Володіння Османської імперії розташовувалися в трьох частинах світу – Азії, Європі та Африці. 3/4 населення імперії сповідувало іслам, і лише на Балканському півострові 4/5 населення становили християни та іудеї. Немусульмани сплачували особливий грошовий податок – джізію.
У XVI ст. володіння імперії були найбільшими. Суттєво зросла кількість населення. Загальна територія Османської імперії перевищувала територію всієї Європи, а Чорне море фактично перетворилося на її «внутрішнє озеро».
Уся вища світська і релігійна влада в Османській імперії належала султану, якого називали «халіфом», «оплотом ісламу», «тінню Бога на землі».
Головним джерелом військової могутності Османської імперії була військово-ленна, або тімарна система. Воїн за свою службу отримував військовий лен – умовне спадкове землеволодіння. Тімаріот отримував його від султана з правом одержання від селян, які його заселяли, певної суми, що була частиною податку, сплачуваного цим населенням до скарбниці. Право успадкування лену обумовлювалося обов’язком спадкоємця служити у війську. Одній людині володіти кількома ленами заборонялося.
Криза Османської імперії XVII–XVIII ст. була пов’язана з розпадом військово-ленної системи.
Економічна сфера
Основу економіки складало сільське господарство. Селяни становили майже 80 % населення країни. Господарем усієї землі був султан. Селяни, отримавши наділ, мали право його обробляти і передавати у спадок дітям. Близько 1/10 частини врожаю (продуктами або грошима) вони віддавали як податок до скарбниці султана або як оброк його кінним воїнам.
Стабільний розвиток сільського господарства Османської імперії значною мірою був обумовлений існуючою військово-ленною, або тімарною, системою землеволодіння.
У XVI ст., крім традиційних сільськогосподарських культур, в Османських володіннях набули поширення американські кукурудза і тютюн, африканська кава.
У містах переважали типові середньовічні ремісничі цехи, які володіли виключним правом на виробництво певних видів товарів. Ремісники працювали переважно за замовленнями держави (виготовляли мушкети, гармати, порох тощо) або знаті (килими, коштовний посуд, шовкові тканини тощо). Для відкриття майстерні або крамниці був потрібен спеціальний дозвіл. Міська влада встановлювала ціни на продукти харчування і ремісничі вироби, які не змінювалися роками.
Влада підтримувала розвиток торгівлі, надавала купцям усілякі пільги. Серед торговців і ремісників було багато немусульман – греків, вірмен, євреїв, слов’ян та ін.
Великі прибутки надходили до скарбниці за рахунок мита, яке сплачували європейські купці за перевезення через турецькі володіння до Європи прянощів та інших товарів зі Сходу.
Відповідь:
Соціально-політична сфера
Володіння Османської імперії розташовувалися в трьох частинах світу – Азії, Європі та Африці. 3/4 населення імперії сповідувало іслам, і лише на Балканському півострові 4/5 населення становили християни та іудеї. Немусульмани сплачували особливий грошовий податок – джізію.
У XVI ст. володіння імперії були найбільшими. Суттєво зросла кількість населення. Загальна територія Османської імперії перевищувала територію всієї Європи, а Чорне море фактично перетворилося на її «внутрішнє озеро».
Уся вища світська і релігійна влада в Османській імперії належала султану, якого називали «халіфом», «оплотом ісламу», «тінню Бога на землі».
Головним джерелом військової могутності Османської імперії була військово-ленна, або тімарна система. Воїн за свою службу отримував військовий лен – умовне спадкове землеволодіння. Тімаріот отримував його від султана з правом одержання від селян, які його заселяли, певної суми, що була частиною податку, сплачуваного цим населенням до скарбниці. Право успадкування лену обумовлювалося обов’язком спадкоємця служити у війську. Одній людині володіти кількома ленами заборонялося.
Криза Османської імперії XVII–XVIII ст. була пов’язана з розпадом військово-ленної системи.
Економічна сфера
Основу економіки складало сільське господарство. Селяни становили майже 80 % населення країни. Господарем усієї землі був султан. Селяни, отримавши наділ, мали право його обробляти і передавати у спадок дітям. Близько 1/10 частини врожаю (продуктами або грошима) вони віддавали як податок до скарбниці султана або як оброк його кінним воїнам.
Стабільний розвиток сільського господарства Османської імперії значною мірою був обумовлений існуючою військово-ленною, або тімарною, системою землеволодіння.
У XVI ст., крім традиційних сільськогосподарських культур, в Османських володіннях набули поширення американські кукурудза і тютюн, африканська кава.
У містах переважали типові середньовічні ремісничі цехи, які володіли виключним правом на виробництво певних видів товарів. Ремісники працювали переважно за замовленнями держави (виготовляли мушкети, гармати, порох тощо) або знаті (килими, коштовний посуд, шовкові тканини тощо). Для відкриття майстерні або крамниці був потрібен спеціальний дозвіл. Міська влада встановлювала ціни на продукти харчування і ремісничі вироби, які не змінювалися роками.
Влада підтримувала розвиток торгівлі, надавала купцям усілякі пільги. Серед торговців і ремісників було багато немусульман – греків, вірмен, євреїв, слов’ян та ін.
Великі прибутки надходили до скарбниці за рахунок мита, яке сплачували європейські купці за перевезення через турецькі володіння до Європи прянощів та інших товарів зі Сходу.
Пояснення: