Основнi умови Люблiньскоï Унiï​

Здавалося б, кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко є однією з

найвідоміших осіб української історії, чому прислужилися і народні легенди,

і картина художника Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому

султанові», і збережена могила легендарного козацького ватажка, і постійно

розроблювана протягом двох століть тематика боротьби запорозького

козацтва проти турецько-татарської агресії у ХVІІ ст., у подіях якої часто

фігурує ім’я Івана Сірка. У другій половині ХХ ст. інтерес до постаті Івана

Сірка був збуджений не дуже пристойною історією з перепохованням праху

кошового отамана, яка розтягнулася на чверть століття. У зв’язку з

підвищенням уваги суспільства до історії українського державотворення вже

у наші часи виникла дискусія з приводу політичної ролі Івана Сірка в подіях

другої половини ХVІІ ст., коли йшла боротьба за українську козацьку

державність.

Проте в життєписі Івана Дмитровича Сірка досі залишається багато

«білих плям». Це зауважує й автор книги «Іван Сірко», яка нещодавно

вийшла з друку. Автор її – відомий не лише в Україні вчений-історик, якого в

рівній мірі можна називати джерелознавцем і козакознавцем, доктор

історичних наук, отець Юрій Мицик. За чотири десятки років своїх

дослідницьких пошуків він «перелопатив» не тільки документи вітчизняних

архівосховищ, що відносяться до тематики його наукових інтересів, а й

численні фонди архівів Росії, Польщі, Німеччини, рукописних відділів

вітчизняних і зарубіжних бібліотек, ввів до наукового обігу велику кількість

історичних джерел.

Однією з провідних тем у науковій творчості Ю.А. Мицика є життя і

діяльність одного з видатних очільників Запорозької Січі другої половини

ХVІІ ст. Івана Дмитровича Сірка, який став одним із символів боротьби

українського народу за свою свободу. Ця тема давно привернула автора, про

що свідчать опублікований ним цикл статей про Івана Сірка, дві невеликі

книги, одна з яких у співавторстві, а також видані ним у співавторстві

окремою книжечкою «Листи Івана Сірка» (К., 1995).

первый заместитель Министра обороны Российской Федерации;

заместитель Министра обороны Российской Федерации;

Министра обороны Российской Федерации;

заместитель начальника Генерального штаба Вооруженных Сил Российской Федерации;

начальника Генерального штаба Вооруженных Сил Российской Федерации;

заместителя Министра обороны Российской Федерации;

главнокомандующий видом Вооруженных Сил Российской Федерации;

заместитель главнокомандующего видом Вооруженных Сил Российской Федерации;

главнокомандующего видом Вооруженных Сил Российской Федерации;

командующий (войсками военного округа, флотом, родом войск Вооруженных Сил Российской Федерации, родом войск вида Вооруженных Сил Российской Федерации, объединением);

заместитель командующего (войсками военного округа, флотом, родом войск Вооруженных Сил Российской Федерации, родом войск вида Вооруженных Сил Российской Федерации, объединением);

командующего (войсками военного округа, флотом, войсками, родом войск Вооруженных Сил Российской Федерации, родом войск вида Вооруженных Сил Российской Федерации, объединением);

начальник (командир) (главного управления, главного центра, управления, главного штаба, штаба, флота, войск, соединения, части, вооружения, командного пункта, направления, инспекции, службы, отдела, центра, связи, госпиталя, военного учебно-научного центра, академии, университета, института, филиала, военного представительства);

заместитель начальника (командира) (главного управления, главного центра, управления, главного штаба, штаба, флота, соединения, части, вооружения, командного пункта, направления, инспекции, службы, отдела, центра, связи, госпиталя, военного учебно-научного центра, академии, университета, института, филиала, военного представительства);

начальника (главного управления, инспекции);

руководитель департамента;

заместитель руководителя департамента;

руководителя департамента;

начальник (заместитель начальника) Центрального командного пункта Генерального штаба Вооруженных Сил Российской Федерации.

Объяснение: