Великий князь київський Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. у віці 76 років. Він був похований у Софійському соборі в мармуровому саркофазі. Його останки збереглися до нашого часу.
Перед смертю Ярослав Мудрий зробив заповіт. У нього на той час було п’ять синів, і кожному з них він віддав окреме князівство. Найстарший Ізяслав отримав Київ, Святослав – Чернігів, Всеволод – Переяслав, Ігор – Волинь, а В’ячеслав – Смоленщину. Внукові Ростиславу було віддано Галицьку землю.
Ізяслав київський не мав батькових здібностей і не зумів стати єдиновладним правителем. Троє старших братів утворили між собою політичний союз і разом управляли державою. Період їхнього спільного правління інколи називають «тріумвіратом Ярославовичів». Вони разом видавали закони, ходили у військові походи проти кочовиків – тюрків і половців. Але основною їх метою було збільшення власних володінь, часто за рахунок своїх братів. Так, у 1057 р. після смерті В’ячеслава старші брати перевели Ігоря з Волині до Смоленська, а Волинь захопив Ізяслав. Коли Ігор помер, троє братів поділили між собою його Смоленську волость. У 1067 р. Ізяслав, Святослав і Всеволод захопили Полоцьку землю, а її князя кинули до в’язниці в Києві. Пізніше Святослав зайняв Новгород, а Всеволод – Смоленськ. Такі дії трьох братів обурили молодших представників династії Рюриковичів, тож у кінці XI ст. розпочинається жорстока боротьба за київський престол та удільні князівства.
Князівські усобиці посилились у зв’язку з появою нових зовнішніх ворогів – половців.
У другій половині XI ст. вони перейшли з Північно-Західного Казахстану в південноукраїнські степи і витіснили печенігів. Складалися половці з багатьох племен і вели кочовий б життя. Основними їх заняттями було кочове скотарство і торгівля. Вперше половці згадуються у руських літописах під 1054 р. З наступного року вони постійно нападали на Русь, спустошуючи Київську, Переяславську і Чернігівську землі.
Язык любого народа — это его истори ческая память, воплощенная в слове. Ты сячелетняя духовная культура, жизнь рус ского народа своеобразно и неповторимо отразились в русском языке, в его устной и письменной формах, в памятниках раз личных жанров — от древнерусских ле тописей и былин до произведений совре менной художественной литературы. И, зна чит, культура языкам культура слова пред стает как неразрывная связь многих и многих поколений.
Родной язык — душа нации, первосте пенный и наиболее очевидный ее признак. В языке и через язык выявляются такие важнейшие особенности и черты, как нацио нальная психология, характер народа, склад его мышления, самобытная неповторимость художественного творчества,
Под культурой в наше время понимают совокупность материальных и духовных ценностей, умение ими пользоваться во благо человечества и передавать их последующим поколениям. Такое определение культуры возникло относительно недавно; ещё в XVIII веке под этим словом понимали систему воспитания представителей дворянского сословия: «культурного» аристократа противопоставляли «некультурному» простолюдину, равно как и искусство, достижения, технологии и верования развитых стран (в которых эти дворяне жили и которыми управляли) противопоставлялись образу жизни диких племён – африканских, азиатских, кавказских или индейских.
И всегда понятие «культура» неразрывно связывалось с языком. Его понимали как некое хранилище и отражение тех самых ценностей – и духовных, и материальных. Язык служит для передачи знаний, сведений, той или иной информации обо всех ценностях. Именно поэтому европейские завоеватели, распространяя свою культуру среди народов Африки или Америки, прежде всего учили аборигенов своим языкам: без этого было бы невозможно передать и всё остальное: религию, понятие о государственности и экономике, литературные традиции и т. д. Постепенно расширилось и само понятие культуры: стало понятно, что любое аборигенное племя имеет собственную культуру и определённые ценности, пусть и отличающиеся от европейских.
Считается, что язык напрямую отражает уровень культуры народа. В языке самого примитивного племени пираха насчитывается около трёхсот слов, а о грамматике можно говорить лишь условно. В то же время языки народов, чья культура сегодня является частью общемировой, насчитывают сотни тысяч слов, фонд которых постоянно пополняется, и развитые грамматические системы. Таковы русский, английский, немецкий, японский языки и ряд других.нравственное состояние и духовность.
Великий князь київський Ярослав Мудрий помер 20 лютого 1054 р. у віці 76 років. Він був похований у Софійському соборі в мармуровому саркофазі. Його останки збереглися до нашого часу.
Перед смертю Ярослав Мудрий зробив заповіт. У нього на той час було п’ять синів, і кожному з них він віддав окреме князівство. Найстарший Ізяслав отримав Київ, Святослав – Чернігів, Всеволод – Переяслав, Ігор – Волинь, а В’ячеслав – Смоленщину. Внукові Ростиславу було віддано Галицьку землю.
Ізяслав київський не мав батькових здібностей і не зумів стати єдиновладним правителем. Троє старших братів утворили між собою політичний союз і разом управляли державою. Період їхнього спільного правління інколи називають «тріумвіратом Ярославовичів». Вони разом видавали закони, ходили у військові походи проти кочовиків – тюрків і половців. Але основною їх метою було збільшення власних володінь, часто за рахунок своїх братів. Так, у 1057 р. після смерті В’ячеслава старші брати перевели Ігоря з Волині до Смоленська, а Волинь захопив Ізяслав. Коли Ігор помер, троє братів поділили між собою його Смоленську волость. У 1067 р. Ізяслав, Святослав і Всеволод захопили Полоцьку землю, а її князя кинули до в’язниці в Києві. Пізніше Святослав зайняв Новгород, а Всеволод – Смоленськ. Такі дії трьох братів обурили молодших представників династії Рюриковичів, тож у кінці XI ст. розпочинається жорстока боротьба за київський престол та удільні князівства.
Князівські усобиці посилились у зв’язку з появою нових зовнішніх ворогів – половців.
У другій половині XI ст. вони перейшли з Північно-Західного Казахстану в південноукраїнські степи і витіснили печенігів. Складалися половці з багатьох племен і вели кочовий б життя. Основними їх заняттями було кочове скотарство і торгівля. Вперше половці згадуються у руських літописах під 1054 р. З наступного року вони постійно нападали на Русь, спустошуючи Київську, Переяславську і Чернігівську землі.
Язык любого народа — это его истори ческая память, воплощенная в слове. Ты сячелетняя духовная культура, жизнь рус ского народа своеобразно и неповторимо отразились в русском языке, в его устной и письменной формах, в памятниках раз личных жанров — от древнерусских ле тописей и былин до произведений совре менной художественной литературы. И, зна чит, культура языкам культура слова пред стает как неразрывная связь многих и многих поколений.
Родной язык — душа нации, первосте пенный и наиболее очевидный ее признак. В языке и через язык выявляются такие важнейшие особенности и черты, как нацио нальная психология, характер народа, склад его мышления, самобытная неповторимость художественного творчества,
Под культурой в наше время понимают совокупность материальных и духовных ценностей, умение ими пользоваться во благо человечества и передавать их последующим поколениям. Такое определение культуры возникло относительно недавно; ещё в XVIII веке под этим словом понимали систему воспитания представителей дворянского сословия: «культурного» аристократа противопоставляли «некультурному» простолюдину, равно как и искусство, достижения, технологии и верования развитых стран (в которых эти дворяне жили и которыми управляли) противопоставлялись образу жизни диких племён – африканских, азиатских, кавказских или индейских.
И всегда понятие «культура» неразрывно связывалось с языком. Его понимали как некое хранилище и отражение тех самых ценностей – и духовных, и материальных. Язык служит для передачи знаний, сведений, той или иной информации обо всех ценностях. Именно поэтому европейские завоеватели, распространяя свою культуру среди народов Африки или Америки, прежде всего учили аборигенов своим языкам: без этого было бы невозможно передать и всё остальное: религию, понятие о государственности и экономике, литературные традиции и т. д. Постепенно расширилось и само понятие культуры: стало понятно, что любое аборигенное племя имеет собственную культуру и определённые ценности, пусть и отличающиеся от европейских.
Считается, что язык напрямую отражает уровень культуры народа. В языке самого примитивного племени пираха насчитывается около трёхсот слов, а о грамматике можно говорить лишь условно. В то же время языки народов, чья культура сегодня является частью общемировой, насчитывают сотни тысяч слов, фонд которых постоянно пополняется, и развитые грамматические системы. Таковы русский, английский, немецкий, японский языки и ряд других.нравственное состояние и духовность.
Объяснение: