ЦНК утворив Національний Уряд і таємні комітети в Королівстві, а також у Литві, Білорусі і Правобережній Україні, мав своїх представників у європейських країнах. Намагаючись послабити організації «червоних», уряд за ініціативою О. Вельопольського оголосив позачерговий рекрутський набір за заздалегідь підготовленими списками, в яких було чимало змовників, що послужило приводом до повстання. 10(22) січня 1863 року ЦНК проголосив початок національного повстання, а себе іменував тимчасовим національним урядом. На заклик ЦНК загони повстанців напали на імперські гарнізони. ЦНК видав Маніфест до польського народу і декрети про скасування панщини та проголошення селян власниками своїх наділів із подальшою компенсацією поміщикам за втрачені землі. У лютому 1863 ЦНК звернувся до українських селян із закликом приєднатися до повстання. Однак селяни не підтримали виступ, не поділяючи зазіхань польської шляхти на українські землі. У збройних загонах на Київщині та Волині брала участь переважно польська шляхта. Найбільші з цих загонів під проводом В. Рудницького, Е. Ружицького намагалися чинити опір імперськими військам, але вже наприкінці травня змушені були перейти австрійський кордон. У травні 1863 року ЦНК перетворився в Національний уряд (НУ), створив розгалужену підпільну адміністративну мережу (поліція, податки, пошта тощо), яка тривалий час успішно діяла паралельно з імперською адміністрацією. Від початку повстання виявились значні розбіжності між «білими» і «червоними». «Білі» розраховували на інтервенцію західних держав і протистояли радикальним соціально-політичним планам «червоних». Спроби поставити на чолі повстання диктаторів — спочатку Л. Мєрославського від «червоних», а потім М. Лянгевича від «білих» — не принесли бажаних наслідків. Західні держави обмежилися дипломатичними демаршами.
У червні-липні 1863 року в результаті репресій Муравйова від підтримки повстання відійшли поміщики Литви і Білорусі. Тоді до складу Віленського комітету був повернутий Калиновський, а 31 липня 1863 року очолив його. 22 серпня Калиновському були передані повноваження комісара варшавського уряду у Вільні. Таким чином, в руках Калиновського була зосереджена вся повнота влади в повстанській організації на землях Литви і Білорусі. На найважливіші посади Калиновський поставив своїх однодумців — так, В. Врублевський став воєначальником Гродненського воєводства, І. Ямант — комісаром у Мінську, А. Мацкевич — військовим організатором збройних сил Ковенського воєводства.
Однак, і новому складу керівництва не вдалося досягти перелому у воєнних діях. Під початок вересня 1863 року повстання в литовсько-білоруських губерніях було практично придушено.
17 жовтня 1863 року «червоні», опанувавши НУ, призначили нового диктатора — генерала Р. Траугутта. Спроби Р. Траугутта посилити повстання зазнали невдачі. Ще влітку 1863 року імператор призначив генерал-губернатором Литви і Білорусі (Північно-Західного краю) М. Муравйова, а намісником Королівства — Ф. Берга, які з метою придушення повстання вдалися до жорстоких репресій і терору, включно з покаранням на смерть священиків, які духовно підтримували борців проти імперсько-російського гноблення.
16 грудня в Ковно російська влада повісила Антона Мацкевича, призначеного Калиновським організатора збройних сил Ковенського воєводства. 21 і 30 грудня були повішені друзі Калиновського Гнат Зданович і Тит Далівський.[2]
Водночас на початку березня 1864 року уряд оголосив укази про селянську реформу, яка проводилася на вигідніших для селян умовах, ніж в інших землях імперії. До вересня 1864 року повстання було придушено, тільки окремі загони протрималися до початку 1865 року. У ніч на 29 січня 1864 року голова повстання в Білорусі та Литві Кастусь Калиновський був арештований під ім'ям Ігнатія Вітаженца в Святаянскіх стінах зі свічкою в руках. Російський уряд жорстоко розправився з учасниками повстання: сотні учасників стратили, тисячі вислали до Сибіру або віддали до армії, а їхнє майно конфіскували. Російський уряд скасував залишки автономії Королівства. Січневе повстання, ставши найбільш масовим і демократичним з усіх польсько-литовських національно-визвольних повстань XIX століття, сприяло зростанню національної свідомості широких верств суспільства колишньої Республіки Обидвох Народів.
королевства на 1 мая 1789 г.1788.12.27Королевский указ о порядке выборов в Генеральные штаты. Число депутатов третьего сословия приравнено количеству депутатов от первых двух сословий взятых вместе1789.05.05Открытие Генеральных штатов1789.06Народные волнения в Париже. Присоединение армии к народу1789.06.17Депутаты третьего сословия провозглашают себя Национальным собранием1789.06.20Клятва в зале для игры в мяч1789.06.23Отказ короля признать требования депутатов третьего сословия. Решение депутатов третьего сословия не расходиться.1789.07.09Принятие Национальным собранием названия "Учредительного".1789.07.11Отставка Неккера1789.07.12Первые столкновения восставшего народа с королевскими войсками на улицах Парижа.1789.07.13Учреждение национальной гвардии.1789.07.14Штурм и взятие Бастилии1789.07.19-20Революционный переворот в Страсбурге1789.08.04Декларация депутатов от дворянства и духовенства об отказе от феодальных привилегий1789.08.04-11Декреты об отмене привилегий сословий и провинций1789.08.18Революция в Льеже1789.08.26Принятие Декларации прав человека и гражданина1789.09.11Декрет Учредительного собрания о предоставлении королю права отлагательного вето1789.10.05-06Поход женщин на Версаль. Приезд короля в Париж1789.10.21Введение военного положения в Париже и запрещение собраний1789.11.02Декрет о передаче церковных имуществ в распоряжение нации1789.12.01Введение смертной казни посредством гильотины "как более гуманной"1789.12.18Победа революции в Бельгии1790.01.15Принятие нового административного деления Франции на департаменты, дистрикты, кантоны и коммуны1790.03.15Отмена личных феодальных повинностей и феодального наследственного права1790.05.09Декрет о разработке принципов метрической системы мер и весов1790.05.21Принятие Учредительным собранием муниципального закона о делении Парижа на 48 секций (и 27 июня)1790.06.27Принятие Учредительным собранием муниципального закона о делении Парижа на 48 секций (и 21 мая)1790.07.14Первый праздник Федерации. Провозглашение Франции конституционной монархией.1790.10.13Декрет об образовании департаментов охраны памятников и произведений искусства.1791.04.02Смерть Мирабо.1791.05.26Декреты о создании в Лувре Музея искусств и науки1791.06.20Бегство Людовика XVI и его семьи1791.07.05Обращение австрийского императора Леопольда II к европейским монархам о совместном выступлении в защиту королевской власти1791.07.17Расстрел демонстрации на Марсовом поле1791.08. 26Декреты о создании в Лувре Музея искусств и науки1791.08.27Подписание Пильницкой декларации. Образование I коалиции против Франции
ЦНК утворив Національний Уряд і таємні комітети в Королівстві, а також у Литві, Білорусі і Правобережній Україні, мав своїх представників у європейських країнах. Намагаючись послабити організації «червоних», уряд за ініціативою О. Вельопольського оголосив позачерговий рекрутський набір за заздалегідь підготовленими списками, в яких було чимало змовників, що послужило приводом до повстання. 10(22) січня 1863 року ЦНК проголосив початок національного повстання, а себе іменував тимчасовим національним урядом. На заклик ЦНК загони повстанців напали на імперські гарнізони. ЦНК видав Маніфест до польського народу і декрети про скасування панщини та проголошення селян власниками своїх наділів із подальшою компенсацією поміщикам за втрачені землі. У лютому 1863 ЦНК звернувся до українських селян із закликом приєднатися до повстання. Однак селяни не підтримали виступ, не поділяючи зазіхань польської шляхти на українські землі. У збройних загонах на Київщині та Волині брала участь переважно польська шляхта. Найбільші з цих загонів під проводом В. Рудницького, Е. Ружицького намагалися чинити опір імперськими військам, але вже наприкінці травня змушені були перейти австрійський кордон. У травні 1863 року ЦНК перетворився в Національний уряд (НУ), створив розгалужену підпільну адміністративну мережу (поліція, податки, пошта тощо), яка тривалий час успішно діяла паралельно з імперською адміністрацією. Від початку повстання виявились значні розбіжності між «білими» і «червоними». «Білі» розраховували на інтервенцію західних держав і протистояли радикальним соціально-політичним планам «червоних». Спроби поставити на чолі повстання диктаторів — спочатку Л. Мєрославського від «червоних», а потім М. Лянгевича від «білих» — не принесли бажаних наслідків. Західні держави обмежилися дипломатичними демаршами.
У червні-липні 1863 року в результаті репресій Муравйова від підтримки повстання відійшли поміщики Литви і Білорусі. Тоді до складу Віленського комітету був повернутий Калиновський, а 31 липня 1863 року очолив його. 22 серпня Калиновському були передані повноваження комісара варшавського уряду у Вільні. Таким чином, в руках Калиновського була зосереджена вся повнота влади в повстанській організації на землях Литви і Білорусі. На найважливіші посади Калиновський поставив своїх однодумців — так, В. Врублевський став воєначальником Гродненського воєводства, І. Ямант — комісаром у Мінську, А. Мацкевич — військовим організатором збройних сил Ковенського воєводства.
Однак, і новому складу керівництва не вдалося досягти перелому у воєнних діях. Під початок вересня 1863 року повстання в литовсько-білоруських губерніях було практично придушено.
17 жовтня 1863 року «червоні», опанувавши НУ, призначили нового диктатора — генерала Р. Траугутта. Спроби Р. Траугутта посилити повстання зазнали невдачі. Ще влітку 1863 року імператор призначив генерал-губернатором Литви і Білорусі (Північно-Західного краю) М. Муравйова, а намісником Королівства — Ф. Берга, які з метою придушення повстання вдалися до жорстоких репресій і терору, включно з покаранням на смерть священиків, які духовно підтримували борців проти імперсько-російського гноблення.
16 грудня в Ковно російська влада повісила Антона Мацкевича, призначеного Калиновським організатора збройних сил Ковенського воєводства. 21 і 30 грудня були повішені друзі Калиновського Гнат Зданович і Тит Далівський.[2]
Водночас на початку березня 1864 року уряд оголосив укази про селянську реформу, яка проводилася на вигідніших для селян умовах, ніж в інших землях імперії. До вересня 1864 року повстання було придушено, тільки окремі загони протрималися до початку 1865 року. У ніч на 29 січня 1864 року голова повстання в Білорусі та Литві Кастусь Калиновський був арештований під ім'ям Ігнатія Вітаженца в Святаянскіх стінах зі свічкою в руках. Російський уряд жорстоко розправився з учасниками повстання: сотні учасників стратили, тисячі вислали до Сибіру або віддали до армії, а їхнє майно конфіскували. Російський уряд скасував залишки автономії Королівства. Січневе повстання, ставши найбільш масовим і демократичним з усіх польсько-литовських національно-визвольних повстань XIX століття, сприяло зростанню національної свідомості широких верств суспільства колишньої Республіки Обидвох Народів.
Объяснение:
королевства на 1 мая 1789 г.1788.12.27Королевский указ о порядке выборов в Генеральные штаты. Число депутатов третьего сословия приравнено количеству депутатов от первых двух сословий взятых вместе1789.05.05Открытие Генеральных штатов1789.06Народные волнения в Париже. Присоединение армии к народу1789.06.17Депутаты третьего сословия провозглашают себя Национальным собранием1789.06.20Клятва в зале для игры в мяч1789.06.23Отказ короля признать требования депутатов третьего сословия. Решение депутатов третьего сословия не расходиться.1789.07.09Принятие Национальным собранием названия "Учредительного".1789.07.11Отставка Неккера1789.07.12Первые столкновения восставшего народа с королевскими войсками на улицах Парижа.1789.07.13Учреждение национальной гвардии.1789.07.14Штурм и взятие Бастилии1789.07.19-20Революционный переворот в Страсбурге1789.08.04Декларация депутатов от дворянства и духовенства об отказе от феодальных привилегий1789.08.04-11Декреты об отмене привилегий сословий и провинций1789.08.18Революция в Льеже1789.08.26Принятие Декларации прав человека и гражданина1789.09.11Декрет Учредительного собрания о предоставлении королю права отлагательного вето1789.10.05-06Поход женщин на Версаль. Приезд короля в Париж1789.10.21Введение военного положения в Париже и запрещение собраний1789.11.02Декрет о передаче церковных имуществ в распоряжение нации1789.12.01Введение смертной казни посредством гильотины "как более гуманной"1789.12.18Победа революции в Бельгии1790.01.15Принятие нового административного деления Франции на департаменты, дистрикты, кантоны и коммуны1790.03.15Отмена личных феодальных повинностей и феодального наследственного права1790.05.09Декрет о разработке принципов метрической системы мер и весов1790.05.21Принятие Учредительным собранием муниципального закона о делении Парижа на 48 секций (и 27 июня)1790.06.27Принятие Учредительным собранием муниципального закона о делении Парижа на 48 секций (и 21 мая)1790.07.14Первый праздник Федерации. Провозглашение Франции конституционной монархией.1790.10.13Декрет об образовании департаментов охраны памятников и произведений искусства.1791.04.02Смерть Мирабо.1791.05.26Декреты о создании в Лувре Музея искусств и науки1791.06.20Бегство Людовика XVI и его семьи1791.07.05Обращение австрийского императора Леопольда II к европейским монархам о совместном выступлении в защиту королевской власти1791.07.17Расстрел демонстрации на Марсовом поле1791.08. 26Декреты о создании в Лувре Музея искусств и науки1791.08.27Подписание Пильницкой декларации. Образование I коалиции против Франции