Утрехтська унія — військово-політичний союз спочатку п'яти, а потім семи провінцій (Голландія, Зеландія, Утрехт, Гелдерн, Оверейсел, Фрисландія, Гронінген) Північних Нідерландів, укладений 23 січня 1579 року в Утрехті проти Іспанії.
У ході Нідерландської буржуазної революції 16 століття південні провінції країни 6 січня 1579 року уклали Арраську унію, направлену на збереження влади іспанського короля Філіпа II Габсбурга. У відповідь п'ять північних провінцій (пізніше до них приєдналися ще дві провінції) 23 січня 1579 року уклали в Утрехті унію проти іспанської влади, яка намагалася відновити панування в Нідерландах, фактично втрачене в ході революції, і проти внутрішньої феодально-католицької реакції.
Статті Утрехтської унії передбачали спільне ведення революційної війни, нерозривність союзу, ведення спільної зовнішньої політики, створення спільної армії, єдиної монетної системи.
Формально не оголошуючи про позбавлення влади іспанського короля, Утрехтська унія разом з тим не залишала місця для реально діючої королівської влади. Передбачала федеративний політичний устрій.
Укладення Утрехтської унії заклало основу самостійного державного існування Республіки Сполучених провінцій (до Утрехтської унії приєдналися також багато міст Фландрії і Брабанту, але в 1580-х роках 16 ст. вони були завойовані іспанськими військами).
Аристотель в «Политике» воспринимает греческий полис как естественную форму государственности. Крупные территориальные государства, в т.ч. возникшую на его глазах державу Александра, Аристотель фактически игнорирует. Формы государственного устройства он разделяет на три типа правильных форм, в которых государством управляют ради общего блага, и соответствующие им три типа извращенных форм, где правящие руководствуются своими эгоистическими интересами. Правильная форма правления одного человека – монархия, опирающаяся на традицию, извращенная – тирания, возникающая в результате насильственного захвата власти. Правильная форма правления немногих – аристократия, власть людей родовитых, состоятельных, хорошо образованных и управляющих полисом ради общего блага; извращенная форма правления немногих – олигархия, власть богатых, чаще всего лишь недавно разбогатевших, использующих власть лишь для приумножения своих богатств. Правильную форму правления большинства Аристотель называет политией и говорит, что «при ней народная масса, будучи в состоянии и подчиняться, и властвовать на основании закона, распределяет должности среди состоятельных людей в соответствии с их заслугами» (1288а 13–16). Извращенной формой правления большинства Аристотель считает демократию, при которой бедные, составляющие большинство, правят в своих эгоистических интересах, ущемляя права зажиточных граждан. Полития является для Аристотеля наилучшей формой правления, но он нигде не говорит о реально существующем государственном строе этого типа, хотя, возможно, предполагал ее существование в Греции в более раннюю эпоху. В духе сократовско-платоновской традиции Аристотель с недоверием относится к массе, но на его отношение к демократии не могла не повлиять повсеместная ее деградация в 4 в. до н.э. Аристотель считает рабство необходимым для блага общества и справедливым установлением: рабами должны быть люди, предназначенные к этому их собственной природой, как правило, «варвары» – негреки. Аристотель разбирает, подвергает критике и отвергает известные ему планы радикальных преобразований общества, в частности предложенные Платоном в «Государстве» и в «Законах». В целом «Политика» сохраняет и сегодня свое значение и как фундамент дескриптивного изучения политических форм и процессов, и как первое методическое изложение консервативной политической идеологии.
Утрехтська унія — військово-політичний союз спочатку п'яти, а потім семи провінцій (Голландія, Зеландія, Утрехт, Гелдерн, Оверейсел, Фрисландія, Гронінген) Північних Нідерландів, укладений 23 січня 1579 року в Утрехті проти Іспанії.
У ході Нідерландської буржуазної революції 16 століття південні провінції країни 6 січня 1579 року уклали Арраську унію, направлену на збереження влади іспанського короля Філіпа II Габсбурга. У відповідь п'ять північних провінцій (пізніше до них приєдналися ще дві провінції) 23 січня 1579 року уклали в Утрехті унію проти іспанської влади, яка намагалася відновити панування в Нідерландах, фактично втрачене в ході революції, і проти внутрішньої феодально-католицької реакції.
Статті Утрехтської унії передбачали спільне ведення революційної війни, нерозривність союзу, ведення спільної зовнішньої політики, створення спільної армії, єдиної монетної системи.
Формально не оголошуючи про позбавлення влади іспанського короля, Утрехтська унія разом з тим не залишала місця для реально діючої королівської влади. Передбачала федеративний політичний устрій.
Укладення Утрехтської унії заклало основу самостійного державного існування Республіки Сполучених провінцій (до Утрехтської унії приєдналися також багато міст Фландрії і Брабанту, але в 1580-х роках 16 ст. вони були завойовані іспанськими військами).
Объяснение:
Аристотель в «Политике» воспринимает греческий полис как естественную форму государственности. Крупные территориальные государства, в т.ч. возникшую на его глазах державу Александра, Аристотель фактически игнорирует. Формы государственного устройства он разделяет на три типа правильных форм, в которых государством управляют ради общего блага, и соответствующие им три типа извращенных форм, где правящие руководствуются своими эгоистическими интересами. Правильная форма правления одного человека – монархия, опирающаяся на традицию, извращенная – тирания, возникающая в результате насильственного захвата власти. Правильная форма правления немногих – аристократия, власть людей родовитых, состоятельных, хорошо образованных и управляющих полисом ради общего блага; извращенная форма правления немногих – олигархия, власть богатых, чаще всего лишь недавно разбогатевших, использующих власть лишь для приумножения своих богатств. Правильную форму правления большинства Аристотель называет политией и говорит, что «при ней народная масса, будучи в состоянии и подчиняться, и властвовать на основании закона, распределяет должности среди состоятельных людей в соответствии с их заслугами» (1288а 13–16). Извращенной формой правления большинства Аристотель считает демократию, при которой бедные, составляющие большинство, правят в своих эгоистических интересах, ущемляя права зажиточных граждан. Полития является для Аристотеля наилучшей формой правления, но он нигде не говорит о реально существующем государственном строе этого типа, хотя, возможно, предполагал ее существование в Греции в более раннюю эпоху. В духе сократовско-платоновской традиции Аристотель с недоверием относится к массе, но на его отношение к демократии не могла не повлиять повсеместная ее деградация в 4 в. до н.э. Аристотель считает рабство необходимым для блага общества и справедливым установлением: рабами должны быть люди, предназначенные к этому их собственной природой, как правило, «варвары» – негреки. Аристотель разбирает, подвергает критике и отвергает известные ему планы радикальных преобразований общества, в частности предложенные Платоном в «Государстве» и в «Законах». В целом «Политика» сохраняет и сегодня свое значение и как фундамент дескриптивного изучения политических форм и процессов, и как первое методическое изложение консервативной политической идеологии.