Характерним для української культури XVIII ст. був процес "вимивання" високоосвічених людей і представників української культури з національного середовища. Українці обіймали високі пости в Росії: від церковних ієрархів до вихователів царської сім'ї, від ректорів вищих навчальних закладів до різних державних адміністраторів.
Вагомий внесок українці зробили у розвиток російської архітектури XVIII ст. У стилі українського бароко вони спорудили храми у Філях, Ізмайлово, Новодівичому монастирі. Випускник Києво-Могилянської академії українець І. Зарудний плідно працював архітектором у Москві й Петербурзі. Український скульптор, уродженець Чернігова І. Мартос створив відомий пам'ятник Мініну і Пожарському на Красній площі в Москві.
У середині XVIII ст. освіта тництво на Лівобережній Україні перебували на вищому рівні, ніж у Росії. Початкову освіту здобували у школах при церквах і монастирях, середню - у колегіумах Чернігова, Переяслава, Харкова. З кінця XVIII ст. в Україні почали діяти перші професійні школи: шпитальна в Єлісаветграді (сучасний Кіровоград), артилерійська школа і штурманське училище в Миколаєві.
Освітнім центром довгий час залишалася Києво-Могилянська академія. Однак починаючи з середини XVIII ст. Академія переживає кризу. Тісно пов'язана з церквою і укомплектована викладачами - представниками духівництва, основну увагу Академія приділяла таким предметам, як теологія, риторика, філософія. Через релігійну орієнтованість і традиціоналізм у навчанні вона ставала нецікавою для молоді.
На відставання Києво-Могилянської академії від вимог часу зауважували передові українські кола. У 60-ті роки XVIII ст. вони неодноразово зверталися до Катерини II з проханням відкрити в Україні університет (Московський університет відкрився в 1755 р.), причому на базі Академії з огляду на те, що вона виникла на основі світської школи. Та цьому проекту не судилося здійснитися, позаяк політика самодержавства була спрямована на викорінення української самобутності. У 1814 р. Академія припинила діяльність як світський навчальний заклад.
Діти ходили до школи. Провідну роль у формуванні особистості юного римлянина грало домашнє навчання і виховання. Тут діти отримували релігійне виховання, при цьому батько виконував обов'язки жерця. Родині древніх римлян покровительствовало безліч богів: Юнона шанувалася як охоронниця шлюбу і кохання, дволикий Янус охороняв двері дому та й т д. Батько був у сім'ї необмеженим володарем. Він мав право навіть продати своїх дітей в рабство. Мати користувалася куди меншими правами, ніж батько, але грала у вихованні почесну роль. Дівчатка та дівчата знаходились під невсипущим наглядом матері аж до заміжжя. Хлопчики до 16-річного віку під наглядом батька вивчали домашню та польові роботи, опановували мистецтво володіння зброєю. Весь цей час їм потрібно було носити довге волосся [5,19]. Атмосфера в родині часто була далеко не ідилічної. Нерідко матері довіряли дочкам свої таємні захоплення та зради. На очах дітей батьки творили жорстоку розправу над рабами, брали участь у непристойних пиятиках.
Характерним для української культури XVIII ст. був процес "вимивання" високоосвічених людей і представників української культури з національного середовища. Українці обіймали високі пости в Росії: від церковних ієрархів до вихователів царської сім'ї, від ректорів вищих навчальних закладів до різних державних адміністраторів.
Вагомий внесок українці зробили у розвиток російської архітектури XVIII ст. У стилі українського бароко вони спорудили храми у Філях, Ізмайлово, Новодівичому монастирі. Випускник Києво-Могилянської академії українець І. Зарудний плідно працював архітектором у Москві й Петербурзі. Український скульптор, уродженець Чернігова І. Мартос створив відомий пам'ятник Мініну і Пожарському на Красній площі в Москві.
У середині XVIII ст. освіта тництво на Лівобережній Україні перебували на вищому рівні, ніж у Росії. Початкову освіту здобували у школах при церквах і монастирях, середню - у колегіумах Чернігова, Переяслава, Харкова. З кінця XVIII ст. в Україні почали діяти перші професійні школи: шпитальна в Єлісаветграді (сучасний Кіровоград), артилерійська школа і штурманське училище в Миколаєві.
Освітнім центром довгий час залишалася Києво-Могилянська академія. Однак починаючи з середини XVIII ст. Академія переживає кризу. Тісно пов'язана з церквою і укомплектована викладачами - представниками духівництва, основну увагу Академія приділяла таким предметам, як теологія, риторика, філософія. Через релігійну орієнтованість і традиціоналізм у навчанні вона ставала нецікавою для молоді.
На відставання Києво-Могилянської академії від вимог часу зауважували передові українські кола. У 60-ті роки XVIII ст. вони неодноразово зверталися до Катерини II з проханням відкрити в Україні університет (Московський університет відкрився в 1755 р.), причому на базі Академії з огляду на те, що вона виникла на основі світської школи. Та цьому проекту не судилося здійснитися, позаяк політика самодержавства була спрямована на викорінення української самобутності. У 1814 р. Академія припинила діяльність як світський навчальний заклад.
Тут діти отримували релігійне виховання, при цьому батько виконував обов'язки жерця. Родині древніх римлян покровительствовало безліч богів: Юнона шанувалася як охоронниця шлюбу і кохання, дволикий Янус охороняв двері дому та й т д. Батько був у сім'ї необмеженим володарем. Він мав право навіть продати своїх дітей в рабство. Мати користувалася куди меншими правами, ніж батько, але грала у вихованні почесну роль. Дівчатка та дівчата знаходились під невсипущим наглядом матері аж до заміжжя. Хлопчики до 16-річного віку під наглядом батька вивчали домашню та польові роботи, опановували мистецтво володіння зброєю. Весь цей час їм потрібно було носити довге волосся [5,19].
Атмосфера в родині часто була далеко не ідилічної. Нерідко матері довіряли дочкам свої таємні захоплення та зради. На очах дітей батьки творили жорстоку розправу над рабами, брали участь у непристойних пиятиках.