Основу хозяйства народов Среднего Поволжья во все времена составляло земледелие, служившее главным источником их существования. В XIX - начале XX веков оно было преобладающим занятием у мордвы. У марийцев, татар и удмуртов земледелие в значительной степени дополнялось и другими, неземледельческим занятиями. У башкир до XVII века традиционным типом хозяйства было полукочевое скотоводство. А у марийцев до XVI века преобладающими занятиями были охота и рыбалка. Но у всех народов Среднего Поволжья, важнейшей отраслью земледелия было полеводство. Оно имело полунатуральный характер и отличалось очень низкой продуктивностью, например, урожайность зерновых на территории Чувашии не превышала 40-45 пудов с десятины1. Повсеместно преобладало общинное землепользование. Община регулировала все земельные отношения крестьян-общинников. Она производила переделы земли, лугов и других угодий. Уравнительное подушное распределение земли приводило к тому, что крестьянское хозяйство получало надел в виде небольших, расположенных в разных местах участков. В XIX веке у финно-угорских народов под влиянием русского населения господствовала трехпольная система, при которой вся пахотная земля делилась на три части (три поля). Первое поле предназначалось под озимые культуры, второе засевалось яровыми культурами, а третье под пар, то есть вообще не засевалось и чаще всего использовалось для выгона скота. На следующий год паровое поле вскапывалось под озимь, озимое засевалось яровыми культурами, а яровое оставалось. В течение трех лет происходила смена всех полей. В южных районах выращивалась также пшеница, горох, конопля; последняя выращивалась на приусадебных участках и была основной технической культурой народов Поволжья. Картофель появился в Поволжье, в середине столетия, но не получил широкого распространения и возделывался в качестве огородной.
Зайняв престол після раптової смерті свого брата, імператора Олександра І і придушення повстання декабристів у 1825.
Самодержавницька, великоросійська, реакційна політика Миколи І знайшла своє відбиття й в офіційній державній ідеології що виникла і панувала за його правління. Це була теорія офіційної народності, укладена міністром народної просвіти графом Уваровим. Її серцевиною стала особлива концепція історичного розвитку Росії. Керуючись цією теорією, начальник жандармерії Олександр Бенкендорф писав, що «Минуле Росії дивовижне, теперішнє більш ніж прекрасне, майбутнє вище за все, що може собі уявити найпалкіша уява»[2].
Внутрішня політика Редагувати
У 1839—1843 роках міністром фінансів Є. Ф. Канкріним проведена грошова реформа, що тимчасово зміцнила фінансову систему Російської імперії.
При Миколі І величезну роль в державному управлінні відіграла особиста канцелярія імператора і особливо її «Третій відділ» — управління таємної політичної поліції і жандармерія. В 1830—1831 придушив національно-визвольне повстання в Польщі, був одним з організаторів розгрому Угорської революції 1848—1849.
Но у всех народов Среднего Поволжья, важнейшей отраслью земледелия было полеводство. Оно имело полунатуральный характер и отличалось очень низкой продуктивностью, например, урожайность зерновых на территории Чувашии не превышала 40-45 пудов с десятины1. Повсеместно преобладало общинное землепользование. Община регулировала все земельные отношения крестьян-общинников. Она производила переделы земли, лугов и других угодий. Уравнительное подушное распределение земли приводило к тому, что крестьянское хозяйство получало надел в виде небольших, расположенных в разных местах участков. В XIX веке у финно-угорских народов под влиянием русского населения господствовала трехпольная система, при которой вся пахотная земля делилась на три части (три поля). Первое поле предназначалось под озимые культуры, второе засевалось яровыми культурами, а третье под пар, то есть вообще не засевалось и чаще всего использовалось для выгона скота. На следующий год паровое поле вскапывалось под озимь, озимое засевалось яровыми культурами, а яровое оставалось. В течение трех лет происходила смена всех полей. В южных районах выращивалась также пшеница, горох, конопля; последняя выращивалась на приусадебных участках и была основной технической культурой народов Поволжья. Картофель появился в Поволжье, в середине столетия, но не получил широкого распространения и возделывался в качестве огородной.
Зайняв престол після раптової смерті свого брата, імператора Олександра І і придушення повстання декабристів у 1825.
Самодержавницька, великоросійська, реакційна політика Миколи І знайшла своє відбиття й в офіційній державній ідеології що виникла і панувала за його правління. Це була теорія офіційної народності, укладена міністром народної просвіти графом Уваровим. Її серцевиною стала особлива концепція історичного розвитку Росії. Керуючись цією теорією, начальник жандармерії Олександр Бенкендорф писав, що «Минуле Росії дивовижне, теперішнє більш ніж прекрасне, майбутнє вище за все, що може собі уявити найпалкіша уява»[2].
Внутрішня політика Редагувати
У 1839—1843 роках міністром фінансів Є. Ф. Канкріним проведена грошова реформа, що тимчасово зміцнила фінансову систему Російської імперії.
При Миколі І величезну роль в державному управлінні відіграла особиста канцелярія імператора і особливо її «Третій відділ» — управління таємної політичної поліції і жандармерія. В 1830—1831 придушив національно-визвольне повстання в Польщі, був одним з організаторів розгрому Угорської революції 1848—1849.