xviii столетие вошло в запада как эпоха просвещения. идеология просвещения возникла в xvii в. — ее родоначальником считается философ д. локк (1632-1704), — однако ее расцвет пришелся на следующее столетие. наибольшее развитие она получила во франции, где ее представляют такие мыслители, как вольтер (1694-1778), ш. монтескьё (1689-1755), ж.-ж. руссо (1712-1778) и др. в германии просвещение связано с именами и. гердера, и.в. гёте, и. канта и др., в сша - т. джефферсона, б. франклина и др.
по своему содержанию xviii в. стал продолжением предыдущего и эпохи возрождения. он резко противопоставил себя «мрачному» средневековью, еще более возвысил авторитет и роль разума и науки, сделал исключительно актуальными идеи гуманизма. однако он вовсе не был простым повторением предыдущего. xviii в. завершил новое время и создал все необходимые предпосылки для последующего развития западного мира.
прослеживая и осмысливая эволюцию человечества, философы-просветители разработали довольно стройную и целостную концепцию его прошлого, настоящего и будущего. основу этой концепции составили понятия «естественного состояния», «естественного права», «природы человека», «общественного договора», разума, прогресса, «светлого будущего» и т.д.
согласно данной концепции, эволюция человечества началась с «естественного состояния», покоившегося на «естественном праве», которое в свою очередь соответствовало «природе человека».
последняя, по мнению просветителей, представляет собой совокупность таких качеств и ценностей, как любовь, жалость, сострадание, милосердие, свобода, равенство, братство, справедливость и т.д., которые присущи только человеку и отличают его от всех других живых существ. они являются естественными, поскольку вместе с человеком и выступают одновременно и его свойствами, и его неотъемлемыми, неотчуждаемыми правами. без них и без права на них человек перестает быть человеком. руссо рассматривает свободу как саму сущность человека и человечества, а жалость — как естественный всех общественных добродетелей. руссо является автором известного изречения: «человек рождается свободным, но повсюду он в оковах».
период естественного состояния человечества, под которым имелось в виду первобытное общество, просветители назвали «золотым веком», поскольку он, по их мнению, был отмечен наивысшим торжеством свободы, равенства, справедливости и других принципов и ценностей. вместе с тем все эти принципы ничем не гарантировались, находились под постоянной угрозой и все чаще нарушались, причиной чему служили недостаток любви и избыток соперничества между людьми.
в конце концов общество должно было задуматься об их защите и гарантиях. так возникло государство, а вместе с ним - власть, право и законы. оно возникло не по воле бога, а в результате сознательного соглашения, «общественного договора» между людьми. именно государство должно было гарантировать строгое соблюдение принципов и норм естественного права. вместе с его возникновением прежнее естественное состояние общества уступало место гражданскому. его появление означало также рождение цивилизации.
по мнению просветителей, последующая эволюция человечества показала, что государство плохо справлялось с возложенными на него . общество все дальше отходило от установок естественного права, в нем множились разного рода несвободы, росли неравенство и несправедливость. высшей точкой в этом процессе явился феодализм с его абсолютной монархией, который просветители подвергли суровой и непримиримой критике.
они утверждали, что феодальный строй несовместим с принципами разума и естественного права и посему должен уступить место новому обществу, в котором указанные принципы будут вновь восстановлены. вместе с тем они понимали, что возврат в прошлое, в «золотой век» невозможен. поэтому предлагаемая ими грандиозная программа построения нового общества носила ярко выраженный футуристический характер: она была устремлена в «
1. про існування державних союзів слов'янських племен на території україни свідчать численні пам'ятки, знайдені під час археологічних розкопок староєдавніх городищ подніпров'я, подністров'я, побужжя. саме на цій території в iv ст. н. е. об'єдналася в дерєжавний союз група слов'янських племен - антів.
свідчення візантійських, готських, латинських та арабських авторів vi-vii ст. про антів - перші незаперечні історичні згадки про слов'янські племена на східноєвропейській рівнині. як повідомляли тогочасні історики, (візантійський - прокопій кесарійський, готський - йордан та і анти являли собою частину слов'ян-венедів. перша згадєка про них у писемних джерелах датована 375, остання - 602 р. н. е. мовою антів, на думку лінгвістів, була слов'янська. імена вождів (бож, мезамир, лаврит та ін.) теж звучать як слов'янські. культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення. релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як згодом і поганська віра східних слов'ян.
виходячи з цих засад, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов'янами, або просто слов'янами. на відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти - прямі предки українського народу або навіть перші українці. цікаві думки щодо «антської проблеми» висловлює відомий сучасний український історик м. брайчевський. поділяючи в цілому погляди своїх попередників, він довів принципову ідентичність вітчизняних літописних полян та антів з іноземних джерел. за твердженням м. брайчевського, самі себе ці люди називали полянами, степові сусіди - сармати (а від них уже й інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто «крайніх», тих, що живуть «на краю», «окраїнних людей». цілком можливо, що саме звідси, від цих «окраїнних людей» - антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.
2. як свідчать писемні та археологічні джерела, анти жили невеликими поселеннями на берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. вони мали військові укріплення не в кожному селі, а спільні - для кількох поселень. на думку вчених, в антів на зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово виділилися окремі заможні сім'ї, що володіли певною власністю. ця новонароджена племінна верхівка була досить різнорідною. до неї входили передовсім вожді племен. зарубіжні історики називають їх королями, старійшинами, «вельможами». вони виділялися з основної маси населення своїм майновим становищем, збагачуючись за рахунок привласнення продуктів праці членів общини у вигляді данини. за свідченнями візантійських істориків, у антів значного розвитку набуло рабство, яке поряд із збиранням данини було початковою формою експлуатації в процесі становлення класового суспільства.
3. суспільний і політичний лад антів до себе пильну увагу дослідників. зокрема, прокопій кесарійський писав, що антами не править хтось один, а здавна є ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно (демократія). проте в моменти загальної небезпеки вони обирали царя («rех»), авторитет якого визнавав увесь народ такими вождями антів були бож, мезамир, ардагаст, мусокій, доброгаст та ін. воєнна здобич, контрибуції, подарунки сприяли накопиченню багатств антських вождів, що, в свою чергу, посилювало їх військову і політичну владу. все це прискорювало майнову та соціальну диференціацію слов'янського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин.
на думку вчених, у цеп період виникає перехідна (між докласовою і класовою формаціями) форма іння суспільством, коли продовжували використовуватися деякі родові форми регулювання соціальних процесів, але вже в інтересах пануючого класу, що поступово зароджувався. таку форму іння суспільством деякі дослідники називають військовою демократією, на стадії якої знаходилися й анти. військова демократія містила в собі якості, властиві суспільному самоврядуванню, й водночас елементи державного ладу. в результаті посилення соціальної диференціації в союзах слов'янських племен усе більше зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювало поглиблення класовою поділу суспільства й утворення держави.
4. варто зазначити, що оцінки істориками політичного об'єднання антів досить суперечливі. дехто вважав його племінним союзом (в. ключевський - «дулібський союз»), дехто - короткочасним військовим об'єднанням, що створювалося для боротьби з ворогом (готами, аварами й і але цьому висновку суперечать слова йордана, котрий писав, що анти мають спадкову царську владу (виходячи з цього, очевидно, й державу - антське царстєво - м. брайчевський вважає, що політична організація антів нагадувала структуру державних об'єднань західної європи (карла великого, бургундів, вандалів, готів) і була так само нетривкою.
xviii столетие вошло в запада как эпоха просвещения. идеология просвещения возникла в xvii в. — ее родоначальником считается философ д. локк (1632-1704), — однако ее расцвет пришелся на следующее столетие. наибольшее развитие она получила во франции, где ее представляют такие мыслители, как вольтер (1694-1778), ш. монтескьё (1689-1755), ж.-ж. руссо (1712-1778) и др. в германии просвещение связано с именами и. гердера, и.в. гёте, и. канта и др., в сша - т. джефферсона, б. франклина и др.
по своему содержанию xviii в. стал продолжением предыдущего и эпохи возрождения. он резко противопоставил себя «мрачному» средневековью, еще более возвысил авторитет и роль разума и науки, сделал исключительно актуальными идеи гуманизма. однако он вовсе не был простым повторением предыдущего. xviii в. завершил новое время и создал все необходимые предпосылки для последующего развития западного мира.
прослеживая и осмысливая эволюцию человечества, философы-просветители разработали довольно стройную и целостную концепцию его прошлого, настоящего и будущего. основу этой концепции составили понятия «естественного состояния», «естественного права», «природы человека», «общественного договора», разума, прогресса, «светлого будущего» и т.д.
согласно данной концепции, эволюция человечества началась с «естественного состояния», покоившегося на «естественном праве», которое в свою очередь соответствовало «природе человека».
последняя, по мнению просветителей, представляет собой совокупность таких качеств и ценностей, как любовь, жалость, сострадание, милосердие, свобода, равенство, братство, справедливость и т.д., которые присущи только человеку и отличают его от всех других живых существ. они являются естественными, поскольку вместе с человеком и выступают одновременно и его свойствами, и его неотъемлемыми, неотчуждаемыми правами. без них и без права на них человек перестает быть человеком. руссо рассматривает свободу как саму сущность человека и человечества, а жалость — как естественный всех общественных добродетелей. руссо является автором известного изречения: «человек рождается свободным, но повсюду он в оковах».
период естественного состояния человечества, под которым имелось в виду первобытное общество, просветители назвали «золотым веком», поскольку он, по их мнению, был отмечен наивысшим торжеством свободы, равенства, справедливости и других принципов и ценностей. вместе с тем все эти принципы ничем не гарантировались, находились под постоянной угрозой и все чаще нарушались, причиной чему служили недостаток любви и избыток соперничества между людьми.
в конце концов общество должно было задуматься об их защите и гарантиях. так возникло государство, а вместе с ним - власть, право и законы. оно возникло не по воле бога, а в результате сознательного соглашения, «общественного договора» между людьми. именно государство должно было гарантировать строгое соблюдение принципов и норм естественного права. вместе с его возникновением прежнее естественное состояние общества уступало место гражданскому. его появление означало также рождение цивилизации.
по мнению просветителей, последующая эволюция человечества показала, что государство плохо справлялось с возложенными на него . общество все дальше отходило от установок естественного права, в нем множились разного рода несвободы, росли неравенство и несправедливость. высшей точкой в этом процессе явился феодализм с его абсолютной монархией, который просветители подвергли суровой и непримиримой критике.
они утверждали, что феодальный строй несовместим с принципами разума и естественного права и посему должен уступить место новому обществу, в котором указанные принципы будут вновь восстановлены. вместе с тем они понимали, что возврат в прошлое, в «золотой век» невозможен. поэтому предлагаемая ими грандиозная программа построения нового общества носила ярко выраженный футуристический характер: она была устремлена в «
1. про існування державних союзів слов'янських племен на території україни свідчать численні пам'ятки, знайдені під час археологічних розкопок староєдавніх городищ подніпров'я, подністров'я, побужжя. саме на цій території в iv ст. н. е. об'єдналася в дерєжавний союз група слов'янських племен - антів.
свідчення візантійських, готських, латинських та арабських авторів vi-vii ст. про антів - перші незаперечні історичні згадки про слов'янські племена на східноєвропейській рівнині. як повідомляли тогочасні історики, (візантійський - прокопій кесарійський, готський - йордан та і анти являли собою частину слов'ян-венедів. перша згадєка про них у писемних джерелах датована 375, остання - 602 р. н. е. мовою антів, на думку лінгвістів, була слов'янська. імена вождів (бож, мезамир, лаврит та ін.) теж звучать як слов'янські. культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення. релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як згодом і поганська віра східних слов'ян.
виходячи з цих засад, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов'янами, або просто слов'янами. на відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти - прямі предки українського народу або навіть перші українці. цікаві думки щодо «антської проблеми» висловлює відомий сучасний український історик м. брайчевський. поділяючи в цілому погляди своїх попередників, він довів принципову ідентичність вітчизняних літописних полян та антів з іноземних джерел. за твердженням м. брайчевського, самі себе ці люди називали полянами, степові сусіди - сармати (а від них уже й інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто «крайніх», тих, що живуть «на краю», «окраїнних людей». цілком можливо, що саме звідси, від цих «окраїнних людей» - антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.
2. як свідчать писемні та археологічні джерела, анти жили невеликими поселеннями на берегах річок та озер, займалися скотарством та хліборобством. вони мали військові укріплення не в кожному селі, а спільні - для кількох поселень. на думку вчених, в антів на зміну родовій общині прийшла нова, територіальна сільська община, в якій поступово виділилися окремі заможні сім'ї, що володіли певною власністю. ця новонароджена племінна верхівка була досить різнорідною. до неї входили передовсім вожді племен. зарубіжні історики називають їх королями, старійшинами, «вельможами». вони виділялися з основної маси населення своїм майновим становищем, збагачуючись за рахунок привласнення продуктів праці членів общини у вигляді данини. за свідченнями візантійських істориків, у антів значного розвитку набуло рабство, яке поряд із збиранням данини було початковою формою експлуатації в процесі становлення класового суспільства.
3. суспільний і політичний лад антів до себе пильну увагу дослідників. зокрема, прокопій кесарійський писав, що антами не править хтось один, а здавна є ними народне зібрання, і всі справи, добрі чи лихі, вони вирішують спільно (демократія). проте в моменти загальної небезпеки вони обирали царя («rех»), авторитет якого визнавав увесь народ такими вождями антів були бож, мезамир, ардагаст, мусокій, доброгаст та ін. воєнна здобич, контрибуції, подарунки сприяли накопиченню багатств антських вождів, що, в свою чергу, посилювало їх військову і політичну владу. все це прискорювало майнову та соціальну диференціацію слов'янського суспільства, сприяло формуванню в ньому класових відносин.
на думку вчених, у цеп період виникає перехідна (між докласовою і класовою формаціями) форма іння суспільством, коли продовжували використовуватися деякі родові форми регулювання соціальних процесів, але вже в інтересах пануючого класу, що поступово зароджувався. таку форму іння суспільством деякі дослідники називають військовою демократією, на стадії якої знаходилися й анти. військова демократія містила в собі якості, властиві суспільному самоврядуванню, й водночас елементи державного ладу. в результаті посилення соціальної диференціації в союзах слов'янських племен усе більше зміцнювалася державно-правова основа, що зумовлювало поглиблення класовою поділу суспільства й утворення держави.
4. варто зазначити, що оцінки істориками політичного об'єднання антів досить суперечливі. дехто вважав його племінним союзом (в. ключевський - «дулібський союз»), дехто - короткочасним військовим об'єднанням, що створювалося для боротьби з ворогом (готами, аварами й і але цьому висновку суперечать слова йордана, котрий писав, що анти мають спадкову царську владу (виходячи з цього, очевидно, й державу - антське царстєво - м. брайчевський вважає, що політична організація антів нагадувала структуру державних об'єднань західної європи (карла великого, бургундів, вандалів, готів) і була так само нетривкою.