1.Поразка Росії в Кримській війні (1853–1856). Розвиток ринкових відносин вимагав скасування кріпосного права.
· по-друге, селянські господарства розорялися, оскільки поміщики збільшували панщину вЧерноземье, а оброчні селяни йшли на заводи, підривалася основа кріпосницькій економіки, що базується на примусовому, вкрай неефективному праці кріпаків;
· по-третє, криза кріпацтва виявився однією з головних причин поразки країни у Кримську війну, яка показала військово-технічну відсталість Росії. Була підірвана фінансову систему; селяни розорялися через рекрутських наборів, зростання повинностей. Почалася масова втеча селян від поміщиків;
· по-четверте, зростання кількості селянських заворушень (в 1860 р. сталося 126 виступів селян) створював реальну загрозу перетворення розрізнених виступів у нову «пугачовщину»;
· по-п'яте, усвідомлення правлячими колами, що кріпосне право — «пороховий льох» під державою. Від ліберальних поміщиків, учених, навіть родичів царя, зокрема молодшого брата великого князя Костянтина, на адресу уряду почали надходити пропозиції, проекти реформування земельних відносин. Олександра Другого, виступаючи у 1856 року перед представниками московського дворянства, говорив: «Якщо ми визволимо селян згори, всі вони звільнять себеснизу
Двоевла́стие — сосуществование параллельных систем власти и управления в России после Февральской революции в марте–июле 1917 года:
системы, связанные с официальной властью — органами Временного правительства, регионального и городского управления, политическими и сословно-профессиональными организациями образованных и имущих слоёв населения,
системы, возникшей на базе Советов, их общегосударственных и региональных объединений и включавшей те политические организации, которые были либо представлены в Советах, либо ориентировались на них[1][2]. В столице двоевластие проявилось в разделе власти между Петросоветом и Временным правительством, на местах — между Советами и комиссарами Временного
1.Поразка Росії в Кримській війні (1853–1856). Розвиток ринкових відносин вимагав скасування кріпосного права.
· по-друге, селянські господарства розорялися, оскільки поміщики збільшували панщину вЧерноземье, а оброчні селяни йшли на заводи, підривалася основа кріпосницькій економіки, що базується на примусовому, вкрай неефективному праці кріпаків;
· по-третє, криза кріпацтва виявився однією з головних причин поразки країни у Кримську війну, яка показала військово-технічну відсталість Росії. Була підірвана фінансову систему; селяни розорялися через рекрутських наборів, зростання повинностей. Почалася масова втеча селян від поміщиків;
· по-четверте, зростання кількості селянських заворушень (в 1860 р. сталося 126 виступів селян) створював реальну загрозу перетворення розрізнених виступів у нову «пугачовщину»;
· по-п'яте, усвідомлення правлячими колами, що кріпосне право — «пороховий льох» під державою. Від ліберальних поміщиків, учених, навіть родичів царя, зокрема молодшого брата великого князя Костянтина, на адресу уряду почали надходити пропозиції, проекти реформування земельних відносин. Олександра Другого, виступаючи у 1856 року перед представниками московського дворянства, говорив: «Якщо ми визволимо селян згори, всі вони звільнять себеснизу
Двоевла́стие — сосуществование параллельных систем власти и управления в России после Февральской революции в марте–июле 1917 года:
системы, связанные с официальной властью — органами Временного правительства, регионального и городского управления, политическими и сословно-профессиональными организациями образованных и имущих слоёв населения,
системы, возникшей на базе Советов, их общегосударственных и региональных объединений и включавшей те политические организации, которые были либо представлены в Советах, либо ориентировались на них[1][2]. В столице двоевластие проявилось в разделе власти между Петросоветом и Временным правительством, на местах — между Советами и комиссарами Временного