ОТВЕТИТЬ НА ВО Поклон от Михайлы господину своему Тимофею. Земля готова (вспахана),
нужны семена. Пришли, господин, человека сразу же, а то мы не смеем брать
рожь без твоего слова.
*
*
*
Поклон от Петра Марии. Я скосил луг, а озеричи (жители деревни Озера)
у меня сено отняли. Спиши копию с купчей грамоты да пришли сюда, чтобы
было понятно, как проходит граница моего покоса.
*
*
*
Поклон от Бориса к Настасье. Как придет эта грамота, так тотчас пришли
мне слугу на жеребце, потому что у меня здесь дел много. Да пришли руба-
ху, рубаху забыл.
*
*
*
?
От Никиты к Ульяне. Пойди за меня. Ты мне нравишься, а я тебе? А на то
Свидетель Игнат Моисеев.
1. Объясните содержание грамот. 2. К каким видам исторических источни-
ков относятся эти берестяные грамоты? 3. Представители каких средневе-
ковых сословий упомянуты в грамотах?​

ответ: Суяб

Узген

Баласагун

Чину или Чугунен

Объяснение:

До появления на территории современного Кыргызстана человека разумного ее населяли неандертальцы, следы пребывания которых обнаружены на горе Боз-Бармак (в районе озера Иссык-Куль). Примерно 5-10 тыс. лет назад на берегах Иссык-Куля появились мезолитические охотники, которые разрисовали стены пещеры Ак-Чункур красной охрой, изображая сцены охоты и танцев.

Исторически на территории современного Кыргызстана с древнейших времен проживали индоевропейские племена — скифы, именуемые так же саки. В начале нашей эры (примерно в 5 веке) на территорию современной Киргизии с востока (Синьцзян) мигрировали усуни, которых сменили эфталиты («белые гунны»), а затем сасаниды. В раннем Средневековье территорию современной Киргизии, по видимому уничтожив коренное население, оккупировали пришедшие из Монголии тюрки. В VII веке территория современной Киргизии вошла в Западно-тюркский каганат, а в VIII веке — в тюркский Карлукский каганат. В XII веке города Узген (старейший город на территории современной Киргизии) и Баласагун становятся центрами государства Караханидов, на смену которому приходит Каракитайское ханство.

В XIII веке земли современной Киргизии были завоёваны Монгольской империей и вошли в её Чагатайский улус, из которого в 1347 году выделился полукочевой Моголистан, где гегемония принадлежала дулатам.

Территория современной Киргизии, как и вся Средняя Азия, является одним из древнейших очагов человеческой цивилизации. Исследования археологов показывают, что первобытный человек освоился здесь со времен каменного века. Киргизы — этнос, который мигрировал в места своего современного обитания из регионов в центре Азии (Алтай и Саяны), сохранив свое самоназвание «кыргызы».

Первые государственные образования на территории современной Киргизии возникли во втором веке до н. э., когда южные земледельческие районы страны вошли в состав государства Паркан. В IV—III вв. до нашей эры предки киргизов входили в мощные племенные союзы центральноазиатских кочевников, которые весьма серьёзно тревожили Китай. Именно тогда началось строительство Великой Китайской стены. В II—I вв. до нашей эры часть кыргызских племен ушла из-под власти гуннов (Хунну) на Енисей. Именно здесь они образовали первое свое государство Кыргызский каганат. Он явился центром консолидации енисейских кыргызов, формирования их культуры. Здесь возникло первое древнетюркское руническое письмо. Рунические надписи сохранились на каменных памятниках. Разрушение государства под ударами завоевателей привело к утрате письменности. Беспрецедентный по объему эпос «Манас» — сохранившаяся в устной передаче энциклопедия, вобравшая в себя события истории, сведения об обществе, обычаях и быте киргизов.

Широко известным памятником древности являются наскальные изображения в урочище Саймалы-Таш, которые относятся к периоду до прихода предков киргизов на Тянь-Шань [3]. Башня Бурана и Узгенский архитектурный комплекс свидетельствуют о высоком мастерстве зодчих и строителей среднеазиатской державы Караханидов.

другій половині ХІІІ ст. знову спалахнули феодальні усобиці. Великокнязівська влада володимирських князів значно послабшала. На периферії Північно-Східної Русі сформувалися нові князівства, передусім Московське і Тверське.

Основною причиною успіху зовнішньополітичних дій московських великих князів стало відновлення рівня розвитку господарства, що побутував до монголо-татарського іга. Вагомим стимулом до створення єдиної держави стало прагнення звільнитися від ярма Золотої Орди.

Традиційно виділяють три об'єднувальних етапи:

кінець XIII - 80-ті рр. XIV ст.;

80-ті рр. XIV ст. - 1462 р.;

1462-1533 рр.

Перший етап об'єднання - кінець XIII - 80-ті рр. XIV ст. У цей час у Північно-Східній Русі розгорнулася боротьба за велике володимирське княжіння між Рязанським, Суздальсько-Нижньогородським, Тверським і Московським князівствами. У ході цієї боротьби повинне було вирішатись питання про те, яке князівство стане політичним центром об'єднання російських земель. Наприкінці XIII ст. значними перевагами в господарському розвитку, а отже, і реальними можливостями стати таким центром володіло Тверське князівство. Однак незабаром у нього з'являються суперники, насамперед Московське князівство.

Московські великі князі майже всі без винятку уміли поєднувати позірну покірність з відчайдушно сміливими, зухвалими, але таємними діями, спрямованими на підрив своїх потенційних противників: Тверського або Рязанського князівств, Новгородської республіки або Орди.

Звичайні для доби середньовіччя політична виверткість, зрада союзників, а також готовність піти на приниження, уявні виявлення покірності і вірності сформували зрештою психологію підступності і лицемірства як основну рису тодішніх умілих дипломатів, якими і були московські князі.

Фундатор династії московських князів молодший син Олександра Невського Данило (1276-1303) не міг розраховувати на володимирський стіл за правом старшинства. Як далекоглядний політик, він вважав за краще розширити свої удільні володіння: 1301 р. Данило Олександрович відвоював Коломну у Рязанського князівства, 1303 р. - Можайськ у Смоленського.

Так московському князеві підпорядковувалася територія за течією Москви-ріки - важливого торговельного шляху. Посилило позиції Московського князівства і мирне приєднання багатого Переяславського уділу.

Ставши московським князем після смерті свого батька, Юрій Данилович повів боротьбу з Твер'ю за великокнязівський володимирський стіл, а фактично - за політичне верховенство в процесі об'єднання. Понад 20 років тривала ця боротьба, арбітрами в якій виступали золотоординські правителі.

1325 р. в Орді від руки тверського князя Дмитра загинув Юрій Данилович, і на московський престол зійшов Іван Данилович (Іван І), який отримав прізвисько Калита. Він не тільки одержав 1328 р. ярлик на велике княжіння, а й надовго вивів Твер з боротьби за нього, завдавши за до ординського загону удар своєму головному суперникові.

Правління Івана Калити

Правління Івана Калити (1325-1340) відіграло особливу роль у посиленні влади московських князів. Він був першим з російських князів, хто отримав право збирати з усіх російських земель ординську данину і відправляти її в Орду. Він зумів установити союз московської великокнязівської влади з Церквою. Переселення двох митрополитів Київських: українця Кирила і грека Максима спочатку до Владимира-на-Клязьмі, а потім митрополита Київського - українця Петра - до Москви відіграло велику роль в утворенні єдиної держави.

Іван Калита розширював московські володіння різними військовою силою він підкорив Ростовське князівство, купував ярлики на окремі землі - Галич, Углич, Білоозеро. Йому вдалося зміцнити вплив Москви в Новгороді. Іван І також купував у інших князівствах окремі села, що ставали потім опорними пунктами в об'єднанні земель навколо Москви. Іван Калита утверджував могутність і право Московського князівства бути центром об'єднання російських земель, по суті, за підтримки Орди, якій справно виплачував данину. Він заклав основи такої політики в боротьбі зі своїми противниками, що робила московських князів провідниками жорсткого, деспотичного варіанта централізації.

Продовжувачами політики Івана Калити стали його сини - Семен Гордий та Іван II Красний. Після Івана II московським князем став 9-літній Дмитро Іванович (1359-1389). Водночас ярлик на велике княжіння отримав від золотоординського хана суздальсько-нижньогородський князь Дмитро Костянтинович. Розгорнулася гостра боротьба між ним і московським боярством, яке підтримував митрополит Олексій (останній, фактично очолював московський уряд). 1363 р. Москва здобула остаточну перемогу.