Становлення та укріплення рабовласницького устрою в усіх областях Стародавньої Італії розтягнулися на декілька століть. Ранні рабовласницькі відносини в VII-VI століттях до н.е. не були чітко виражені певними соціальними класами. По мірі подальшого суспільного розвитку, все більше укріплювалось рабовласництво і зникали залишки первісної організації [1]. Найрозвинутіші області Італії перейшли від родового устрою до класового ранньорабовласницького не одночасно. Раніше за всіх цей перехід завершився в етруських містах та грецьких колоніях (VIII століття до н.е.). У Римі та деяких латинських містах цей процес відбувався у VI столітті до н.е. У гірських племен класовий устрій почав формуватися в IV століття до н.е. Основними класами були патриції, плебеї та раби. Ці класи одночасно були і станами, адже вони відрізнялися між собою не лише ресурсами на виробництва, а й юридичними правами. Патриції користувалися всіма правами, плебеї – менше, а раби взагалі їх не мали[1].
Асархаддон, любимый сын Синаххериба, был, подобно своему отцу, воинственным царем, но продолжать его политику не решился. В противоположность отцу он изменил свое отношение к Вавилону, не одобряя действий Синаххериба, предавшего разрушению «священный город». Новый царь был ловким политиком и дипломатом. Чтобы расположить к себе жречество и торговцев, он решил следовать политике своего деда — Саргона II. Асархаддон задумал восстановить Вавилон, поднять его из руин и пепла. Восстанавливается канал Арахту. Излишние воды отводятся через канал, территория осушается и очищается от развалин и мусора. Начинаются грандиозные работы по строительству, каких еще не знал древний мир. Десятки тысяч рабов-военнопленных восстанавливают дворцы, храмы, жилища. Знаменитые зодчие Вавилона и Ассирии трудятся над тем, чтобы вернуть Вавилону былую красоту и величие. Росли великолепные архитектурные ансамбли: величественные храмы, знаменитые башни — все, чем ранее славился Вавилон. Возвращались в новый город жители.
Становлення та укріплення рабовласницького устрою в усіх областях Стародавньої Італії розтягнулися на декілька століть. Ранні рабовласницькі відносини в VII-VI століттях до н.е. не були чітко виражені певними соціальними класами. По мірі подальшого суспільного розвитку, все більше укріплювалось рабовласництво і зникали залишки первісної організації [1]. Найрозвинутіші області Італії перейшли від родового устрою до класового ранньорабовласницького не одночасно. Раніше за всіх цей перехід завершився в етруських містах та грецьких колоніях (VIII століття до н.е.). У Римі та деяких латинських містах цей процес відбувався у VI столітті до н.е. У гірських племен класовий устрій почав формуватися в IV століття до н.е. Основними класами були патриції, плебеї та раби. Ці класи одночасно були і станами, адже вони відрізнялися між собою не лише ресурсами на виробництва, а й юридичними правами. Патриції користувалися всіма правами, плебеї – менше, а раби взагалі їх не мали[1].
Думаю ?