Святосла́в І́горович (близько 938[2] — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968)[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]
Особенности русского средневековья. Анализируя историю русской культуры в домонгольский период, необходимо выделить два этапа, соответствующих историческому развитию государства: культура Киевской Руси (XXI вв. ) и культура периода раздробленности (XII первая треть XIII вв.) . Уровень развития. Поступательное развитие культуры на первом этапе привело к тому, что Киевская Русь стала одним из наиболее развитых государств того времени. Синтетический характер древнерусской культуры. Культура Древней Руси формировалась на основе двух источников. Первым стала языческая культура восточно-славянских племен, имевшая многовековые корни; язычество, оказывая влияние на всю культуру эпохи средневековья, в некоторых своих элементах дошло до настоящего времени. Вторая составляющая христианская культура Византии. Принятие православия в 988 г. из Византии, предопределило влияние более высокой по уровню развития страны на все направления русской культуры: философию, образование, литературу, иконописание, архитектуру. Киевская Русь принадлежала к одной из самых образованных стран в мире. О существовании славянского алфавита на Руси известно с X в. Принятие христианства дальнейшему развитию грамотности и образования: были организованы школы, в Софийском соборе в Киеве была создана первая библиотека. Периодизация истории древней русской литературы совпадает с исторической, что позволяет выделить два периода: XI начало XII вв. период относительного единства литературы, которая развивается в двух центрах: Киеве и Новгороде. середина XII первая треть XIII вв. , когда появляются новые литературные центры: Владимир, Суздаль, Смоленск и т. д. Возникают местные черты и местные темы, разнообразие жанров.
Святосла́в І́горович (близько 938[2] — березень 972) — великий князь київський (945—972). Представник династії Рюриковичів. Єдиний син київського князя Ігоря і княгині Ольги. Після загибелі батька перебував під регентством матері (945—964)[3]. Ставши самостійним правителем, проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію Руської держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів (964). Розгромив Хозарський каганат (965—968)[3]. 968 року допоміг візантійському імператорові Никифору Фоці придушити повстання болгар, але його спроба залишитися в Болгарії змусила Візантію нацькувати на Київ печенігів[3]