Армия Ассирии состояла из нескольких родов войск. Пехота среди них была самой большой по численности. Она делилась на тяжело- и легковооруженную. Тяжеловооруженные воины сражались копьями и мечами, легковооруженные были лучниками, пращниками и метателями дротиков.Конница стала широко применяться, видимо, с IX в, до н. э. Она также делилась на тяжело- и легковооруженную. Особенно успешно конница использовалась в тех районах, где трудно было действовать пехоте и колесницам (в горах, степях, пустынях), ее бросали в бой, когда нужно было рассеять неприятеля или преследовать отступающего врага.Ударную силу ассирийской армии составляли колесницы. В колесницу обычно впрягалась четверка (квадрига) коней, иногда два коня, а третий, запасной, привязывался сбоку. В колеснице могли находиться двое: возничий и лучник, но мог быть экипаж и из четырех человек, если к ним присоединялись еще два щитоносца. Колесничие принадлежали к наиболее обеспеченным слоям населения и составляли привилегированную часть войска. В ассирийской армии было организовано взаимодействие всех родов войск. Такие роды войск, как колесницы, тяжеловооруженная пехота и кавалерия, были представлены в ней гораздо шире, чем в армиях других государств.Армия была хорошо вооружена и оснащена. Оборонительное вооружение изготовлялось из бронзы, наступательное — из железа. В бою воинов прикрывали щиты различных форм и размеров, изготовлявшиеся из дерева, плетеного тростника, кожи, металла. Шлемы делались из бронзы и железа. Тело воина защищал панцирь: короткий или длинный, из тростника либо из кожаных ремней, снабженных металлическими бляхами. Лошадей иногда закрывали «броней» из войлока и кожи. Икры ног защищались тростниковыми поножами. Воины носили кожаные сандалии, но иногда они изображены и босыми.
Каролінгське Відродження – це стрибок, культурний підйом, який стався в VIII-IX століттях, під час існування імперії Карла Великого. Він охопив усі королівські династії Каролінгів, які розташувалися на території Німеччини і Франції. Термін Каролінгське Відродження був введений у 30-х роках 19 ст. французьким істориком Жан-Жак Ампером. У чому суть Каролінгського Відродження? Воно виразилося в утворенні шкіл, залученні освічених діячів до королівського двору, в розвитку образотворчого мистецтва, архітектури, літератури. Центром Каролінгського Відродження став гурток, створений при дворі Карла Великого. Іншими словами його називали «Академією» та нею керував Альбін Алкуїн – англосаксонський автор підручників філософії, богословських трактатів, математики. Він був ученим і радником Карла Великого, абатом Турського монастиря. Каролінгське Відродження стало можливим завдяки злиттю релігійної та інтелектуальної тенденцій. Воно породило нове мистецтво рукописної мініатюри, піднісши його на надзвичайно високий рівень. Фарби та золото темпери відрізняли писання, що призначалися для двору імператора. Прикладом цього може служити малюнок в Утрехтському псалтирі, виконаний пером. У ньому швидкі, лінеарні штрихи створюють ефект незвичайної виразності. Досягнення Каролінгського Відродження Крім того, що були відкриті світські і монастирські школи, велися викладання світських предметів. Серед них були – богословські дисципліни, граматика, риторика, арифметика, діалектика, астрономія, музика, природознавство, а також іноземні мови. Особливого розвитку досягла філософія і агіографія. Вчені і філософи складали цикли сказань і легенд. У монастирях і містах стали вперше вести аннали, які продовжували наступні покоління хроністів: Королівські аннали, Фульдського аннали. Але в другій половині ІХ століття почалися зміни в духовному житті суспільства заходу і Каролінське відродження змінилося спадом.
Каролінгське Відродження – це стрибок, культурний підйом, який стався в VIII-IX століттях, під час існування імперії Карла Великого. Він охопив усі королівські династії Каролінгів, які розташувалися на території Німеччини і Франції. Термін Каролінгське Відродження був введений у 30-х роках 19 ст. французьким істориком Жан-Жак Ампером. У чому суть Каролінгського Відродження? Воно виразилося в утворенні шкіл, залученні освічених діячів до королівського двору, в розвитку образотворчого мистецтва, архітектури, літератури. Центром Каролінгського Відродження став гурток, створений при дворі Карла Великого. Іншими словами його називали «Академією» та нею керував Альбін Алкуїн – англосаксонський автор підручників філософії, богословських трактатів, математики. Він був ученим і радником Карла Великого, абатом Турського монастиря. Каролінгське Відродження стало можливим завдяки злиттю релігійної та інтелектуальної тенденцій. Воно породило нове мистецтво рукописної мініатюри, піднісши його на надзвичайно високий рівень. Фарби та золото темпери відрізняли писання, що призначалися для двору імператора. Прикладом цього може служити малюнок в Утрехтському псалтирі, виконаний пером. У ньому швидкі, лінеарні штрихи створюють ефект незвичайної виразності. Досягнення Каролінгського Відродження Крім того, що були відкриті світські і монастирські школи, велися викладання світських предметів. Серед них були – богословські дисципліни, граматика, риторика, арифметика, діалектика, астрономія, музика, природознавство, а також іноземні мови. Особливого розвитку досягла філософія і агіографія. Вчені і філософи складали цикли сказань і легенд. У монастирях і містах стали вперше вести аннали, які продовжували наступні покоління хроністів: Королівські аннали, Фульдського аннали. Але в другій половині ІХ століття почалися зміни в духовному житті суспільства заходу і Каролінське відродження змінилося спадом.