Наростаючий український національно-визвольний рух, в якому основну роль відігравали народовці, загострення відносин між Австро-Угорщиною і Росією, примушували австрійський уряд шукати шляхи врегулювання українсько-польських відносин у Галичині. 1890 року лідери Олександр Барвінський, Юліян Романчук, митрополит Сильвестр Сембратович, при посередництві Володимира Антоновича уклали з польськими політичними колами і австрійським урядом компромісну угоду, яка отримала назву «Нової ери».
17 жовтня 1890 р. Кость Келішевський зустрівся з намісником Галичини Казімежем Бадені. 24 листопада 1890 р. К. Телішевський разом з Омеляном Огоновським, Костем Левицьким, О. Барвінським, о. Корнилом Мандичевським, митрополитом С. Сембратовичем брав участь у конференції К. Бадені, на якій було підведено підсумки попередніх переговорів.
Від імені уряду намісник Галичини граф К. Бадені пообіцяв надати кілька депутатських місць у парламенті, запровадити українську мову в судах і адміністративних органах, відкрити три українські гімназії, утворити кафедру всесвітньої історії і другу кафедру української літератури у Львівському університеті, отримати право на створення страхового товариства «Дністер» та ін., видання українською мовою урядової газети «Народний Часопис». За ці незначні поступки Ю. Романчук від імені частини народовців заявив про підтримку політики австрійської держави, проголосив «нову еру» у польсько-українських відносинах у Галичині.
1890 — значна частина народовців об'єдналась в Русько-Українську Радикальну Партію, яка різко засудила політику «нової ери» і продовжила опозиційну боротьбу. В 1894 і Ю. Романчук з частиною народовців перейшли до опозиції. На позиціях «нової ери» залишився митрополит С. Сембратович і невелика група народовців, на чолі з О. Барвінським і А. Вахнянином, які висунули гасло «Краще щось, ніж нічого». Це крило народовців пізніше оформилось у Християнсько-Суспільну Партію.
1899 — основна маса народовців з частиною радикалів утворили Українську Національно-Демократичну Партію (відіграла основну роль в уряді ЗУНР). З 1919 ця партія стала називатися «Національно-Трудова Партія». 1925 року ввійшла до Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО
Рассматриваются политические взгляды Алашордынцев, которые были двух направлений. Согласно программе партии «Алаш», Россия должна была стать федерацией, объединяющей равноправные государства. Но придерживающиеся другого направления развития Туркестана считали целесообразным создание национальной автономии в составе России. В статье отмечается, что эту идею поддержали Алихан Бокейханов, Ахмет Байтурсынов, Миржакип Дулатов, Мухамеджан Тынышбаев. Феномен тюркизма как гуманистического течения, основывающегося на идее родственности тюркских народов, возник еще в середине XIX века на территории Российской империи. Поскольку большинство тюркских народов исповедовали ислам, то в канву тюркизма стала вплетаться и идея о солидарности мусульманских народов (исламизм). Революции в России начала XX века дали огромный импульс национально-освободительному движению в Казахстане, оформлению новых государственных образований - национальных автономий («Алаш» и Кокандская автономия) в ноябре-декабре 1917 года. Теоретические взгляды основателей этих автономий показали два тренда в общественно-политической мысли Казахстана того периода: «западный» - с ориентацией на демократические либералистические ценности Запада (партия «Алаш») и «восточный» (тюркистский), базирующийся на ценностях культурно-религиозного единства тюркских народов Туркестана, носителем и пламенным пропагандистом которого стал Мустафа Чокай. Интерес для нас представляет формирование идеи единого Туркестана в мировоззрении М.Чокая, который реализовал ее в форме Туркестанской (Кокандской) автономии, его вклад в сокровищницу тюркизма и историю национальной государственности Казахстана и среднеазиатских республик
Відповідь:
Наростаючий український національно-визвольний рух, в якому основну роль відігравали народовці, загострення відносин між Австро-Угорщиною і Росією, примушували австрійський уряд шукати шляхи врегулювання українсько-польських відносин у Галичині. 1890 року лідери Олександр Барвінський, Юліян Романчук, митрополит Сильвестр Сембратович, при посередництві Володимира Антоновича уклали з польськими політичними колами і австрійським урядом компромісну угоду, яка отримала назву «Нової ери».
17 жовтня 1890 р. Кость Келішевський зустрівся з намісником Галичини Казімежем Бадені. 24 листопада 1890 р. К. Телішевський разом з Омеляном Огоновським, Костем Левицьким, О. Барвінським, о. Корнилом Мандичевським, митрополитом С. Сембратовичем брав участь у конференції К. Бадені, на якій було підведено підсумки попередніх переговорів.
Від імені уряду намісник Галичини граф К. Бадені пообіцяв надати кілька депутатських місць у парламенті, запровадити українську мову в судах і адміністративних органах, відкрити три українські гімназії, утворити кафедру всесвітньої історії і другу кафедру української літератури у Львівському університеті, отримати право на створення страхового товариства «Дністер» та ін., видання українською мовою урядової газети «Народний Часопис». За ці незначні поступки Ю. Романчук від імені частини народовців заявив про підтримку політики австрійської держави, проголосив «нову еру» у польсько-українських відносинах у Галичині.
1890 — значна частина народовців об'єдналась в Русько-Українську Радикальну Партію, яка різко засудила політику «нової ери» і продовжила опозиційну боротьбу. В 1894 і Ю. Романчук з частиною народовців перейшли до опозиції. На позиціях «нової ери» залишився митрополит С. Сембратович і невелика група народовців, на чолі з О. Барвінським і А. Вахнянином, які висунули гасло «Краще щось, ніж нічого». Це крило народовців пізніше оформилось у Християнсько-Суспільну Партію.
1899 — основна маса народовців з частиною радикалів утворили Українську Національно-Демократичну Партію (відіграла основну роль в уряді ЗУНР). З 1919 ця партія стала називатися «Національно-Трудова Партія». 1925 року ввійшла до Українського національно-демократичного об'єднання (УНДО
Пояснення:
Рассматриваются политические взгляды Алашордынцев, которые были двух направлений. Согласно программе партии «Алаш», Россия должна была стать федерацией, объединяющей равноправные государства. Но придерживающиеся другого направления развития Туркестана считали целесообразным создание национальной автономии в составе России. В статье отмечается, что эту идею поддержали Алихан Бокейханов, Ахмет Байтурсынов, Миржакип Дулатов, Мухамеджан Тынышбаев. Феномен тюркизма как гуманистического течения, основывающегося на идее родственности тюркских народов, возник еще в середине XIX века на территории Российской империи. Поскольку большинство тюркских народов исповедовали ислам, то в канву тюркизма стала вплетаться и идея о солидарности мусульманских народов (исламизм). Революции в России начала XX века дали огромный импульс национально-освободительному движению в Казахстане, оформлению новых государственных образований - национальных автономий («Алаш» и Кокандская автономия) в ноябре-декабре 1917 года. Теоретические взгляды основателей этих автономий показали два тренда в общественно-политической мысли Казахстана того периода: «западный» - с ориентацией на демократические либералистические ценности Запада (партия «Алаш») и «восточный» (тюркистский), базирующийся на ценностях культурно-религиозного единства тюркских народов Туркестана, носителем и пламенным пропагандистом которого стал Мустафа Чокай. Интерес для нас представляет формирование идеи единого Туркестана в мировоззрении М.Чокая, который реализовал ее в форме Туркестанской (Кокандской) автономии, его вклад в сокровищницу тюркизма и историю национальной государственности Казахстана и среднеазиатских республик