ответить на вопросы: 1. Назовите территорию расселення кыпчаков
2. Назовите основные племена, входившие в этнический состав кылчаков
3. Расскажите об общественном строе кыпчаков
4. Какие земли подчинити себе кипчаки
5. Расскажите об отраслях хозяйства кыпчаков
Схему и таблицу ниже переписать в тетрадь.​

Період з кінця XIV до початку XVI ст. - час боротьби за збереження культурної самобутності України, подальшого формування українського народу. Чужоземне пригноблення та постійні напади турків і татар не сприяли розвиткові української культури.

Україна мала тісні зв'язки з культурами російського, білоруського, болгарського і сербського народів. Наприкінці XV ст. великий вплив на їх розвиток спричинило виникнення у Кракові та Чорногорії східнослов'янського друкування кирилицею.

У 1491 р. у Краківській друкарні було надруковано "Октоїх", "Часослов", а в 1495 р. у Чорногорії - "Псалтир". Ці книги поширилися в Україні. На початку XVI ст. видавничу діяльність розпочав білоруський учений-гуманіст Франциск Скорина. Протягом 1517-1518 рр. у Празі кирилицею він видав кілька частин Біблії, а в 1525 р. у Вільно - "Апостол". У 1577 р. князь К. Острозький заснував друкарню в Острозі.

У XV ст. в Україні в царині освіти ще зберігалися давні традиції. Початкові школи існували при великих церквах і монастирях у містах, а також у деяких садибах магнатів. Вчителями в основному були дяки, які навчали читати, писати та церковного співу.

Вихідці з України навчалися в багатьох європейських університетах, зокрема в Болонському, Краківському та Празькому. У Сорбонні імена студентів-українців, а також бакалаврів і магістрів зустрічаються вже у другій половині XIV ст., а в середині XV ст. Сорбонна мала кількох докторів-українців. Ті, хто здобув освіту за кордоном, повернувшись в Україну, поширювали тут передові ідеї гуманізму, зокрема вчення Яна Гуса. Дехто залишався працювати на чужині.

Наприкінці XV - на початку XVI ст. у Європі знали про наукову роботу Юрія Дрогобича (Котермака) у Болонському університеті, Павла Русина - в Краківському. У 1481 р. Юрій Дрогобич був обраний ректором Болонського університету. Він написав низку наукових праць з філософії, медицини, астрономії.

Кінець XIV ст. позначений змінами, що відбуваються й у народній творчості. Обрядова поезія істотно звільняється від культових елементів. Український народ створює прислів'я, приказки, казки, легенди. Починаючи з XV ст. зароджується епічна поезія - українські пісні й думи. Виконували їх народні співці - кобзарі. В основному ці твори відбивали історичну тематику героїв. Найвідомішою є "Дума про козака Голоту".

В Україні й далі розвивається літописання. Цікаві історичні відомості містилися в "Короткому Київському літописі", датованому ХІV - ХV ст., а також у так званих литовських літописах. Поширення дістали й церковно-літературні твори: послання, житія святих. Особливо багато таких описів з'явилося в Києво-Печерській лаврі.

Згідно з концепціями М. Карамзіна (1766-1826), В. Ключевського (1841-1911), М. Погодіна (1800-1875), Київська держава була результатом витвору великоруської народності. Російський письменник О. Солженіцин, претендуючи на роль знавця історії, у брошурі "Як нам облаштувати Росію?" пише: "Це все фальшива вигадка, що мало не з IX століття існував український народ з особливою неросійською мовою".

Підбиваючи підсумки, зауважимо, що наприкінці XIV - на початку XVI ст. більшість українських земель опинилася під владою Великого князівства Литовського, а згодом Польщі; Закарпаття було під владою Угорщини, Буковина - під владою Молдови, Чернігівська земля з 1503 р. належала Московській державі, Північне Причорномор'я - Кримському ханству.

За время постсоветского государственно-политического строительства Российская Федерация исторически значимую эпоху реформирования, которую условно можно разделить на два периода. Первый период (1991-1999) связан с именем первого Президента России Бориса Николаевича Ельцина. В это время происходило стремительное разрушение основ прежней советской государственности и социалистической экономики. Главную роль на данном этапе сыграла команда либералов-реформаторов. Второй период в истории обновленной российской государственности совпал с началом третьего тысячелетия и деятельностью второго Президента РФ Владимира Владимировича Путина. Указанные периоды соответственно включают ряд важных этапов.

Первый переходный этап (1991-1993) характеризуется сломом государственно-политических и партийных структур прежней советской государственности, разрушением сложившегося планового хозяйства. Одновременно шло становление новой демократической системы в РСФСР при осуществлении форсированных рыночных реформ, сопровождавшихся острой борьбой между исполнительной и законодательной (в форме Советов) ветвями власти.

Второй этап (1994-1999) был обусловлен принятием в 1993 г. пятой в истории нашей страны Конституции, оформившей новый государственно-политический строй и установившийся режим президентской власти. В этот период эффективность функционирования всей государственно-политической системы значительно ослабла, заметно выросло влияние финансово-олигархических групп и глав регионов, одновременно усилились коррупция госаппарата и криминализация общества.

Третий этап (2000-2004) связан с избранием на пост Президента РФ на первый срок В.В. Путина. Характерными особенностями этой новой ступени эволюции российской государственности являлось укрепление исполнительной вертикали власти, усиление роли государства в социально-экономическом развитии при сохранении курса на углубление рыночных преобразований и высоких темпов экономического подъема.

Четвертый этап (2004-2008) характеризовался определением в качестве важнейшего вектора государственного строительства переход от стабилизации внутриполитического и международного положения России к ее динамичному инновационному развитию, стратегическому планированию всех сторон жизни нашего общества на период до 2020 г.

Наконец, пятый этап (с середины 2008 г. по настоящее время) обусловлен избранием на пост третьего Президента РФ Дмитрия Анатольевича Медведева и деятельностью Правительства во главе с В. В. Путиным, принятием важных решений конституционного порядка, реализацией приоритетных социальных программ в сложных условиях мирового экономического кризиса.