстоювати інтереси Європи в світі. "Спільна європейська армія показала світу, що між країнами-членами ЄС ніколи більше не буде війни. Така армія до б нам провадити загальну зовнішню політику та політику безпеки... Армія ЄС потрібна не для того, щоб задіяти її відразу, а щоб натякнути Росії, що ми серйозно ставимося до захисту цінностей Європейського союзу", - заявив Юнкер в інтерв'ю Welt am Sonntag (ФРН). Нагадаємо, що положеннями Північноатлантичного альянсу закріплений принцип "колективної безпеки". Жан-Клод Юнкер постарався максимально тактовно пояснити, що, на його думку, війська НАТО не можуть впоратися з цим завданням з об'єктивних причин. Слова голови Єврокомісії можна розшифрувати в тому сенсі, що політична і економічна еліта ЄС незадоволена роботою НАТО, а також націлена підвищити свій вплив, як у Європі, так і в усьому світі. Та, власне, про спроби відновити престиж Юнкер сказав відкритим текстом. "Європа останнім часом неабияк втратила престиж, – вважає Жан-Клод Юнкер. – Навіть у зовнішній політиці нас перестають приймати всерйоз". Його ініціатива збігається з думкою міністра оборони ФРН Урсули фон дер Ляйєн. "За таким переплетенням армій з перспективою коли-небудь мати (загальну) європейську армію, на мою думку, майбутнє", – заявила міністр фон дер Ляйєн в інтерв'ю радіостанції Deutschlandfunk (ФРН). Тому є ймовірність, що "холодна війна 2.0" стане стимулом для реанімації військово-політичного блоку ЗЄС, або для його реінкарнації під іншою назвою. Але це все побажання на майбутнє, бо перехід від слів до справи вимагає часу, не кажучи вже про політичну волю.
«Богу Всемогущему угодно было в неисповедимых путях своих прервать драгоценную жизнь горячо любимого Родителя Нашего, Государя Императора Александра Александровича. Тяжкая болезнь не уступила ни лечению, ни благодатному климату Крыма, и 20 Октября Он скончался в Ливадии, окруженный Августейшей Семьей Своей, на руках Ее Императорского Величества Государыни Императрицы и Наших.
Горя Нашего не выразить словами, но его поймет каждое русское сердце, и Мы верим, что не будет места в обширном Государстве Нашем, где бы не пролились горячие слезы по Государю, безвременно отошедшему в вечность и оставившему родную землю, которую Он любил всею силою Своей русской души и на благоденствие которой Он полагал все помыслы Свои, не щадя ни здоровья Своего, ни жизни. И не в России только, а далеко за ее пределами никогда не перестанут чтить память Царя, олицетворявшего непоколебимую правду и мир, ни разу не нарушенный во все Его Царствование».
Портрет Александра III
Портрет Александра III
Этими словами начинается манифест, возвестивший России о восшествии императора Николая II на прародительский престол.
Правление императора Александра III, получившего наименование царя-миротворца, не изобиловало внешними событиями, но оно наложило глубокий отпечаток на русскую и на мировую жизнь. За эти тринадцать лет были завязаны многие узлы – и во внешней, и во внутренней политике – развязать или разрубить которые довелось его сыну и преемнику, государю императору Николаю II Александровичу.
И друзья, и враги императорской России одинаково признают, что император Александр III значительно повысил международный вес Российской империи, а в ее пределах утвердил и возвеличил значение самодержавной царской власти. Он повел русский государственный корабль иным курсом, чем его отец. Он не считал, что реформы 60-х и 70-х годов – безусловное благо, а старался внести в них те поправки, которые, по его мнению, были необходимы для внутреннего равновесия России.
После эпохи великих реформ, после войны 1877-1878 годов, этого огромного напряжения русских сил в интересах балканского славянства, – России во всяком случае была необходима передышка. Надо было освоить, «переварить» произошедшие сдвиги.
Глава Міністерства закордонних справ (МЗС) України в середині квітня поставив питання руба перед керівниками НАТО. Павло Клімкін в жорсткій формі заявив: "Якщо Україна не отримає гарантій від альянсу, то ми будемо змушені шукати інші варіанти". Довгі роки українські політики, ЗМІ та грантові організації вели активну пропагандистську кампанію, представляючи НАТО як єдино можливий варіант військово-політичного союзу. Тепер же, поки ні генеральний секретар НАТО Йєнс Столтенберг, ані перші особи США і Великобританії ще нічого не відповіли на ультимативну вимогу міністра закордонних справ України, є час розібратися, які ще існують організації військово-політичного типу. І в які з них Україна могла б вступити.
А у нас ЕКОВАС
Якби Павло Клімкін перейнявся питанням трохи раніше, можна було б розглядати участь України в Західноєвропейському союзі. ЗЄС – військово-політична організація, що існувала з 1954 по 2011 роки і відображала прагнення країн ЄС діяти у військово-політичній сфері в автономному режимі від США і НАТО. Маастрихтський договір ("Договір про Європейський Союз") 1992 року, що поклав початок ЄС, поклав вирішення військових завдань саме на Західноєвропейський союз. А підписана членами ЄС у 1992 році Петерсбергська декларація передбачала проведення самостійних військових операцій (без США і Канади), створення центру обробки даних космічної розвідки і формування власних військових підрозділів:
- "Єврокорпусу" - Об'єднаного армійського корпусу;
- "Еврофора" - оперативного з'єднання сухопутних військ;
- "Євроморфора" - оперативного з'єднання військово-морських сил.
Однак на цих рішучих кроках активізація ЗЄС і завершилася. На саміті Європейської ради в Кельні в 1999 році функції Західно-європейського союзу були передані ЄС. Тобто, по суті кажучи, військово-політичний блок припинив свою фактичну діяльність, хоча формально існував до 2011 року. І раптом у березні 2015 року з боку перших осіб Євросоюзу зазвучали несподівані заяви. Глава Єврокомісії Жан-Клод Юнкер 8 березня заявив, що Європейському Союзу пора створити власну армію як інструмент, щоб відстоювати інтереси Європи в світі. "Спільна європейська армія показала світу, що між країнами-членами ЄС ніколи більше не буде війни. Така армія до б нам провадити загальну зовнішню політику та політику безпеки... Армія ЄС потрібна не для того, щоб задіяти її відразу, а щоб натякнути Росії, що ми серйозно ставимося до захисту цінностей Європейського союзу", - заявив Юнкер в інтерв'ю Welt am Sonntag (ФРН). Нагадаємо, що положеннями Північноатлантичного альянсу закріплений принцип "колективної безпеки". Жан-Клод Юнкер постарався максимально тактовно пояснити, що, на його думку, війська НАТО не можуть впоратися з цим завданням з об'єктивних причин. Слова голови Єврокомісії можна розшифрувати в тому сенсі, що політична і економічна еліта ЄС незадоволена роботою НАТО, а також націлена підвищити свій вплив, як у Європі, так і в усьому світі. Та, власне, про спроби відновити престиж Юнкер сказав відкритим текстом. "Європа останнім часом неабияк втратила престиж, – вважає Жан-Клод Юнкер. – Навіть у зовнішній політиці нас перестають приймати всерйоз". Його ініціатива збігається з думкою міністра оборони ФРН Урсули фон дер Ляйєн. "За таким переплетенням армій з перспективою коли-небудь мати (загальну) європейську армію, на мою думку, майбутнє", – заявила міністр фон дер Ляйєн в інтерв'ю радіостанції Deutschlandfunk (ФРН). Тому є ймовірність, що "холодна війна 2.0" стане стимулом для реанімації військово-політичного блоку ЗЄС, або для його реінкарнації під іншою назвою. Але це все побажання на майбутнє, бо перехід від слів до справи вимагає часу, не кажучи вже про політичну волю.
Объяснение:
«Богу Всемогущему угодно было в неисповедимых путях своих прервать драгоценную жизнь горячо любимого Родителя Нашего, Государя Императора Александра Александровича. Тяжкая болезнь не уступила ни лечению, ни благодатному климату Крыма, и 20 Октября Он скончался в Ливадии, окруженный Августейшей Семьей Своей, на руках Ее Императорского Величества Государыни Императрицы и Наших.
Горя Нашего не выразить словами, но его поймет каждое русское сердце, и Мы верим, что не будет места в обширном Государстве Нашем, где бы не пролились горячие слезы по Государю, безвременно отошедшему в вечность и оставившему родную землю, которую Он любил всею силою Своей русской души и на благоденствие которой Он полагал все помыслы Свои, не щадя ни здоровья Своего, ни жизни. И не в России только, а далеко за ее пределами никогда не перестанут чтить память Царя, олицетворявшего непоколебимую правду и мир, ни разу не нарушенный во все Его Царствование».
Портрет Александра III
Портрет Александра III
Этими словами начинается манифест, возвестивший России о восшествии императора Николая II на прародительский престол.
Правление императора Александра III, получившего наименование царя-миротворца, не изобиловало внешними событиями, но оно наложило глубокий отпечаток на русскую и на мировую жизнь. За эти тринадцать лет были завязаны многие узлы – и во внешней, и во внутренней политике – развязать или разрубить которые довелось его сыну и преемнику, государю императору Николаю II Александровичу.
И друзья, и враги императорской России одинаково признают, что император Александр III значительно повысил международный вес Российской империи, а в ее пределах утвердил и возвеличил значение самодержавной царской власти. Он повел русский государственный корабль иным курсом, чем его отец. Он не считал, что реформы 60-х и 70-х годов – безусловное благо, а старался внести в них те поправки, которые, по его мнению, были необходимы для внутреннего равновесия России.
После эпохи великих реформ, после войны 1877-1878 годов, этого огромного напряжения русских сил в интересах балканского славянства, – России во всяком случае была необходима передышка. Надо было освоить, «переварить» произошедшие сдвиги.