Отметь верные суждения
(возможно несколько вариантов ответа).
ответ:
Древние славяне были язычниками
Русские князья не заключали договор с Византией
Формой правления в Древней Руси была монархия
Княгиня Ольга отомстила полянам за смерть Игоря
Ольга и её сын Святослав приняли христианство
Центральное место в доме занимала печь. В избе, где печь топили «по–черному», потолка не было: дым выходил в окошко под самой крышей. Такие крестьянские избы назывались курными. Печь с трубой и изба с потолком были только у богатых. В курной избе все стены были черные, закопченные. Оказывается, такие закопченные стены дольше не гниют, изба могла служить сотню лет, да и дров печь без трубы «съедала» меньше.
Печь в крестьянском доме ставили на опечек– фундамент из бревен. Внутри выкладывали под – днище, где горели дрова и готовили пищу. Верхняя часть печи называлась сводом, отверстие – устьем. Печь занимала почти четвертую часть крестьянской избы. От расположения печи зависела внутренняя планировка избы: даже поговорка возникла – «Плясать от печки». Печь ставили в одном из углов, справа или слева от входа, но так, чтобы она была хорошо освещена. Расположение устья печи относительно двери зависело от климата. В местностях с теплым климатом печь ставили устьем к входу, в районах с суровым климатом – устьем к стене.
У печи был обязательно шесток, где стояли горшки. На него сгребали угли. Под шестком в нише хранили инвентарь, лучину, а зимой… там жили куры. Были и маленькие ниши для хранения хозяйственных мелочей, сушки рукавиц. Здесь был шкаф для хранения кухонной посуды – посудник.
Другой угол – около двери и напротив окна – был мужским. Здесь стояла лавка, на которой хозяин работал, а иногда и спал. Под лавкой хранили крестьянское добро. А на стене висела конская сбруя, одежда и принадлежности для работы. Угол этот, как и стоявшую здесь лавку, называли коник: на лавке делали узоры в виде конской головы.
Между печью и боковой стеной под потолком настилали полати, где спали дети, хранили имущество, сушили лук, горох. В крестьянском доме все было продумано до мелочей. Специальное железное кольцо вставлялось в центральную балку потолка избы – матицу, к нему крепилась детская люлька. Крестьянка, сидя за работой на лавке, вставляла ногу в петлю люльки и качала ее. Чтобы не было пожара, там, где горела лучина, обязательно на полу ставили ящик с землей, куда летели искры.
Главным углом крестьянского дома был красный угол: здесь висела особая полочка с иконами – божница, под ней стоял обеденный стол. Это почетное место в крестьянской избе всегда располагалось по диагонали от печи. Входивший в избу человек обязательно устремлял взгляд в этот угол, снимал шапку, крестился и низко кланялся иконам. И только потом здоровался
Мебель была самодельная, деревянная, нехитрой конструкции: стол в красном углу размером по числу едоков, лавки, прибитые к стенам, переносные скамьи, сундуки. В сундуках хранилось добро, поэтому в нескольких местах их обивали железными полосами, закрывали на замки. Чем больше сундуков было в доме, тем богаче считалась крестьянская семья.
Мебель была самодельная, деревянная, нехитрой конструкции: стол в красном углу размером по числу едоков, лавки, прибитые к стенам, переносные скамьи, сундуки. В сундуках хранилось добро, поэтому в нескольких местах их обивали железными полосами, закрывали на замки. Чем больше сундуков было в доме, тем богаче считалась крестьянская семья.
Після приходу Олександра ІІ до імператорського трону, він налаштований ліберальними поглядами, весною 1856 заявив про наміри скасування кріпацтва. Властиво практична підготовка реформи розпочалася в кінці 1856, коли був заснований таємний комітет, який мав вияснити питання про реформу "повільну, без крутих і різких переворотів, по докладно і пильно обміркованому наперед плану".
У 1857 дворяни литовських і білоруських губерній (Ковенської, Віленської й Городенської) звернулися до уряду з заявою, що вони готові покласти кінець кріпацьким відносинам шляхом добровільного порозуміння з селянами. Цар у своїм указі 20 листопада 1857 похвалив литовсько-білоруських поміщиків за їх бажання "увільнити селян від кріпацької залежности" й звелів заснувати у кожній із трьох губерній особливі комітети для обмірковування програми реформи. По зразку цих комітетів почали утворюватися комітети й по інших губерніях. На початку 1858 таємний головний комітет був зроблений явним і одверто зайнявся підготовкою реформи.
Влітку 1858 при Головному Комітеті була заснована спеціально Редакційна Комісія, яка зайнялася систематичним зводом усіх проєктів, які вироблялися на провінції губерніальними комітетами. До цієї комісії були закликані також два видатні українські діячі, поміщики Чернігівської губернії Василь Тарновський і Григорій Галаган, які працювали в своєму губерніальному комітеті й енергійно обстоювали інтереси селян.
19 лютого 1861 були оприлюднені «Маніфест» про скасування кріпосного права та «Положення про селян, що виходять з кріпосної залежності», згідно з яким її позбулися 22,5 мільйонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов'язані надавати селянам так званий «садибний притулок» та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними «уставними грамотами». Община залишалась, як і раніше, недоторканою.
Реформа на місцях визначалася чотирма «Місцевими положеннями». Україна підпадала під дію трьох із них. Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на ревізьку душу (причому найбільші показники припадали на Степовий регіон), нижчі були на третину менші. На Лівобережжі землею наділяли згідно зі спадково-сімейним принципом, і відробітки тут були вищі, у Київській, Подільській та Волинській губерніях — за інвентарними правилами 1847—1848, і повинності тут були менші.