Внутрішня політика. ІІІ Універсал проголошував утворення УНР. Оголосивши 7 листопада 1917 р. днем утворення УНР, Центральна Рада в Третьому універсалі оприлюднила основні принципи своєї політики. Проголосивши в Третьому універсалі програму перебудови суспільства на демократичних засадах уряд УНР не виявив послідовності й рішучості в її реалізації. Так, розробляючи закон про організацію державного апарату, Генеральний секретаріат юстиції передбачав збереження урядових установ, які перебували на території України до 7 листопада. Закони і розпорядження, видані свого часу Тимчасовим урядом, залишалися в силі. Всупереч положенням Третього універсалу поступово Рада відмовилася від негайного вирішення аграрного питання. 10 листопада на нараді представників поміщицьких організацій, київських цукрозаводчиків і банкірів голова Генерального Секретаріату УНР В. Винниченко заспокоїв поміщиків, заявивши, що питання про землю буде вирішене на Українських Установчих зборах. А через кілька днів Рада опублікувала роз'яснення універсалу з аграрного питання, яке забороняло «свавільне захоплення земель та іншої власності». Було оголошено, що у землевласників, які мають менше 40 десятин, землі не відбиратимуть. Наміри Центральної Ради були спрямовані на збереження продуктивності сільського господарства. Добре відомо, що дрібні господарства мають низьку економічну ефективність і нерідко працюють лише на себе. Однак прагнення до запровадження в Україні високопродуктивного фермерського господарства суперечило намірам безземельних і малоземельних верств села. Селяни, і навіть члени Центральної Ради, заявляли, що вони перестануть підтримувати українську владу, якщо та наважиться на збереження 40-десятинної норми. Врешті-решт від цього законопроекту довелося відмовитись і приступити до розробки більш прийнятного для найбіднішого селянства закону. Невдалою виявилась і політика Центральної Ради щодо фінансів та промисловості.
Зовнішня політика. Проголошення УНР підвищило інтерес різних країн до неї. Цьому сприяв переїзд до Києва військових місій Англії, Франції, Італії, Японії, Румунії, Бельгії та Сербії після того, як було вбито головнокомандувача російських військ генерала М.Духоніна. На початку січня 1918 р. генерала Табуї призначили офіційним представником Франції при уряді Української Народної Республіки. Таку ж посаду обійняв колишній консул Великобританії в Одесі. Активність країн Антанти пояснювалася тим, що вони планували створення кількох українських корпусів, які разом із чехословацькими та польськими з'єднаннями зайняли б найважливіші ділянки Румунського та Південно-Західного фронтів. Оскільки до планів Центральної Ради це не входило, її представники досить стримано спілкувалися із зацікавленими іноземними посланцями. Однак зобов'язання перед союзниками утримувати фронт УЦР змушена була виконувати. Лише коли з'ясувалося, що ця позиція не знаходить підтримки в широких верствах українського народу, а російські більшо¬вики виступають проти продовження війни й прагнуть сепаратного миру з країнами Четверного союзу, керівники української держави зміни¬ли курс. На засіданні Малої Ради 21 листопада 1917 р. було вироблено резолюцію такого змісту: "Направити своїх представників на румунський фронт для участі в переговорах про перемир'я; звернутися від імені УНР до всіх союзних і ворожих держав з пропозицією почати мирні переговори; повідомити Раднарком і уряди інших республік для координованого ведення цієї справи".
Внутрішня політика. ІІІ Універсал проголошував утворення УНР. Оголосивши 7 листопада 1917 р. днем утворення УНР, Центральна Рада в Третьому універсалі оприлюднила основні принципи своєї політики. Проголосивши в Третьому універсалі програму перебудови суспільства на демократичних засадах уряд УНР не виявив послідовності й рішучості в її реалізації. Так, розробляючи закон про організацію державного апарату, Генеральний секретаріат юстиції передбачав збереження урядових установ, які перебували на території України до 7 листопада. Закони і розпорядження, видані свого часу Тимчасовим урядом, залишалися в силі. Всупереч положенням Третього універсалу поступово Рада відмовилася від негайного вирішення аграрного питання. 10 листопада на нараді представників поміщицьких організацій, київських цукрозаводчиків і банкірів голова Генерального Секретаріату УНР В. Винниченко заспокоїв поміщиків, заявивши, що питання про землю буде вирішене на Українських Установчих зборах. А через кілька днів Рада опублікувала роз'яснення універсалу з аграрного питання, яке забороняло «свавільне захоплення земель та іншої власності». Було оголошено, що у землевласників, які мають менше 40 десятин, землі не відбиратимуть. Наміри Центральної Ради були спрямовані на збереження продуктивності сільського господарства. Добре відомо, що дрібні господарства мають низьку економічну ефективність і нерідко працюють лише на себе. Однак прагнення до запровадження в Україні високопродуктивного фермерського господарства суперечило намірам безземельних і малоземельних верств села. Селяни, і навіть члени Центральної Ради, заявляли, що вони перестануть підтримувати українську владу, якщо та наважиться на збереження 40-десятинної норми. Врешті-решт від цього законопроекту довелося відмовитись і приступити до розробки більш прийнятного для найбіднішого селянства закону. Невдалою виявилась і політика Центральної Ради щодо фінансів та промисловості.
Зовнішня політика. Проголошення УНР підвищило інтерес різних країн до неї. Цьому сприяв переїзд до Києва військових місій Англії, Франції, Італії, Японії, Румунії, Бельгії та Сербії після того, як було вбито головнокомандувача російських військ генерала М.Духоніна. На початку січня 1918 р. генерала Табуї призначили офіційним представником Франції при уряді Української Народної Республіки. Таку ж посаду обійняв колишній консул Великобританії в Одесі. Активність країн Антанти пояснювалася тим, що вони планували створення кількох українських корпусів, які разом із чехословацькими та польськими з'єднаннями зайняли б найважливіші ділянки Румунського та Південно-Західного фронтів. Оскільки до планів Центральної Ради це не входило, її представники досить стримано спілкувалися із зацікавленими іноземними посланцями. Однак зобов'язання перед союзниками утримувати фронт УЦР змушена була виконувати. Лише коли з'ясувалося, що ця позиція не знаходить підтримки в широких верствах українського народу, а російські більшо¬вики виступають проти продовження війни й прагнуть сепаратного миру з країнами Четверного союзу, керівники української держави зміни¬ли курс. На засіданні Малої Ради 21 листопада 1917 р. було вироблено резолюцію такого змісту: "Направити своїх представників на румунський фронт для участі в переговорах про перемир'я; звернутися від імені УНР до всіх союзних і ворожих держав з пропозицією почати мирні переговори; повідомити Раднарком і уряди інших республік для координованого ведення цієї справи".