очень:
Русские земли в середине XIII – XIV в. Это время тяжёлых испытаний: противостояния Руси монголо-татарскому нашествию, агрессии крестоносцев и осознание необходимости единства Руси. 13 апреля ознакомиться (прочитать) § 15 Оформить записи в тетрадь: 1) запишите название раздела (Русские земли в середине XIII – XIVв.); 2)объясните термины и даты (Чингисхан, империя, 1206 г., 1223 г.); 3) Работа с картой – во стр. 10 (устно) 4) письменно ответить на во стр. 10. (СОСТАВЛЕНИЕ СООБЩЕНИЯ О СОБЫТИИ • Сообщите, когда и где произошло событие (воспользуйтесь картой). • Назовите участников события и определите их роль.
• Выделите причины, расскажите о ходе события, определите его итоги и значение для истории страны). Прислать только ответ на во стр. 10
ответ:1Гуситы — название чешского реформаторского религиозного движения, названное по имени Яна Гуса и принявшее в 1419 году революционные формы. На формирование идеологии гуситов оказали влияние взгляды Уиклифа, вальденсов и чешского реформатора Матвея из Янова.2Движение было насквозь пропитано политическими и социальными элементами. Если религиозные убеждения таборитов и не были лишь формой, в которую вылились эти элементы, то во всяком случае социальное и национальное чувство играло у них весьма важную роль. Чехи страдали от немецкой экспансии, связанной с влиянием католической церкви. В политическом отношении табориты стремились к уничтожению королевской власти и все свои нападки направили на короля Сигизмунда, которого ещё на сейме в Чаславе называли гонителем священных прав народа, врагом чешского языка и веры. 3Не понял вопроса.4(расскажу коротко)Вождь гуситов, полководец, национальный герой чешского народа.(скажу о всех войнах)В августе 1431 г. в битве у Домажлиц крестоносцы – участники 5–го крестового похода – потерпели сокрушительное поражение, эта победа гуситов ознаменовала поворот в отношениях между Чехией и католическими силами Европы. Церковный собор, собравшийся в швейцарском г. Базеле в октябре 1431 г., согласился выслушать гуситов. Начались переговоры в Базеле (1433), продолженные затем в Праге. Делегаты собора смогли расколоть гуситов, признав требования чашников. Установлению мира мешали лишь табориты. В решающей битве у деревни Липаны (30 мая 1434 г.) войска таборитов были разбиты, большая часть их погибла, в том числе Прокоп Голый.(ИЗВИНИ ЕСЛИ НЕ ПРАВИЛЬНО)(И ДА,ТЫ ДАЛ ВСЕГО ЛИШЬ )
Объяснение:
Без перебільшення можна сказати, що особливо плідними з цього огляду були роки української революції та боротьби за збереження української державності.
Багато з того, що було зроблено Центральною Радою, Українською Державою гетьмана П. Скоропадського, Директорією УНР у сфері культури, було зроблено вперше в новітній історії України. Предметом особливої уваги були заходи, спрямовані на відродження національної самосвідомості, на створення власної держави.
Відразу після лютневої революції 1917 р. набувають повсюдного поширення національні культурно-освітні організації - "Просвіти", які створювали бібліотеки, різноманітні гуртки й курси, видавали українські книги та журнали. В їхній роботі активну участь брали відомі діячі української культури, науки й освіти.
Восени 1917 р. в Україні діяли 952 відділення "Просвіти". На цей час було відкрито 57 середніх шкіл з українською мовою навчання, які існували на приватні або громадські кошти, а через рік їх число зросло до понад 150. Велика увага приділялася виданню українських підручників. Товариство шкільної освіти у Києві в 1918 р. випустило в світ 2 млн. навчальних видань.
Справа українізації, яка постійно наштовхувалася на спротив росіян та зросійщених українців, посунулася вперед тоді, коли Центральною Радою було створено міністерство освіти, а його керівником став В. Прокопович. Тоді було складено широкий план українізації шкіл, а в Києві, Харкові, Одесі відкриті народні університети. Поряд із цим розпочали роботу низка професійних шкіл, Педагогічна академія та Академія мистецтв у Києві. Розвивалася українська видавнича справа.
В 1917 р. було видано 677 назв книжок рідною мовою та виходило 63 періодичних видання. Було засновано також український театр, вживалися заходи для заснування українських музеїв. Плідну роботу на ниві науки і освіти проводив відомий вчений і громадський діяч М. Туган-Барановський. Восени 1917 р. з його ініціативи було створено Українське товариство економістів, на базі якого згодом виник один із перших навчальних закладів з підготовки кадрів для зовнішньополітичного відомства України - Консульські курси.
Багато корисного у сфері культури було зроблено за часів гетьманської влади П. Скоропадського. Саме тоді народний університет у Києві було перетворено на Державний український університет, а Педагогічну академію - на Українську науково-педагогічну академію, яка мала готувати кадри вчителів українознавства для середніх шкіл. Ще один Державний український університет було відкрито в Кам'янці-Подільському. У Полтаві почав працювати на кошти земства Український історико-філологічний факультет.
У листопаді 1918 р. на базі київської Академії мистецтв постала Українська Академія мистецтв, серед професорів якої були визначні українські митці - Г. Нарбут, Ф. Кричевський, М. Бойчук, Ф. Бурачок, О. Мурашко. Гетьманським урядом був затверджений проект закону про Українську Академію наук. її першим президентом став В. Вернадський, а секретарем - А. Кримський.
У жовтні 1918 р. засновано Київський інститут удосконалення лікарів. Тоді ж були започатковані Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Національна бібліотека. Були також засновані Державний драматичний театр, Державний народний театр, Молодий театр на чолі з Л. Курбасом. Г. Юра з групою акторів, що відокремилися від Молодого театру, створив театр ім. І. Франка.
Під керівництвом О. Кошиця в Києві постала Українська Державна капела. Жили й творили майстри старшого покоління - письменники Панас Мирний, В. Стефаник, О. Кобилянська, В. Винниченко, С. Васильченко, багато видатних живописців, скульпторів, композиторів. У нову добу входили молодші - П. Тичина, М. Рильський, Д. Загул, В. Кобилянський, котрі почали свою творчість іще до революції.
В українській культурі 1917-1920 рр. було, звісно, чимало проблем і труднощів, а то й гірких сторінок. Особливо це стосується тих пір, коли гору в Україні брали іноземні, антиукраїнські сили. Мабуть, найбільшої шкоди розвиткові національного відродження завдали російські білогвардійці та більшовики. В. Чумак, відомий український поет, у 1919 р. був розстріляний денікінцями.
Поет Г. Чупринка в 1921 р. був убитий більшовиками. Чимало відомих діячів науки, літератури, мистецтва, освіти, церкви, які не сприйняли радянсько-більшовицького режиму, опинилися за межами України, на еміграції.
Нова влада, керуючись горезвісним принципом класовості та партійності, оголошувала шкідливим і антинародним усе, що не відповідало цим вимогам.
Школа, в тому числі вища, перетворилася на знаряддя партійної політики. Зносилися пам'ятки минулого. Натомість повсюдно встановлювалися монументи Маркса, Енгельса, Леніна. Робився максимум того, аби знищити все національне самобутнє, щоб до краю деформувати українську ментальність. Наслідки такої політики даються взнаки й сьогодні. Саме тому слід уважно вивчати і враховувати уроки тих складних і драматичних часів.