Основные положения «Нового курса Рузвельта» в США: 1) вмешательство государства в экономикой 2) установление максимальной продолжительности рабочей недели; 3) отказ государства от вмешательства в экономику;
Особенностью римской архитектуры является стремление к пышной отделке зданий, богатому декоративному убранству, ко множеству украшений, больший (чем у греков) интерес к утилитарным сторонам архитектуры, к созданию преимущественно не храмовых комплексов, а зданий и сооружений для практических нужд (мосты, акведуки, театры, амфитеатры, термы). Римские архитекторы разработали новые конструктивные принципы, в частности широко применяли арки, своды и купола, наряду с колоннами использовали столбы и пилястры.
В отличие от греческих архитекторов, которые составляли план зданий, не следуя строгой симметрии его разных частей, римляне исходили из строгой симметрии. Они широко применяли греческие ордера - дорический, ионический и коринфский, причем самым излюбленным был у них пышный коринфский ордер.
В отличие от греческой классической архитектуры, в которой ордера представляли собой органическое сочетание декоративного убранства с конструкцией здания, римляне использовали греческие ордера лишь как декоративный, украшательный элемент.
Однако римляне развили ордерную систему и создали собственные ордера, отличающиеся от греческих. Такими ордерами был композитный, т. е. представляющий соединение элементов всех греческих ордеров в одном, ордер и так называемая ордерная аркада, т. е. совокупность арок, опирающихся на столбы или колонны.
Метою культурної революції було формування у свідомості мас певних стереотипів, які б зробили поведінку широких верств населення прогнозованою та контрольованою з боку органів радянської влади. В останні роки непу утверджувалися погляди на культуру як на один із напрямків соціалістичного будівництва — поряд з індустріалізацією та колективізацією сільського господарства. У сфері культури не вистачало інтелігенції, радянське керівництво залежало від так званих «буржуазних спеціалістів». Тому постало завдання створити власну інтелігенцію або змусити «буржуазних спеціалістів» робити те, що потрібне радянській владі. Незгодних чекали репресії.
Попри все, 1920-ті рр. були періодом небаченого розвитку, надій і сподівань в українській культурі. Недарма ті часи називають періодом відродження культури. Україномовна освіта та її підтримка з боку держави мали велике значення для розвитку національної культури. Однак головним поштовхом до відродження була революція, яка сповнила культурну діяльність відчуттям новизни, свідомістю звільнення від старого світу та його обмежень.
В отличие от греческих архитекторов, которые составляли план зданий, не следуя строгой симметрии его разных частей, римляне исходили из строгой симметрии. Они широко применяли греческие ордера - дорический, ионический и коринфский, причем самым излюбленным был у них пышный коринфский ордер.
В отличие от греческой классической архитектуры, в которой ордера представляли собой органическое сочетание декоративного убранства с конструкцией здания, римляне использовали греческие ордера лишь как декоративный, украшательный элемент.
Однако римляне развили ордерную систему и создали собственные ордера, отличающиеся от греческих. Такими ордерами был композитный, т. е. представляющий соединение элементов всех греческих ордеров в одном, ордер и так называемая ордерная аркада, т. е. совокупность арок, опирающихся на столбы или колонны.
Метою культурної революції було формування у свідомості мас певних стереотипів, які б зробили поведінку широких верств населення прогнозованою та контрольованою з боку органів радянської влади. В останні роки непу утверджувалися погляди на культуру як на один із напрямків соціалістичного будівництва — поряд з індустріалізацією та колективізацією сільського господарства. У сфері культури не вистачало інтелігенції, радянське керівництво залежало від так званих «буржуазних спеціалістів». Тому постало завдання створити власну інтелігенцію або змусити «буржуазних спеціалістів» робити те, що потрібне радянській владі. Незгодних чекали репресії.
Попри все, 1920-ті рр. були періодом небаченого розвитку, надій і сподівань в українській культурі. Недарма ті часи називають періодом відродження культури. Україномовна освіта та її підтримка з боку держави мали велике значення для розвитку національної культури. Однак головним поштовхом до відродження була революція, яка сповнила культурну діяльність відчуттям новизни, свідомістю звільнення від старого світу та його обмежень.