Свої поселення давні слов’яни споруджували зазвичай поблизу річок, струмків та озер, поряд із заплавними луками. Тобто місце обирали так, щоб земля була родючою й легкою для обробітку, а на луках росли соковиті трави. Поселення були неукріплені, на відміну від трипільських не мали чіткої забудови. Житла були наземні або заглиблені (напівземлянки, землянки). Стіни споруджувалися на дерев’яному каркасі з плетеної лози (ззовні їх обмазували глиною) або були складені зі зрубаних стовбурів. У деяких житлах були прибудови типу сіней. Земляні долівки, очевидно, покривали соломою або очеретом. У багатьох помешканнях на долівці облаштовували відкриті вогнища, інколи печі з каменю або глини.
Неподалік від житла була господарська частина подвір’я. Найближче містилися господарські ями, які використовувались як зерносховища та погреби для продуктів. Трохи далі – комора, хлів для худоби, невеликі будівлі, що могли служити для утримання свійської птиці чи дрібної худоби.
Давньослов’янські поселення розташовувалися на невеликій відстані (до п’яти км) одне від одного, досить часто «гніздами» (групами родичів). Кожне таке «гніздо» складалася з 10–15 поселень і належало одній громаді (общині). Общини ж об’єднувалися в племена. На чолі племені стояв обраний громадою вождь. Якщо виникала потреба боронитися від сильного ворога, то племена слов’ян об’єднувалися в міжплемінні воєнні союзи.
Золотой век ислама, иногда также Исламский ренессанс, Мусульманский ренессанс[1][2] — исторический период примерно с середины VIII по середину XIII века, в начале которого Арабский халифат был крупнейшим государством своего времени. В рамках халифата сложилось общемусульманское культурное пространство, которое продолжало существовать и после его распада. Благодаря этому, исламские учёные, писатели и деятели искусства указанного периода внесли значительный вклад в развитие мировой науки и культуры. После распада Арабского халифата развитие исламской культуры ненадолго подхватывает персидское государство Саманидов, а впоследствии череда тюркских империй Газни, Караханидов, Тимуридов, Сельджуков, Хулагуидов. Говард Тернер пишет: «мусульманские художники и учёные, рабочие и князья вместе создали уникальную культуру, которая имеет прямое и косвенное влияние на каждом континенте».
При «Исламском Возрождении» развились математика, медицина, философия, физика, химия и другие науки. Исламская культура, простиравшаяся от южной Испании до Китая, вобрала в себя достижения учёных из самых разных национальностей и вероисповеданий. Она развивала знания египтян, греков и римлян, добившись прорывов, подготовивших почву для эпохи Возрождения.
Объяснение:
Свої поселення давні слов’яни споруджували зазвичай поблизу річок, струмків та озер, поряд із заплавними луками. Тобто місце обирали так, щоб земля була родючою й легкою для обробітку, а на луках росли соковиті трави. Поселення були неукріплені, на відміну від трипільських не мали чіткої забудови. Житла були наземні або заглиблені (напівземлянки, землянки). Стіни споруджувалися на дерев’яному каркасі з плетеної лози (ззовні їх обмазували глиною) або були складені зі зрубаних стовбурів. У деяких житлах були прибудови типу сіней. Земляні долівки, очевидно, покривали соломою або очеретом. У багатьох помешканнях на долівці облаштовували відкриті вогнища, інколи печі з каменю або глини.
Неподалік від житла була господарська частина подвір’я. Найближче містилися господарські ями, які використовувались як зерносховища та погреби для продуктів. Трохи далі – комора, хлів для худоби, невеликі будівлі, що могли служити для утримання свійської птиці чи дрібної худоби.
Давньослов’янські поселення розташовувалися на невеликій відстані (до п’яти км) одне від одного, досить часто «гніздами» (групами родичів). Кожне таке «гніздо» складалася з 10–15 поселень і належало одній громаді (общині). Общини ж об’єднувалися в племена. На чолі племені стояв обраний громадою вождь. Якщо виникала потреба боронитися від сильного ворога, то племена слов’ян об’єднувалися в міжплемінні воєнні союзи.
Золотой век ислама, иногда также Исламский ренессанс, Мусульманский ренессанс[1][2] — исторический период примерно с середины VIII по середину XIII века, в начале которого Арабский халифат был крупнейшим государством своего времени. В рамках халифата сложилось общемусульманское культурное пространство, которое продолжало существовать и после его распада. Благодаря этому, исламские учёные, писатели и деятели искусства указанного периода внесли значительный вклад в развитие мировой науки и культуры. После распада Арабского халифата развитие исламской культуры ненадолго подхватывает персидское государство Саманидов, а впоследствии череда тюркских империй Газни, Караханидов, Тимуридов, Сельджуков, Хулагуидов. Говард Тернер пишет: «мусульманские художники и учёные, рабочие и князья вместе создали уникальную культуру, которая имеет прямое и косвенное влияние на каждом континенте».
При «Исламском Возрождении» развились математика, медицина, философия, физика, химия и другие науки. Исламская культура, простиравшаяся от южной Испании до Китая, вобрала в себя достижения учёных из самых разных национальностей и вероисповеданий. Она развивала знания египтян, греков и римлян, добившись прорывов, подготовивших почву для эпохи Возрождения.
Объяснение: