Перша загальноєвропейська війна у 1618—1648 роках між союзом католицьких і коаліцією протестантських держав. До союзу входили Священна Римська імперія та Іспанія, очолювані імператорською династією Габсбургів, а також німецькі князівства Католицької Ліги (переважно західні та південні: Баварія, Кельн), італійські міста-держави, Португалія. В антигабсбурзькій коаліції перебували протестантські німецькі князівства (переважно східні та північні: Саксонія, Бранденбург-Пруссія, Пфальц, Брауншвейг-Люнебург), Нідерланди, Данія-Норвегія, Англія, Шотландія, Швеція, до яких 1635 року приєдналася католицька Франція. Католицький союз підтримували Римська курія та Річ Посполита, включно з українськими козаками[1][2][3]. Протестантській коаліції допомагали Османська імперія та Московське царство. Причинами війни стало католицько-протестантське релігійне протистояння (Протестантська унія 1608, Католицька ліга 1609), конфлікт між імператором та удільними німецькими князями, національно-визвольні рухи в землях Габсбургів (Чехія, Угорщина, Нідерланди), стара боротьба за домінування в Європі між Німеччиною (Габсбургами) та Францією (Бурбонами). Безпосереднім приводом війни стало чеське повстання.
Сократ (469 – 399 г. до Р. X.) – начинатель классического периода греческой философии, её центральная фигура, одинаково замечателен и своими воззрениями, и своей жизнью. Так как сам Сократ ничего не писал, то его биографию и учения приходится восстанавливать по сочинениям Платона, Ксенофонта, Аристотеля, Диогена Лаэрция, Плутарха и др. Из них Ксенофонт («Воспоминания о Сократе») дает, по-видимому, правдивыми внешний облик, но не в состоянии понять всей значительности роли Сократа в философии; Платон же вкладывает в уста Сократу свои собственные воззрения. Поэтому личность и философские учения Сократа приходится воссоздавать очень осторожно, и отдельные исследователи в этом не вполне сходятся.
