30-40 рр. 19 ст. в історії Англії пройшли під знаком т. зв. чартизму. Суспільство стрімко розпадалося на два нових антагоністичних класи - пролетаріат і буржуазію.
Робітники приходять до рішення самостійно боротися за реформу парламенту в інтересах власного класу. 8 травня 1839 р. Лондонська асоціація робітників оприлюднила т. зв. Народну хартію з вимогами загального виборчого права для чоловіків, таємного голосування, рівних виборчих округів, скасування майнового цензу для кандидатів у депутати парламенту, щорічного переобрання палати общин та оплатності роботи депутатів. На підтримку вказаних 6 пунктів відбулися грандіозні мітинги в Глазго (200 тис. учасників), Бірмінгемі (250 тис), Манчестері (400 тис).
4 лютого 1839 р. у Лондоні зібрався перший чартистський Конвент. На травень 1839 р. петицію чартистів підписали 1250 тис. чоловік. У відповідь уряд заборонив мітинги і розпочав арешти їх учасників.
Друге піднесення чартистського руху припадає на поч. 40-х років XIX ст. На конференції в м. Манчестері (липень 1840 р.) була створена Національна чартистська асоціація. На поч. 1841 р. в країні було організовано збір 1348 тис. підписів під петицією про звільнення арештованих лідерів чартистського руху. Парламент 27 травня 1841 р. цю петицію відкинув.
У серпні 1842 р. країну охопив загальний політичний страйк, придушений після 20 серпня за до масових арештів. Сотні чоловік були засуджені до тюремного ув'язнення.
Значення самого чартистського руху важко переоцінити. Під його тиском правлячі кола Англії були змушені розпочати демократичні реформи: почалася реорганізація парламенту, розвивалося місцеве самоуправління, було проведено в життя закон про охорону фабричної праці та легалізовано тред-юніони, обмежено тривалість робочого дня. Ці завоювання були досягнуті у напруженій боротьбі, коли кожна поступка оплачувалася запеклими, часто кривавими сутичками з поліцією, масовими арештами лідерів руху, роками тюремного ув'язнення і каторги.
Робітники приходять до рішення самостійно боротися за реформу парламенту в інтересах власного класу. 8 травня 1839 р. Лондонська асоціація робітників оприлюднила т. зв. Народну хартію з вимогами загального виборчого права для чоловіків, таємного голосування, рівних виборчих округів, скасування майнового цензу для кандидатів у депутати парламенту, щорічного переобрання палати общин та оплатності роботи депутатів. На підтримку вказаних 6 пунктів відбулися грандіозні мітинги в Глазго (200 тис. учасників), Бірмінгемі (250 тис), Манчестері (400 тис).
4 лютого 1839 р. у Лондоні зібрався перший чартистський Конвент. На травень 1839 р. петицію чартистів підписали 1250 тис. чоловік. У відповідь уряд заборонив мітинги і розпочав арешти їх учасників.
Друге піднесення чартистського руху припадає на поч. 40-х років XIX ст. На конференції в м. Манчестері (липень 1840 р.) була створена Національна чартистська асоціація. На поч. 1841 р. в країні було організовано збір 1348 тис. підписів під петицією про звільнення арештованих лідерів чартистського руху. Парламент 27 травня 1841 р. цю петицію відкинув.
У серпні 1842 р. країну охопив загальний політичний страйк, придушений після 20 серпня за до масових арештів. Сотні чоловік були засуджені до тюремного ув'язнення.
Значення самого чартистського руху важко переоцінити. Під його тиском правлячі кола Англії були змушені розпочати демократичні реформи: почалася реорганізація парламенту, розвивалося місцеве самоуправління, було проведено в життя закон про охорону фабричної праці та легалізовано тред-юніони, обмежено тривалість робочого дня. Ці завоювання були досягнуті у напруженій боротьбі, коли кожна поступка оплачувалася запеклими, часто кривавими сутичками з поліцією, масовими арештами лідерів руху, роками тюремного ув'язнення і каторги.