Своєю внутрішньою політикою Іван Виговський прагнув задовольнити передусім інтереси старшинської верхівки та української покозаченої шляхти. Внутрішня політика І. Виговського ігнорувала інтереси селянства й міщан, рядового козацтва, запорожців: гетьман спробував відновити шляхетське землеволодіння на Лівобережжі, поширив на козацтво практику оренд і збільшення поборів, змістив кошового на Січі.
Щедрі дарунки земельних наділів і привілеїв можновладцям спричинили невдоволення незаможного козацтва й селянства. Загальне незадоволення такими діями влади з березня 1658 р. переросло у масовий рух суспільних низів, що набув виразних рис анархії і громадянської війни. Десятки тисяч селян, міщан, козацької сіроми громили й грабували маєтки шляхти й старшини, вбивали їх власників, орендарів, урядовців, а сам гетьман був “у всіх у ненависті”. Зростанням внутрішнього напруження скористалися полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам прагнув гетьманської булави, та запорозький отаман Яків Барабаш.
новообраний гетьман прагнув продовжувати політику Богдана Хмельницького, спрямовану на досягнення цілковитої незалежності Української держави та зміцнення її міжнародного авторитету.
Уже на Генеральну козацьку раду в Корсуні 25 жовтня 1657 р. прибули посли Швеції, Польщі, Австрії, Туреччини, Криму, Трансільванії, Молдавії, Валахії.
Там було остаточно оформлено договір зі Швецією. Він передбачав створення українсько-шведського військово-політичного союзу, який мав забезпечити незалежність і територіальну цілісність України. Рада ухвалила також відновити союзи з Туреччиною і Кримським ханством та укласти перемир'я з Польщею.
Николай I был сыном Павла I, не готовил себя к правлению. Получил домашнее образование, хотя и не был старательным учеником. Признавал только технические дисциплины, военное дело, а гуманитарные предметы — игнорировал.
Пришёл к власти в период восстания декабристов 14 декабря 1825 года, именно с его подавления началось его правление.
С детства воспитывался в аскетическом духе. Став императором, отличался большим трудолюбием, собранностью, дисциплинированностью. Не случайно его готовили к военной службе, черты армейского офицера всегда были присущи его характеру.
С детства проявлялись такие черты, как надменность, самонадеянность, стремление к самовластию.
Николай I любил Россию, стремился усилить её экономическую мощь, международный авторитет. Правда, методы он выбрал жёсткие, старясь усилить авторитарную власть императора.
Своєю внутрішньою політикою Іван Виговський прагнув задовольнити передусім інтереси старшинської верхівки та української покозаченої шляхти. Внутрішня політика І. Виговського ігнорувала інтереси селянства й міщан, рядового козацтва, запорожців: гетьман спробував відновити шляхетське землеволодіння на Лівобережжі, поширив на козацтво практику оренд і збільшення поборів, змістив кошового на Січі.
Щедрі дарунки земельних наділів і привілеїв можновладцям спричинили невдоволення незаможного козацтва й селянства. Загальне незадоволення такими діями влади з березня 1658 р. переросло у масовий рух суспільних низів, що набув виразних рис анархії і громадянської війни. Десятки тисяч селян, міщан, козацької сіроми громили й грабували маєтки шляхти й старшини, вбивали їх власників, орендарів, урядовців, а сам гетьман був “у всіх у ненависті”. Зростанням внутрішнього напруження скористалися полтавський полковник Мартин Пушкар, який сам прагнув гетьманської булави, та запорозький отаман Яків Барабаш.
новообраний гетьман прагнув продовжувати політику Богдана Хмельницького, спрямовану на досягнення цілковитої незалежності Української держави та зміцнення її міжнародного авторитету.
Уже на Генеральну козацьку раду в Корсуні 25 жовтня 1657 р. прибули посли Швеції, Польщі, Австрії, Туреччини, Криму, Трансільванії, Молдавії, Валахії.
Там було остаточно оформлено договір зі Швецією. Він передбачав створення українсько-шведського військово-політичного союзу, який мав забезпечити незалежність і територіальну цілісність України. Рада ухвалила також відновити союзи з Туреччиною і Кримським ханством та укласти перемир'я з Польщею.
Николай I был сыном Павла I, не готовил себя к правлению. Получил домашнее образование, хотя и не был старательным учеником. Признавал только технические дисциплины, военное дело, а гуманитарные предметы — игнорировал.
Пришёл к власти в период восстания декабристов 14 декабря 1825 года, именно с его подавления началось его правление.
С детства воспитывался в аскетическом духе. Став императором, отличался большим трудолюбием, собранностью, дисциплинированностью. Не случайно его готовили к военной службе, черты армейского офицера всегда были присущи его характеру.
С детства проявлялись такие черты, как надменность, самонадеянность, стремление к самовластию.
Николай I любил Россию, стремился усилить её экономическую мощь, международный авторитет. Правда, методы он выбрал жёсткие, старясь усилить авторитарную власть императора.
Думаю достаточно?