1. С началом процесса деколонизации, территории, они же колонии, подняли национально-освободительную борьбу и получили официальную свободу до своих метрополий. Такого рода независимость позволяла бывшим колониям выбирать свой путь развития.
2. Рост самосознания и гордости за свою нацию. Цивилизации, которые смогли выдержать натиск метрополий, имели шанс восстановить свою культуру и сохранить традиции. Конечно, это процесс очень болезненный и длительный, так как колонии страдали не только от уничтожения, но и от ассимиляции и натиска «американского/европейского» стиля жизни.
3. Позитивные моменты колонизации, как, к примеру, модернизация колониям легче выходить из процесса деколонизации.
2) Вывод о проблемах дальнейшего развития бывших колоний
Деколонизированые территории будут преодолевать практически одинаковые проблемы, которые возникли из-за длительного периода власти метрополий:
- восстановление разрушенных земель и ресурсов, которые были уничтожены метрополиями. Не секрет, что колонии использовались, как сырьевые базы.
- несмотря на то, что метрополии и привносили ноу-хау, они всё равно тормозили процессы модернизации. В 18-м и 19-м веках, во время промышленной революции, европейские страны становились сильнее и богаче за счет индустриализации, поскольку другие страны за пределами Европы становились слабее, поскольку не смогли осуществить индустриализацию. Все чаще европейские страны стали рассматривать округа за пределами Европы как источники сырья и рынки для своих товаров.
- проблемы восстановления культурной аутентичности также стоит очень остро.
Правління ярославичів. повстання киян у 1068-1069 рр.згідно з батьківським заповітом, після смерті ярослава мудрого старший влади у державі син ізяслав у 1054 р. посів київський престол, святослав отримав чернігівську землю, всеволод -переяславську, ігор і в'ячеслав - відповідно володимир-волинський і смоленськ. так починає утверджуватися удільна система володіння руськими землями. слабкість великокнязівської влади виявилася одразу ж, бо святослав і всеволод відмовлялися визнавати старшого брата володарем русько держави. не маючи сил протистояти їхньом; опору, ізяслав у цьому ж 1054 р. погодився ні спільне з братами іння руссю. так виниі тріумвірат ярославичів на чолі з ізяславом який правив країною майже 20 років. нова формі правління засвідчила послаблення центрально влади й посилення політичних центрів на міс цях. на основі традиційного територіальноп ядра русі - руської землі починають формува тися три князівства - київське, чернігівське і переяславське. старші брати порушили заповіт. спочатк; вони обмежили участь у державному житті мо лодших братів ігоря та в'ячеслава, а після їхньої смерті прибрали до рук їхні володіння несправедливо обділені родини молодших ярославичів затаїли образу і згодом почали активи; боротьбу за владу. вони та інші князі-сироти котрих позбавляли уділів, дістали назву ізгої. кожен із братів ярославичів прагнув насамперед задовольнити власні інтереси, мало дбаючи про державні справи. бояри не змогли своєчасно оці нити й загрози з боку половців (кипчаків) - войовничих кочівників, котрі потіснили печенігії і з'явилися на південних рубежах русі. улітку 1068 р. половці напали на русь. у битв на р. альті ізяслав, святослав і всеволод зазнали нищівної поразки. безпорадність яро славичів у захисті краю викликала гострі невдоволення киян. вони зібралися на віче і звернулися до великого князя з вимогою да ти зброю й коней для боротьби з половцями оскільки той відмовився, 15 вересня розпоча лося повстання. загони городян рушили до цен тру міста. перелякавшись, ізяслав і всеволо^ втекли, а кияни, звільнивши ув'язненого полоцького князя всеслава, проголосили його великим князем. однак новий володар русі не спромігся н зміцнити центральну владу, ні зберегти її зг собою. коли наступного року ізяслав підійшов з військом польського короля, всеслав утік до полоцька. кияни зібрали віче і, визнаючи свою провину, запросили ; святослава й всеволода на великокнязівський стіл. брати запропонували зайняти його ізяславу. той погодився, але поперед себе направив £о києва сина мстислава, котрий стратив 70 зачинщиків повстання, а шших осліпив. у травні 1069 р. до столиці вступив сам ізяслав; тріумвірат поновився.
1) Три основных последствия деколонизации:
1. С началом процесса деколонизации, территории, они же колонии, подняли национально-освободительную борьбу и получили официальную свободу до своих метрополий. Такого рода независимость позволяла бывшим колониям выбирать свой путь развития.
2. Рост самосознания и гордости за свою нацию. Цивилизации, которые смогли выдержать натиск метрополий, имели шанс восстановить свою культуру и сохранить традиции. Конечно, это процесс очень болезненный и длительный, так как колонии страдали не только от уничтожения, но и от ассимиляции и натиска «американского/европейского» стиля жизни.
3. Позитивные моменты колонизации, как, к примеру, модернизация колониям легче выходить из процесса деколонизации.
2) Вывод о проблемах дальнейшего развития бывших колоний
Деколонизированые территории будут преодолевать практически одинаковые проблемы, которые возникли из-за длительного периода власти метрополий:
- восстановление разрушенных земель и ресурсов, которые были уничтожены метрополиями. Не секрет, что колонии использовались, как сырьевые базы.
- несмотря на то, что метрополии и привносили ноу-хау, они всё равно тормозили процессы модернизации. В 18-м и 19-м веках, во время промышленной революции, европейские страны становились сильнее и богаче за счет индустриализации, поскольку другие страны за пределами Европы становились слабее, поскольку не смогли осуществить индустриализацию. Все чаще европейские страны стали рассматривать округа за пределами Европы как источники сырья и рынки для своих товаров.
- проблемы восстановления культурной аутентичности также стоит очень остро.