В 336 году до н. э. отец Александра Филипп погиб от рук заговорщиков, а Александр стал царём Македонии. Он отомстил заговорщикам за смерть отца, усилил порядок в государстве, а потом стал расширять македонские владения.
Сообщение про Александра Македонского.
В 335 году до н. э. Александр начал военный поход в Грецию, одержал несколько блестящих побед, взял город Фивы и присоединил Грецию к своим владениям. Теперь он был царём и Македонии, и Греции. С этого времени начались его славные военные походы.
В скором времени он, умело используя мужество, военную хитрость и знания, покорил полуостров Малая Азия, завоевал Сирию, а потом и Египет. Всю эту территорию Александр присоединил к своим владениям всего за несколько лет, к 331 году до н. э.
Александр — великий царь
Следующие два года Александр воевал с величайшей державой древности — Персией. Он умело использовал правило «Разделяй и властвуй», ссорил персидских правителей между собой, а потом разбивал их армии поодиночке.
Грамотно управляя войском, Александр Македонский одерживал победы одну за другой и к 330 году до н. э. покорил всю Персию. Одних полководцев он захватил в плен, а других сделал своими союзниками. Так же он поступал с азиатскими и индийскими правителями — никто не мог остановить победоносную армию Александра.
Теперь великая империя Александра объединила огромную территорию от Македонии и Греции до восточных пределов Индии. Такой империи никто до него не создавал раньше. Столицей государства стал великий город Вавилон. Александр не уничтожал традиции покорённых стран — он мечтал объединить все народы в единое целое.
В планах у Александра было ещё много славных походов и завоеваний, но в 323 году он тяжело заболел и вскоре умер в Вавилоне. Его империя оказалась слишком непрочной, а наследники и союзники передрались друг с другом за власть. Великая держава Александра Македонского просуществовала не больше 10 лет при его жизни, а сразу после его смерти распалась на отдельные государства.
1147 р. прийнято вважати роком заснування Москви за князювання владимиро-суздальського князя Юрія Довгорукого. Проте центром самостійного князівства вона стала лише у XIII ст. після монголо-татарської навали. Ймовірно, її першим князем був Михайло Ярославич Хоробрий (1247 – 1248 рр.). Остаточне виокремлення Московського князівства датується 70-ми рр. XIII ст. Доти Московське князівство входило до складу Владимирського князівства.
Родоначальником династії московських князів став син Олександра Невського — Данило. Його удільне князівство було одним із найменших. До нього входили околиці Москви радіусом 40 км. За Данила Олександровича відбулися перші територіальні придбання: 1301 р. він захопив у Рязанського князівства Коломну, 1302 р. за заповітом бездітного князя оволодів Переяславлем. У 1303 р. його син Юрій захопив у Смоленського князівства Можайськ. Юрій усе своє життя провів у боротьбі проти тверського князя за владимирський великокняжий престол, але загинув у одній із сутичок. По його смерті князем став брат Іван Данилович Калита (1325 – 1341 рр.). Слово “калита” означає “грошовий мішок”. Це був князь-скнара. Про його багатства ходили легенди, проте все воно могло вміститися в одній скрині. Володіння Калити були значно меншими, ніж сучасна Московська область. Проте за його правління сталися вагомі перетворення, що змінили долю Московського князівства.
У 1325 р. Іван Калита перевіз до себе на проживання пристаркуватого митрополита галицького Петра Волинця. Через рік Петро помер. Його поховали в недобудованому Успенському соборі. Як розповідає літопис, біля його гробу відбувалися різні дива. По деякім часі Петро вже як святий. Наявність святих мощей Петра і резиденції митрополита перетворили Москву на духовний центр Північно-Східної Русі, а московські князі почали претендувати на політичне панування у цьому регіоні.
Важливим у зростанні Москви став перехід на службу до московського князя боярських родин із різних міст колишньої Київської Русі.
Заповітною мрією московських князів було отримати ханський ярлик на велике княжиння, а це означало право на стягування данини для Золотої Орди. Основним суперником Москви у боротьбі за ярлик було Тверське князівство. У боротьбі між князівствами застосовувались будь-які засоби: підступи, доноси, вбивства. Зрештою, ярлик у 1328 р. дістався Івану Калиті, який використав антитатарське повстання у Твері. Московсько-татарські війська розгромили Твер. Після смерті Івана Калити його політику продовжили його сини Семеон Гордий (1340 – 1353 рр.) та Іван Красний (1353 – 1359 рр.).
ответ:Начало правления Александра Македонского
В 336 году до н. э. отец Александра Филипп погиб от рук заговорщиков, а Александр стал царём Македонии. Он отомстил заговорщикам за смерть отца, усилил порядок в государстве, а потом стал расширять македонские владения.
Сообщение про Александра Македонского.
В 335 году до н. э. Александр начал военный поход в Грецию, одержал несколько блестящих побед, взял город Фивы и присоединил Грецию к своим владениям. Теперь он был царём и Македонии, и Греции. С этого времени начались его славные военные походы.
В скором времени он, умело используя мужество, военную хитрость и знания, покорил полуостров Малая Азия, завоевал Сирию, а потом и Египет. Всю эту территорию Александр присоединил к своим владениям всего за несколько лет, к 331 году до н. э.
Александр — великий царь
Следующие два года Александр воевал с величайшей державой древности — Персией. Он умело использовал правило «Разделяй и властвуй», ссорил персидских правителей между собой, а потом разбивал их армии поодиночке.
Грамотно управляя войском, Александр Македонский одерживал победы одну за другой и к 330 году до н. э. покорил всю Персию. Одних полководцев он захватил в плен, а других сделал своими союзниками. Так же он поступал с азиатскими и индийскими правителями — никто не мог остановить победоносную армию Александра.
Теперь великая империя Александра объединила огромную территорию от Македонии и Греции до восточных пределов Индии. Такой империи никто до него не создавал раньше. Столицей государства стал великий город Вавилон. Александр не уничтожал традиции покорённых стран — он мечтал объединить все народы в единое целое.
В планах у Александра было ещё много славных походов и завоеваний, но в 323 году он тяжело заболел и вскоре умер в Вавилоне. Его империя оказалась слишком непрочной, а наследники и союзники передрались друг с другом за власть. Великая держава Александра Македонского просуществовала не больше 10 лет при его жизни, а сразу после его смерти распалась на отдельные государства.
Объяснение:
1147 р. прийнято вважати роком заснування Москви за князювання владимиро-суздальського князя Юрія Довгорукого. Проте центром самостійного князівства вона стала лише у XIII ст. після монголо-татарської навали. Ймовірно, її першим князем був Михайло Ярославич Хоробрий (1247 – 1248 рр.). Остаточне виокремлення Московського князівства датується 70-ми рр. XIII ст. Доти Московське князівство входило до складу Владимирського князівства.
Родоначальником династії московських князів став син Олександра Невського — Данило. Його удільне князівство було одним із найменших. До нього входили околиці Москви радіусом 40 км. За Данила Олександровича відбулися перші територіальні придбання: 1301 р. він захопив у Рязанського князівства Коломну, 1302 р. за заповітом бездітного князя оволодів Переяславлем. У 1303 р. його син Юрій захопив у Смоленського князівства Можайськ. Юрій усе своє життя провів у боротьбі проти тверського князя за владимирський великокняжий престол, але загинув у одній із сутичок. По його смерті князем став брат Іван Данилович Калита (1325 – 1341 рр.). Слово “калита” означає “грошовий мішок”. Це був князь-скнара. Про його багатства ходили легенди, проте все воно могло вміститися в одній скрині. Володіння Калити були значно меншими, ніж сучасна Московська область. Проте за його правління сталися вагомі перетворення, що змінили долю Московського князівства.
У 1325 р. Іван Калита перевіз до себе на проживання пристаркуватого митрополита галицького Петра Волинця. Через рік Петро помер. Його поховали в недобудованому Успенському соборі. Як розповідає літопис, біля його гробу відбувалися різні дива. По деякім часі Петро вже як святий. Наявність святих мощей Петра і резиденції митрополита перетворили Москву на духовний центр Північно-Східної Русі, а московські князі почали претендувати на політичне панування у цьому регіоні.
Важливим у зростанні Москви став перехід на службу до московського князя боярських родин із різних міст колишньої Київської Русі.
Заповітною мрією московських князів було отримати ханський ярлик на велике княжиння, а це означало право на стягування данини для Золотої Орди. Основним суперником Москви у боротьбі за ярлик було Тверське князівство. У боротьбі між князівствами застосовувались будь-які засоби: підступи, доноси, вбивства. Зрештою, ярлик у 1328 р. дістався Івану Калиті, який використав антитатарське повстання у Твері. Московсько-татарські війська розгромили Твер. Після смерті Івана Калити його політику продовжили його сини Семеон Гордий (1340 – 1353 рр.) та Іван Красний (1353 – 1359 рр.).