Оражение на Куликовом поле от русских дружин кня и владимирского Дмитрия Донского. После это
гутреннее положение в Золотої Орде стало еще бол
м. Воспользовавшись этим, другой потомок Жошы
хан захватил власть в Золотої Орде в свои руки.
оходы на русские земли, в 1382 году сжег Моски
вераннахр II на Кавказ Воюя с Тохтамышем, правите
ра эмир Тимур предпринял несколько опустошительні
олотую Орду и нанес еїї удар, от которого она уже
авиться. В связи с поражением в войне с Тимуром
PIL​

За́хідний фронт Пе́ршої світово́ї війни́ (1914—1918) — воєнні дії, що тривали на території Західної Європи з серпня 1914 до листопада 1918 року під час Першої світової війни. Географічно Західний фронт (Західноєвропейський театр воєнних дій) охоплював Бельгію, Люксембург, німецькі Ельзас, Лотарингію та рейнські провінції, а також північний схід Франції. Зі сходу зона бойових дій обмежувалася Рейном, з півночі — нейтральними Нідерландами, із заходу — морським узбережжям від гирла р. Шельди до гирла р. Сени і з півдня — умовною лінією р. Сена—Париж— швейцарський кордон. Протяжність фронту від річки Шельди до швейцарського кордону сягала 480 км, у глибину доходила до 500 км, від Рейну до Кале. Західна частина театру воєнних дій являла собою рівнину з розгалуженою дорожньою мережею, зручну для маневрування та дій великих військових об'єднань; східна частина — переважно гірська (Арденни, Вогези, Аргоннський ліс[en]), що обмежувало свободу маневру військ. Особливістю Західного фронту було промислове значення регіону (вугільні копальні, залізна руда, розвинена обробна промисловість), де точилися затяті бої та щільна насиченість населеними пунктами, важливими об'єктами виробництва, інфраструктури, історичними та культурними цінностями Західної Європи.

Культура епохи європейського Просвітництва (до неї близько і американське просвітництво) має ряд відмінних рис. По-перше, для неї характерний деїзм (вчення про Бога як творця всесвіту, яка після її створення підпорядкована природному, закономірного ходу подій) . Деїзм як вчення вільнодумства відкриває можливість виступати проти релігійного фанатизму і християнської церкви, за свободу совісті і звільнення науки і філософії від церковної опіки. Представники деїзму (Вольтер і Ж. - Ж. Руссо у Франції, Дж. Локк і Дж. Толанд в Англії, б.Франклін і т. Джефферсон в Америці і багато інших просвітителів) іронічно ставилися до властивих християнству одкровення і переказу, оскаржували чудеса і протиставляли вірі розум. В епоху Просвітництва християнська ідея втрачає свою силу, проявляється прагнення звільнити релігію від церковного вчення і сліпої історичної віри і вивести її з природного знання. По-друге, апеляція просвітителів до природи при відкиданні християнської ідеї призвела до космополітизму. Він виражався в засудженні всякого націоналізму і переконанні в рівних можливостях кожної нації. Разом з тим поширення космополітизму викликало падіння почуття патріотизму, що найбільш яскраво видно на прикметах Франції. В. згодом патріотизм втратив своє значення в державному житті, так що " з самого початку французька революція відрізнялася космополітизмом, її важко назвати власне французькою.. . тоді ідеалом вважаються скоріше Абстрактний "людина», але аж ніяк неродина" (Е .Фаге). По-третє, культурі епохи Просвітництва властива так звана» науковість". Зрозуміло, певний "науковий дух" проявлявся, і в XVII столітті, але тоді під ним розуміли прогрес в області метафізичних, математичних і теологічних досліджень. Це виявилося можливим тільки завдяки безкорисливій любові до чисто інтелектуальних видів знання, прикладом якої служать геніальні творіння Паскаля і Декарта. Розквіт математики мало-помалу сприяв розвитку природничих наук. Тому до початку XVIII ст. природознавство, звільнившись від перипатетизму, переживало своєрідне відродження завдяки працям видатних вчених. Найбільш характерною рисою вчених середини XIII ст., в порівнянні з попередніми їм науковими поколіннями було ясне переконання в необхідності пояснювати всі явища природи виключно природними причинами. По-четверте, з "науковим духом" пов'язана така риса культури епохи Просвітництва, як раціоналізм (недарма просвітництво називають століттям розуму) . Сам термін "просвітництво«, яким позначився розриві минулим , що входив в наміри» філософів", насправді не позначають розриву, але виявив цікаву мімікрію. Тут на ється порівняння Євангелія від Іоанна зі справжньою сутністю Просвітництва. Головні протагоністи природної релігії (деїзму) хотіли проголосити Нове Євангеліє, Євангеліє розуму, що зводилося тільки до людського розуму. У світлі цього зрозуміло, чому боротьба просвітителів з релігією виливалася в продовження релігійних воєн. Саме з науки, особливо математики, на думку ряду вчених (Дж. Кларк та ін.), раціоналізм перекочував у світоглядні та політичні системи.