Особливістю Італії було те, що значна частина країни перебувала під австрійським ярмом (Ломбардія, Венеціанська область, Парма, Модена, Тоскана). Для Австрійської імперії Італія була, як висловлювався канцлер Меттерніх, «виключно географічним поняттям». Боротьба за визволення від австрійського панування розглядалася італійськими патріотами як необхідна передумова національного відродження країни.
У Римській області зберігалася світська влада папи, що також стало однією з перешкод на шляху до національного об'єднання Італії. Королівство обох Сицилій (його континентальну частину за давньою звичкою називали Неаполітанським королівством) перебувало під владою іспанської гілки роду Бурбонів і залишалося найвідсталішою частиною Італії, в якій зберігалися феодальні відносини.
Боротьба за національне визволення та об'єднання країни поєднувалася з виступами селян і міської бідноти. їх підтримували ліберально-демократичні кола, що домагалися запровадження парламентської форми правління, забезпечення громадянських і політичних прав. Виходило на те, що в революційних подіях в Італії брала участь більшість верств населення — ліберальне дворянство та підприємці, студентство, ремісники, робітники, селяни, міська біднота. До боротьби за національне визволення були залучені навіть монархи. Результатом цього стала як різноманітність форм і методів боротьби, так і непослідовність дій учасників революційних подій.
Подією, що започаткувала революцію, стало повстання 12 січня 1848 р. в Палермо на о. Сицилія. Звістка про перемогу на Сицилії швидко поширилася в країні. У містах відбувалися мітинги й демонстрації з вимогами об'єднання країни, запровадження конституції, війни за визволення від австрійського гноблення. Революційна хвиля викликала запровадження в усіх італійських державах (окрім Ломбардії та Венеції) конституцій, обрання парламентів та формування урядів із поміркованих лібералів.
Звістка про революційні події у Відні стала поштовхом до антиавстрійських виступів у березні 1848 р. у Венеції та Ломбардії. Наприкінці місяця австрійці змушені були вивести війська з Венеції. Тут одразу було проголошено республіку і створено Тимчасовий уряд.
18 березня 1848 р. повстання проти австрійців спалахнуло в Мілані. Міланцям довелося вести боротьбу проти 15-тисячної австрійської армії. П'ять днів тяжких боїв завершилися перемогою повстанців.
Звістка про вигнання австрійців з Мілана миттю облетіла всю країну. Патріотичне піднесення, що охопило італійців, спонукало короля П'ємонту Карла-Альберта 24 березня 1848 р. оголосити війну Австрії. У цьому він побачив можливість здійснити власну мрію та об'єднати під своєю владою Північну Італію. Про підтримку короля П'ємонту оголосили й інші монархи. Приєднався до п'ємонтської армії Джузеппе Ґарібальді, який, дізнавшись про події на Батьківщині, повернувся з загоном своїх прибічників з Південної Америки. Однак наприкінці липня 1848 р. австрійці зуміли завдати поразки армії повсталих і знову окупували Північну Італію.
Попри репресії австрійців, італійці не припинили боротьби. На початку 1849 р. спалахнуло повстання в Римі. Папа римський втік. Установчі збори скасували світську владу папи та проголосили Римську республіку. Було проведено демократичні перетворення: націоналізовано церковні землі, відокремлено школу від церкви, зменшено податки й мито та ін.
Во многом это связано с тем, что при Петре строилась большая современная армия. Модернизировалось все – вооружение, обмундирование, традиции, экипировка. Увеличивалось и число солдат. Кто-то должен был оплачивать все это, и поддерживать армию таких огромных размеров.
Разумеется, для этого потребовалось увеличить налоги. И никто не мог их избежать – платили все. Потребности государства и особенно армии продолжали расти со временем – амбиции Петра требовали больших расходов. Требовались не только деньги, но и люди – нужны были солдаты. В армию призывались в основном дети дворян.
Объяснение:
Внимание императора в эти дни было сосредоточено на армии и войне, которая с разной интенсивностью продолжалась во время всего его правления. Эти войны служили основным двигателем прогресса во времена Петра. Именно война натолкнула Петра на идею начать преобразования. Для этого он брал пример с европейской армии, старался создать нечто подобное, а то и превзойти своих учителей.
Как видно из приведенных примеров, за счет модернизации, направленной на укрепление армии, и были сделаны многие изменения. Отношения между государством и сословиями произошли по той же причине. Почти все новые законы и указы, подписанные Петром во время его правления, были связаны с войной или армией.
У Римській області зберігалася світська влада папи, що також стало однією з перешкод на шляху до національного об'єднання Італії. Королівство обох Сицилій (його континентальну частину за давньою звичкою називали Неаполітанським королівством) перебувало під владою іспанської гілки роду Бурбонів і залишалося найвідсталішою частиною Італії, в якій зберігалися феодальні відносини.
Боротьба за національне визволення та об'єднання країни поєднувалася з виступами селян і міської бідноти. їх підтримували ліберально-демократичні кола, що домагалися запровадження парламентської форми правління, забезпечення громадянських і політичних прав. Виходило на те, що в революційних подіях в Італії брала участь більшість верств населення — ліберальне дворянство та підприємці, студентство, ремісники, робітники, селяни, міська біднота. До боротьби за національне визволення були залучені навіть монархи. Результатом цього стала як різноманітність форм і методів боротьби, так і непослідовність дій учасників революційних подій.
Подією, що започаткувала революцію, стало повстання 12 січня 1848 р. в Палермо на о. Сицилія. Звістка про перемогу на Сицилії швидко поширилася в країні. У містах відбувалися мітинги й демонстрації з вимогами об'єднання країни, запровадження конституції, війни за визволення від австрійського гноблення. Революційна хвиля викликала запровадження в усіх італійських державах (окрім Ломбардії та Венеції) конституцій, обрання парламентів та формування урядів із поміркованих лібералів.
Звістка про революційні події у Відні стала поштовхом до антиавстрійських виступів у березні 1848 р. у Венеції та Ломбардії. Наприкінці місяця австрійці змушені були вивести війська з Венеції. Тут одразу було проголошено республіку і створено Тимчасовий уряд.
18 березня 1848 р. повстання проти австрійців спалахнуло в Мілані. Міланцям довелося вести боротьбу проти 15-тисячної австрійської армії. П'ять днів тяжких боїв завершилися перемогою повстанців.
Звістка про вигнання австрійців з Мілана миттю облетіла всю країну. Патріотичне піднесення, що охопило італійців, спонукало короля П'ємонту Карла-Альберта 24 березня 1848 р. оголосити війну Австрії. У цьому він побачив можливість здійснити власну мрію та об'єднати під своєю владою Північну Італію. Про підтримку короля П'ємонту оголосили й інші монархи. Приєднався до п'ємонтської армії Джузеппе Ґарібальді, який, дізнавшись про події на Батьківщині, повернувся з загоном своїх прибічників з Південної Америки. Однак наприкінці липня 1848 р. австрійці зуміли завдати поразки армії повсталих і знову окупували Північну Італію.
Попри репресії австрійців, італійці не припинили боротьби. На початку 1849 р. спалахнуло повстання в Римі. Папа римський втік. Установчі збори скасували світську владу папи та проголосили Римську республіку. Було проведено демократичні перетворення: націоналізовано церковні землі, відокремлено школу від церкви, зменшено податки й мито та ін.
Во многом это связано с тем, что при Петре строилась большая современная армия. Модернизировалось все – вооружение, обмундирование, традиции, экипировка. Увеличивалось и число солдат. Кто-то должен был оплачивать все это, и поддерживать армию таких огромных размеров.
Разумеется, для этого потребовалось увеличить налоги. И никто не мог их избежать – платили все. Потребности государства и особенно армии продолжали расти со временем – амбиции Петра требовали больших расходов. Требовались не только деньги, но и люди – нужны были солдаты. В армию призывались в основном дети дворян.
Объяснение:
Внимание императора в эти дни было сосредоточено на армии и войне, которая с разной интенсивностью продолжалась во время всего его правления. Эти войны служили основным двигателем прогресса во времена Петра. Именно война натолкнула Петра на идею начать преобразования. Для этого он брал пример с европейской армии, старался создать нечто подобное, а то и превзойти своих учителей.
Как видно из приведенных примеров, за счет модернизации, направленной на укрепление армии, и были сделаны многие изменения. Отношения между государством и сословиями произошли по той же причине. Почти все новые законы и указы, подписанные Петром во время его правления, были связаны с войной или армией.