Flag of The Electoral Palatinate (1604).svg Пфальц
Flag of Denmark.svg Данія-Норвегія
Sweden-Flag-1562.svg Швеція
Pavillon royal de la France.svg Франція
за підтримки:
Османська імперія Османи
Московія
Католики
Banner of the Holy Roman Emperor (after 1400).svg Імперія
Catholic League (Germany).svg Католицька ліга
Flag of Cross of Burgundy.svg Іспанія
Flag of Portugal (1640).svg Португалія
за підтримки:
Chorągiew królewska króla Zygmunta III Wazy.svg Річ Посполита
Flag of the Cossack Hetmanat.svg Запорожжя (див. Козаки у Тридцятирічній війні)Командувачі
Flag of Bohemia.svgФрідріх V Пфальцський
Flag of Sweden.svgГустав II Адольф †
Proposed flag of Île-de-France.svg Кардинал Рішельє
Flag of Denmark.svgКрістіан IV Данський
Flag of Saxony.svgІоан Георг I Саксонський
Flag Germany Emperors Banner.svgграф Тіллі †
Flag Germany Emperors Banner.svg Валленштейн
Flag Germany Emperors Banner.svgФердинанд ІІ, Імператор Священної Римської імперії
Flag Germany Emperors Banner.svgФердинанд ІІІ, Імператор Священної Римської імперії
Flag of Cross of Burgundy.svgГерцог Оліварес
Максиміліан І, курфюрст Баварський
Військові сили
в цілому 350,000
40-75,000 шведів (не рахуючи найманців)
50,000 голландців
приблизно 100,000 німців
понад 150,000 Французів
в цілому 450,000
300,000 іспанців
понад 100-200,000 німцівблизько 300,000 вбитих і поранених, втрати цивільного населення Німеччини понад 6,000,000
близько 400,000 вбитихВтрати
близько 300,000 вбитих і поранених, втрати цивільного населення Німеччини понад 6,000,000
близько 400,000 вбитихТридцятилітню війну поділяють на чотири періоди: чесько-пфальцький (1618—1625), данський (1625—1629), шведський (1630—1635), франко-шведський (1635—1648). У першому періоді чехи повстали проти імператора Фердинанда ІІ Габсбурга й обрали замість нього новим богемським королем Фрідріха V Пфальцького, голову Протестантської унії. Імператор в союзі з Католицькою лігою розбив чехів на Білій Горі (1620), а потім разом з іспанцями захопив Пфальц (1621—1623). Нідерландські протестанти вели війну за незалежність від Іспанії.
З припиненням династії Романовичів розпочинається поступовий занепад Галицько-Волинської держави. Знову посилюються політичні впливи галицького боярства, яке протидіяло встановленню міцної князівської влади, зростає втручання у внутрішні справи іноземних країн, насамперед Польщі, Угорщини та Литви.
Саме внаслідок компромісу між місцевими боярами і правителями згаданих країн останнім, самостійним володарем Галицько-Волинської держави в 1325 р. було обрано 14-річного княжича Болеслава, сина мазовецького князя Тройдена та Марії, сестри попередніх правителів Андрія та Лева. Він прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава (1325—1340). Новий правитель виявився активним поборником зміцнення своїх володінь. У пошуках міжнародної підтримки намагався налагодити добрі відносини з Тевтонським орденом, Золотою Ордою та Литовським князівством. У внутрішній політиці підтримував міста, спираючись на які, намагався обмежити боярські впливи та зміцнити князівську владу. Однак протистояння з боярами завершилося трагічною смертю Юрія II, яка активізувала боротьбу Польщі, Угорщини і Литви за українські землі.
Тим часом бояри, побоюючись вторгнення поляків, проголосили новим галицько-волинським правителем одного з литовських князів Любарта-Дмитра (1340—1349), який прийняв віру, мову та звичаї місцевого населення і був одружений з дочкою Юрія II. Правда, влада нового князя над Галичиною була суто номінальною і фактично поширювалася лише на територію Волині. Галицькою землею управляла група бояр, на чолі якої стояв Дмитро Дедько, що прийняв титул "старости й управителя Руської землі".
Перебіг подій на галицько-волинських землях викликав невдоволення Польщі, яка, уклавши союз з Угорщиною, у 1340 р. вдерлася в Галичину, але місцеве населення за до татар вибило нападників. Восени 1349 р. Польща, домовившись з Ордою, здійснила новий похід проти Галицько-Волинської держави, внаслідок чого остання припинила існування. Галичина і Холмщина остаточно були приєднані до Польської держави. Закарпаття опинилося у складі Угорського королівства. Землі між Дністром і Прутом, у т. ч. територія сучасної Буковини, відійшли до Молдавського князівства. Решта земель — Волинь, Поділля, Київщина, Переяславщина, Чернігово-Сіверщина — поступово увійшли до складу Великого князівства Литовського.
Серед причин занепаду Галицько-Волинської держави були: монголо-татарське іго, деструктивна політика боярської олігархії, припинення княжої династії, агресія з боку Польщі, Угорщини, Литви. Значення цієї, за словами історика С. Томашівського, "першої чисто української політичної організації" полягає в тому, що вона після занепаду Києва на ціле століття продовжила державницькі традиції Київської Русі й стала головним політичним центром для українських земель, уберегла від передчасного завоювання та асиміляції український етнос, що формувався, сприяла його консолідації, зміцненню та усвідомленню власної самобутності.
Дата:
1618 – 1648
Місце:
Європа (переважно Німеччина)
Результат:
Вестфальський мир
Сторони
Протестанти
Flag of Electoral Saxony.svg Саксонія
Statenvlag.svg Нідерланди
Flag of Brandenburg (1340-1657).svg Бранденбург
Flag of Bohemia.svg Богемія
Flag of The Electoral Palatinate (1604).svg Пфальц
Flag of Denmark.svg Данія-Норвегія
Sweden-Flag-1562.svg Швеція
Pavillon royal de la France.svg Франція
за підтримки:
Османська імперія Османи
Московія
Католики
Banner of the Holy Roman Emperor (after 1400).svg Імперія
Catholic League (Germany).svg Католицька ліга
Flag of Cross of Burgundy.svg Іспанія
Flag of Portugal (1640).svg Португалія
за підтримки:
Chorągiew królewska króla Zygmunta III Wazy.svg Річ Посполита
Flag of the Cossack Hetmanat.svg Запорожжя (див. Козаки у Тридцятирічній війні)Командувачі
Flag of Bohemia.svgФрідріх V Пфальцський
Flag of Sweden.svgГустав II Адольф †
Proposed flag of Île-de-France.svg Кардинал Рішельє
Flag of Denmark.svgКрістіан IV Данський
Flag of Saxony.svgІоан Георг I Саксонський
Flag Germany Emperors Banner.svgграф Тіллі †
Flag Germany Emperors Banner.svg Валленштейн
Flag Germany Emperors Banner.svgФердинанд ІІ, Імператор Священної Римської імперії
Flag Germany Emperors Banner.svgФердинанд ІІІ, Імператор Священної Римської імперії
Flag of Cross of Burgundy.svgГерцог Оліварес
Максиміліан І, курфюрст Баварський
Військові сили
в цілому 350,000
40-75,000 шведів (не рахуючи найманців)
50,000 голландців
приблизно 100,000 німців
понад 150,000 Французів
в цілому 450,000
300,000 іспанців
понад 100-200,000 німцівблизько 300,000 вбитих і поранених, втрати цивільного населення Німеччини понад 6,000,000
близько 400,000 вбитихВтрати
близько 300,000 вбитих і поранених, втрати цивільного населення Німеччини понад 6,000,000
близько 400,000 вбитихТридцятилітню війну поділяють на чотири періоди: чесько-пфальцький (1618—1625), данський (1625—1629), шведський (1630—1635), франко-шведський (1635—1648). У першому періоді чехи повстали проти імператора Фердинанда ІІ Габсбурга й обрали замість нього новим богемським королем Фрідріха V Пфальцького, голову Протестантської унії. Імператор в союзі з Католицькою лігою розбив чехів на Білій Горі (1620), а потім разом з іспанцями захопив Пфальц (1621—1623). Нідерландські протестанти вели війну за незалежність від Іспанії.
З припиненням династії Романовичів розпочинається поступовий занепад Галицько-Волинської держави. Знову посилюються політичні впливи галицького боярства, яке протидіяло встановленню міцної князівської влади, зростає втручання у внутрішні справи іноземних країн, насамперед Польщі, Угорщини та Литви.
Саме внаслідок компромісу між місцевими боярами і правителями згаданих країн останнім, самостійним володарем Галицько-Волинської держави в 1325 р. було обрано 14-річного княжича Болеслава, сина мазовецького князя Тройдена та Марії, сестри попередніх правителів Андрія та Лева. Він прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава (1325—1340). Новий правитель виявився активним поборником зміцнення своїх володінь. У пошуках міжнародної підтримки намагався налагодити добрі відносини з Тевтонським орденом, Золотою Ордою та Литовським князівством. У внутрішній політиці підтримував міста, спираючись на які, намагався обмежити боярські впливи та зміцнити князівську владу. Однак протистояння з боярами завершилося трагічною смертю Юрія II, яка активізувала боротьбу Польщі, Угорщини і Литви за українські землі.
Тим часом бояри, побоюючись вторгнення поляків, проголосили новим галицько-волинським правителем одного з литовських князів Любарта-Дмитра (1340—1349), який прийняв віру, мову та звичаї місцевого населення і був одружений з дочкою Юрія II. Правда, влада нового князя над Галичиною була суто номінальною і фактично поширювалася лише на територію Волині. Галицькою землею управляла група бояр, на чолі якої стояв Дмитро Дедько, що прийняв титул "старости й управителя Руської землі".
Перебіг подій на галицько-волинських землях викликав невдоволення Польщі, яка, уклавши союз з Угорщиною, у 1340 р. вдерлася в Галичину, але місцеве населення за до татар вибило нападників. Восени 1349 р. Польща, домовившись з Ордою, здійснила новий похід проти Галицько-Волинської держави, внаслідок чого остання припинила існування. Галичина і Холмщина остаточно були приєднані до Польської держави. Закарпаття опинилося у складі Угорського королівства. Землі між Дністром і Прутом, у т. ч. територія сучасної Буковини, відійшли до Молдавського князівства. Решта земель — Волинь, Поділля, Київщина, Переяславщина, Чернігово-Сіверщина — поступово увійшли до складу Великого князівства Литовського.
Серед причин занепаду Галицько-Волинської держави були: монголо-татарське іго, деструктивна політика боярської олігархії, припинення княжої династії, агресія з боку Польщі, Угорщини, Литви. Значення цієї, за словами історика С. Томашівського, "першої чисто української політичної організації" полягає в тому, що вона після занепаду Києва на ціле століття продовжила державницькі традиції Київської Русі й стала головним політичним центром для українських земель, уберегла від передчасного завоювання та асиміляції український етнос, що формувався, сприяла його консолідації, зміцненню та усвідомленню власної самобутності.
Объяснение: