ответить на вопросы 1. дохристианская культура восточных славян, язычество и мифология. 2. материальная культура руси xi - |xii вв. (ремесла, ювелирная техника). 3. летописание и памятники древней руси xi - |xii вв. («слово о законе и благодати», «поучение владимира мономаха», «хожение даниила»). 4. архитектура и иконопись на руси xi в - xii вв. 5. «слово о полку игореве»: как памятник и искусства xii века. 6. архитектура периода феодальной раздробленности: расцвет владимиро-суздальского княжества. 7. xiii – xiv веков («повесть о разорении рязани батыем», «сказание о петре и февронии», народные песни о монголо – татарском нашествии). 8. куликовская битва и ее отражение в культуре: «задонщина», «сказание о мамаевом побоище». 9. материальная культура средневековой руси. 10. еретические движения на руси в сер. xiv - первой половине xv века. основные положения учений. 11. общественно-политическая борьба в княжение ивана iii: полемика между «осифлянами» и «нестяжателями», формирование теории «москва- третий рим». 12. творчество андрея рублева. «троица» - композиция и замысел. 13. архитектура: восстановление после татаро-монгольского нашествия. московский кремль при иване iii и василии iii. 14. культура в царствование ивана грозного. 15. быт в 16 в. «домострой» как энциклопедия жизни. 16. начало книгопечатания на руси. «апостол» и «часословец». первые книги для обучения грамоте. 17. политическая публицистика. челобитные и.с. пересветова и священника ермолая – еразма. переписка ивана грозного с а. м. курбским. 18. xvi века. (устное народное творчество, «домострой»). 19. особенности архитектуры xvi вв. шатровый стиль. 20. иконопись xvi вв. особенности. 21. прикладное искусство xvi вв. музыка и театр. 22. характерные черты культуры xvii в. 23. новые тенденции в в xvii в. 24. образование и наука xvii в. 25. архитектура и живопись в xvii в.
Эта картина находиться в Галерее Уффици, во Флоренции. Картина была написала примерно в 1484 году маслом на холсте.
Известная картина живописца из Флоренции Сандро Боттичелли «Рождение Венеры» является шедевром эпохи возрождения.
Перед зрителями предстает открытое пространство, море и небо, художник изобразил раннее утро, когда уже рассеялась мгла ночи и мир увидел прекрасную Венеру, которая только что родилась из морской пены. Эта богиня Красоты стоит на морской раковине, а подгоняет ее по волнам бог ветров Зефир и ей подплыть к берегу.
Появление этой богини на земле триумфально – к ее ногам летят розы, а богиня Ора преподносит юной богине Красоты драгоценный плащ, чтобы укрыть ее. А плащ украшен вышитыми нежными цветами.
Образ героини представлен живописцем с идеально красивыми чертами, в которых поражает безупречность и гармония. Лицо богини, будто овеяно тенью печали, кротости, на ее плечи спадают длинные пряди прекрасных золотистых волос, которые развивает ветер.
В картине присутствует ясная и четкая композиция. Поза, в которой предстает перед нами богиня напоминает позу античной статуи Венеры Пудика (от латинского – «целомудренная, скромная, стыдливая»), которую мы также знаем под названием статуя Венеры Медичи.
«Разве не странно то, что еще 50 лет назад Боттичелли считали «темным» художником переходного времени, который пришел в мире только для того, чтобы приготовить путь Рафаэлю», — писал в «Образах Италии» знаменитый историк искусства Павел Муратов.То, что показалось странным П. Муратову в начале XX столетия, еще менее понятным представляется нам: мы видим гениальность Боттичелли, и мы и представить себе не можем, что в течении почти трех веков, где-то с середины 16 до середины 19 веков., мир оставался равнодушным к шедеврам Боттичелли. Но это правда. Боттичелли (1445-1510) жил в одну эпоху с Леонардо да Винчи, он видел, как устанавливали во Флоренции статую Давида, которая была творением молодого Микеланджело, он умер лишь на десять лет раньше Рафаэля, но между этими мастерами и ним была целая эпоха.
За життя батька посідав новгородський та переяславський княжі столи, співправив з батьком у Києві. 1096 розбив війська чернігівського князя Олега Святославича і примусив його взяти участь у Любецькому з'їзді 1097. Брав участь у воєнних походах на половців 1093, 1107 і 1111. Здійснив два успішні походи на естів 1113 і 1116. Після смерті батька (1125) посів київський стіл і продовжував зміцнювати престиж великого князя київського та обороняти державу від ворогів. 1130 повернув під вплив Києва Полоцьк, посадивши на полоцький стіл свого сина Ізяслава. 1130 воював з литовцями. Розгромивполовців і загнав їх за Волгу та Яїк. Про величезний міжнародний престиж Київської держави за його правління свідчать численні династичні зв'язки київського князя з західноєвропейськими королівськими дворами.
Помер 14 квітня 1132 року (за іншими даними 15 квітня 1133). Був похований у церкві збудованого ним Федорівського монастиря у Києві. Після його смерті Київська держава остаточно розпалася на окремі політично незалежні князівства.
У Татіщева є життєво-побутові подробиці з життя Мстислава:
"…Якось увечері він бесідував із дружиною своєю і веселився. Тоді один із євнухів його, підійшовши до нього, тихо сказав: «Княже! Ти ось, ходячи, землі чужі воюєш і неприятелів усюди перемагаєш. Коли ж ти вдома, то або в суді, або над справами землі своєї трудишся, а іноді з приятелями твоїми, веселячись, проводиш час, а не відаєш, що у княгині твоєї діється. Прохор бо Васильович часто з княгинею наодинці буває. Якщо нині ти підеш, то можеш сам побачити, що я правду тобі кажу». Мстислав, вислухавши, усміхнувся і сказав: «Рабе! А чи не пам’ятаєш ти, як княгиня Христина вельми мене любила і ми жили в цілковитій злагоді? І хоч я тоді, як молода людина, не скупо чужих жінок навідував, але вона, знаючи це, зовсім не ображалась і тих жінок приязно приймала, показуючи їм, ніби нічого не знала, і через те найбільше мене до її любові і пошани зобов’язувала. Нині ж я зістарівся, а багато трудів і клопотів про землю мені вже про це думати не дозволяють. А княгиня, як людина молода, хоче веселитися і може при цьому вчинити щось і непристойне. Мені це устерегти уже немає змоги, але досить того, коли про це ніхто не знає і не говорять. Тому й тобі краще мовчати, якщо не хочеш нерозумним бути. І надалі нікому про це не говори, щоб княгиня не довідалась і тебе не погубила». І хоча Мстислав тоді нічого супротивного не виказав і обернув у безумство євнухове зухвальство, але через деякий час тіуна Прохора звелів судити за те, що ніби він у судах не по закону діяв і людей грабував. За це заслали його в Полоцьк, де він незабаром у порубі помер»>
У цій новелі йдеться про другу жону Мстислава Володимировича, дочку новгородського посадника Дмитра Завидовича (див. 1122 р.), за Татіщевим, (Любаву)