перечислите наиболее значимые события на рубеже 19-20 веков, которые повлияли на жизнь людей в 1) политике 2) в экономике 3) в социальной сфере 4) в духовной сфере 5) в международных отношениях
Основными принципами санкюлотов были равенство и народная демократия.
Объяснение:
Санкюлоты (с французского языка буквально означает «без штанов») были простыми людьми из низших классов во Франции конца 18-го века, многие из которых стали радикальными и воинствующими партизанами Французской буржуазной революции. Причиной этому стало их низкое качество жизни при властвующем режиме.
Основными принципами санкюлотов были равенство и народная демократия. Более того, в понятия равенства включалось не только экономическое, но и социальное. Но, что интересно, что все они стояли на принципах (и даже горячо защищали) частной собственности и ее защиты. В этом плане их принципы равенства можно назвать не более чем политическими идеалами, а самих санкюлотов мечтателями, где все были в равной степени собственниками.
Что так же примечательно, принципы самых санкюлотов уже не придерживались и внутри их социальной, так сказать, структуры. Показательным в этом плане есть следующий пример: сам низкий класс, назовем пролетариатом, был наготове к физическим действиям. По факту, они были физическим базисом для действий. Умом либо мозговым центром же санкюлотов стали представители мелкой буржуазии. В этом плане, как мы видим, социального и экономического равенства, как и демократии, как принципов санкюлотов, мы не наблюдаем. Хотя с другой стороны без организации движения с четко определенными полномочиями и функциями движение, как таковое, не то что не достигло бы своих целей, даже бы их и не выработало.
Влияние санкюлотов резко уменьшилось после казни Эберта в марте 1794 года. Поражение отчаянных народных восстаний весны 1795 года положило конец их общественной роли.
Переваги та недоліки адміністративно-командної системи
Адміністративна-командна економічна система існувала в колишніх соціалістичних країнах та республіках СРСР. Якщо навіть коротко розглянути такі основні структурні елементи цієї економічної системи, як відносини власності, механізм координації інтересів різних суб'єктів народного господарства, форми державного регулювання господарських зв'язків між суб'єктами суспільного виробництва та державою, можна зрозуміти історичну приреченість, нежиттєздатність такої системи. Які ж підстави дають право робити такі висновки?
Перш за все, це реальна система відносин власності, що склалася в командно-адміністративній економіці. Панівними вважалися дві основних форми власності: суспільна (загальнонародна) та колективна (колгоспно-кооперативна). Отже, всі основні об'єкти власності належали народу, знаходилися у його володінні, розпорядженні, користуванні, що передбачало єдність, прозорість потреб та інтересів основних суб'єктів економічних відносин. Насправді ж монопольним правом розпорядження та використання основних об'єктів суспільного виробництва володіли владні органи: партійні, радянські, профспілкові, частково господарські. Тобто реально власність на основні засоби виробництва належала навіть не державі, а її бюрократичному апарату управління, який використовував результати праці цілого суспільства на свій розсуд, звичайно, під відповідно сформованими ідеологічними гаслами.
До достоїнств командно-адміністративної системи відносять також великомасштабність виробництва, проте цей момент досить спірний. Щоб показати його неоднозначність, необхідно розкрити таке поняття, як «ефект масштабу». Ефект масштабу (економія на масштабі) - це економічна закономірність, згідно якої сумарні витрати виробництва одиниці продукції на тривалому інтервалі часу падають у міру зростання обсягу випуску продукції. Ця економія обумовлена наступним.
Причину цього зазвичай бачать в тому, що керованість великою організацією знижується: управлінський апарат стає усе більш численним і все далі віддаляється від дійсного виробничого процесу, створюються проблеми обміну інформацією і бюрократична тяганина. Крім того, при зростанні розмірів фірми можуть розмиватися спонукальні мотиви діяльності персоналу, оскільки працівники починають відчувати велику відчуженість від керівного центру. В принципі, негативний ефект масштабу не має практичного обґрунтування, на додаток до цього виникає питання: як визначити, чи досягло підприємство оптимального розміру (якщо допустити існування негативного ефекту масштабу). Тому, аналізуючи економіку СРСР, дуже важко сказати, чи була великомасштабність виробництва негативним моментом, або ж, навпаки, позитивним: прибічники «ринку» вважають, що витрати виробництва були величезними, «плановики» ж дотримуються протилежної думки. [6, c. 71]
Специфіка відносин власності, що склалася в країнах соціалізму, визначала й специфіку механізму координації основних суб'єктів суспільного виробництва. Основу такого механізму визначав не ринок з його об'єктивними законами, а державне централізоване планування, тобто формування потреб, планів розвитку кожного суб'єкта та в реалізації цих планів з єдиного центру. Тому відповіді на питання «що виробляти?», «як виробляти?», «для кого виробляти?» диктували не споживачі, а держава; обмежені ресурси розподілялися між виробниками та споживачами не ринком, а державними органами з їх суб'єктивним і суб'єктивістським баченням потреб та інтересів практично кожного суб'єкта виробництва, кожної людини.
Наприклад, у середині 60-х років в СРСР державними органами було встановлено понад 700 показників з виробництва та реалізації, 400 -- з використання капіталовкладень, 100 - по заробітній платі, праці, фінансах. І причина такої величезної кількості показників, за до яких регламентувалася вся діяльність у народному господарстві, полягає не тільки в бажанні державних органів підкорити та проконтролювати найменші ланки економічної системи. Відсутність відчуття власника, господаря у величезної кількості активних суб'єктів економічних відносин, неможливість задовольнити власні потреби та інтереси законним шляхом приводила до розкрадання та розбазарювання величезної кількості ресурсів, до формування затратної або «абсурдної» економіки.
Основными принципами санкюлотов были равенство и народная демократия.
Объяснение:
Санкюлоты (с французского языка буквально означает «без штанов») были простыми людьми из низших классов во Франции конца 18-го века, многие из которых стали радикальными и воинствующими партизанами Французской буржуазной революции. Причиной этому стало их низкое качество жизни при властвующем режиме.
Основными принципами санкюлотов были равенство и народная демократия. Более того, в понятия равенства включалось не только экономическое, но и социальное. Но, что интересно, что все они стояли на принципах (и даже горячо защищали) частной собственности и ее защиты. В этом плане их принципы равенства можно назвать не более чем политическими идеалами, а самих санкюлотов мечтателями, где все были в равной степени собственниками.
Что так же примечательно, принципы самых санкюлотов уже не придерживались и внутри их социальной, так сказать, структуры. Показательным в этом плане есть следующий пример: сам низкий класс, назовем пролетариатом, был наготове к физическим действиям. По факту, они были физическим базисом для действий. Умом либо мозговым центром же санкюлотов стали представители мелкой буржуазии. В этом плане, как мы видим, социального и экономического равенства, как и демократии, как принципов санкюлотов, мы не наблюдаем. Хотя с другой стороны без организации движения с четко определенными полномочиями и функциями движение, как таковое, не то что не достигло бы своих целей, даже бы их и не выработало.
Влияние санкюлотов резко уменьшилось после казни Эберта в марте 1794 года. Поражение отчаянных народных восстаний весны 1795 года положило конец их общественной роли.
Переваги та недоліки адміністративно-командної системи
Адміністративна-командна економічна система існувала в колишніх соціалістичних країнах та республіках СРСР. Якщо навіть коротко розглянути такі основні структурні елементи цієї економічної системи, як відносини власності, механізм координації інтересів різних суб'єктів народного господарства, форми державного регулювання господарських зв'язків між суб'єктами суспільного виробництва та державою, можна зрозуміти історичну приреченість, нежиттєздатність такої системи. Які ж підстави дають право робити такі висновки?
Перш за все, це реальна система відносин власності, що склалася в командно-адміністративній економіці. Панівними вважалися дві основних форми власності: суспільна (загальнонародна) та колективна (колгоспно-кооперативна). Отже, всі основні об'єкти власності належали народу, знаходилися у його володінні, розпорядженні, користуванні, що передбачало єдність, прозорість потреб та інтересів основних суб'єктів економічних відносин. Насправді ж монопольним правом розпорядження та використання основних об'єктів суспільного виробництва володіли владні органи: партійні, радянські, профспілкові, частково господарські. Тобто реально власність на основні засоби виробництва належала навіть не державі, а її бюрократичному апарату управління, який використовував результати праці цілого суспільства на свій розсуд, звичайно, під відповідно сформованими ідеологічними гаслами.
До достоїнств командно-адміністративної системи відносять також великомасштабність виробництва, проте цей момент досить спірний. Щоб показати його неоднозначність, необхідно розкрити таке поняття, як «ефект масштабу». Ефект масштабу (економія на масштабі) - це економічна закономірність, згідно якої сумарні витрати виробництва одиниці продукції на тривалому інтервалі часу падають у міру зростання обсягу випуску продукції. Ця економія обумовлена наступним.
Причину цього зазвичай бачать в тому, що керованість великою організацією знижується: управлінський апарат стає усе більш численним і все далі віддаляється від дійсного виробничого процесу, створюються проблеми обміну інформацією і бюрократична тяганина. Крім того, при зростанні розмірів фірми можуть розмиватися спонукальні мотиви діяльності персоналу, оскільки працівники починають відчувати велику відчуженість від керівного центру. В принципі, негативний ефект масштабу не має практичного обґрунтування, на додаток до цього виникає питання: як визначити, чи досягло підприємство оптимального розміру (якщо допустити існування негативного ефекту масштабу). Тому, аналізуючи економіку СРСР, дуже важко сказати, чи була великомасштабність виробництва негативним моментом, або ж, навпаки, позитивним: прибічники «ринку» вважають, що витрати виробництва були величезними, «плановики» ж дотримуються протилежної думки. [6, c. 71]
Специфіка відносин власності, що склалася в країнах соціалізму, визначала й специфіку механізму координації основних суб'єктів суспільного виробництва. Основу такого механізму визначав не ринок з його об'єктивними законами, а державне централізоване планування, тобто формування потреб, планів розвитку кожного суб'єкта та в реалізації цих планів з єдиного центру. Тому відповіді на питання «що виробляти?», «як виробляти?», «для кого виробляти?» диктували не споживачі, а держава; обмежені ресурси розподілялися між виробниками та споживачами не ринком, а державними органами з їх суб'єктивним і суб'єктивістським баченням потреб та інтересів практично кожного суб'єкта виробництва, кожної людини.
Наприклад, у середині 60-х років в СРСР державними органами було встановлено понад 700 показників з виробництва та реалізації, 400 -- з використання капіталовкладень, 100 - по заробітній платі, праці, фінансах. І причина такої величезної кількості показників, за до яких регламентувалася вся діяльність у народному господарстві, полягає не тільки в бажанні державних органів підкорити та проконтролювати найменші ланки економічної системи. Відсутність відчуття власника, господаря у величезної кількості активних суб'єктів економічних відносин, неможливість задовольнити власні потреби та інтереси законним шляхом приводила до розкрадання та розбазарювання величезної кількості ресурсів, до формування затратної або «абсурдної» економіки.