Переписати і доповнини текст.
На захід від Балканського
півострова розташований
півострів, який
омивається морями
басейну. Вздовж всього півострова
тягнуться невисокі
гори, багаті на корисні копалини. Клімат
теплий і, дощів випадало
більше, ніж у Греції. Найбільш родючі
землі в річок. На західному
і південному узбережжях Півострова
багато бухт, зручних для .
Поблизу багато островів, найбільший з них- .
Належали до латинських родів, мали
право володіти землею і брати участь у
народних зборах - .
Належали до підкорених латинами
народів (зокрема, етрусків) або переселенців, не мали права володіти землею і брати участь у народних зборах
Государство Речь Посполитая возникло в 1569 году в результате объединения Польши и Литвы. Король Речи Посполитой избирался польской знатью и в значительной степени от нее зависел. Право издавать законы принадлежало сейму - собранию народных представителей. Для принятия закона требовалось согласие всех присутствующих liberum veto - даже один голос "против" запрещал принятие решения.
Польский король был бессилен перед знатью, согласия на сейме постоянно не было. Группировки польской знати постоянно враждовали между собой. Действуя в собственных интересах и не думая о судьбах своего государства, польские магнаты в своих междоусобицах прибегали к других государств. Это привело к тому, что ко второй половине XVIII века Польша превратилась в нежизне государство: законы не издавались, сельская и городская жизнь была в стагнации.
Ослабевшее из-за внутренних неурядиц государство уже не могло оказать серьезного сопротивления более могущественным соседям.
Идея раздела Польши появилась в международной политике еще в начале XVIII века в Пруссии и Австрии. Так, в годы Северной войны (1700-1721) прусские короли трижды предлагали Петру I раздел Польши, добиваясь уступки в свою пользу Балтийского побережья, но всякий раз получали отказ.
Окончание Семилетней войны в 1763 году создало предпосылки для сближения России и Пруссии. 31 марта 1764 года в Санкт-Петербурге обе стороны заключили оборонительный союз сроком на восемь лет. Приложенные к договору секретные статьи касались согласования политики двух государств в Речи Посполитой. И хотя вопрос о конкретных территориально-государственных изменениях прямо не ставился, договор стал первым практическим шагом на пути к разделам Польши. На совещании у императрицы Екатерины II обсуждался секретный проект, предусматривавший отторжение части польских земель "для лучшей окружности и безопасности здешних границ".
В 1772, 1793, 1795 годах Австрия, Пруссия и Россия произвели три раздела Речи Посполитой.
Первому разделу Речи Посполитой предшествовал ввод русских войск в Варшаву после избрания на польский престол ставленника Екатерины II Станислава Августа Понятовского в 1764 году под предлогом защиты диссидентов - притеснявшихся католической церковью православных христиан. В 1768 году король подписал договор, закреплявший права диссидентов, гарантом их объявлялась Россия. Это вызвало резкое недовольство католической церкви и польского общества - магнатов и шляхты. В феврале 1768 года в городе Бар (ныне Винницкая область Украины) недовольные пророссийской политикой короля под руководством братьев Красинских образовали Барскую конфедерацию, которая объявила сейм распущенным и подняла восстание. Борьбу с русскими войсками конфедераты вели в основном партизанскими методами.
Не обладавший достаточными силами для борьбы с мятежниками польский король обратился за к России. Русские войска под командованием генерал-поручика Ивана Веймарна в составе 6 тысяч человек и 10 орудий разогнали Барскую конфедерацию, заняв города Бар и Бердичев, и быстро подавили вооруженные выступления. Тогда конфедераты обратились за к Франции и другим европейским державам, получив ее в виде денежных субсидий и военных инструкторов.
Осенью 1768 года Франция спровоцировала войну между Турцией и Россией. Конфедераты выступили на стороне Турции и к началу 1769 года сосредоточились в Подолии (территория между Днестром и Южным Бугом) в составе около 10 тысяч человек, которые уже летом были разгромлены. Затем очаг борьбы переместился на Холмщину (территория на левобережье Западного Буга), где братья Пулавские собрали до 5 тысяч человек. В борьбу с ними вступил прибывший в Польшу отряд бригадира (с января 1770 года генерал-майора) Александра Суворова, который нанес противнику ряд поражений. К осени 1771 года вся Южная Польша и Галиция были очищены от конфедератов. В сентябре 1771 года в Литве было подавлено восстание войск под управлением коронного гетмана Огинского. 12 апреля 1772 года Суворов овладел сильно укрепленным Краковским замком, гарнизон которого во главе с французским полковником Шуази после полуторамесячной осады капитулировал.
В основі культури епохи Відродження (XIV — XVII ст.) лежить принцип гуманізму, утвердження гідності і краси реальної людини, її розуму та волі, її творчих сил. Гуманістична культура Відродження носила світський характер. Жагуча спрага пізнання реального світу і захоплення ним сприяли піднесенню науки і привели до відображення в мистецтві найрізноманітніших сторін дійсності і передали величний пафос багатьом творінням художників.
Важливу роль для становлення мистецтва Відродження мало нове розуміння античної спадщини. Вплив античності найсильніше позначився на формуванні культури Відродження в Італії, де збереглося безліч пам'ятників давньоримського та давньогрецького мистецтва.
Объяснение:
Уже в XIII—на початку XIV ст. змінився погляд на реальність, виникли нові ідеї, які й привели до радикальних змін у всіх сферах ідеології та світогляду і які були неможливі в умовах античного або середньовічного суспільства.
Вони — результат того, що в міру зростання міст і появи бюргерства утворюються засади мирського світорозуміння, якому тісно в рамках теологічного аскетизму. Е. Гарен, незаперечно, має рацію, коли говорить про "полемічну свідомість", про "чітке поривання до бунту", про "програму розриву зі старим світом з метою встановити інші форми освіти і спілкування".
Нові інтелектуальні інтереси, віра в свої сили несумісні з контролем над діяльністю людини та мислення з боку церкви. Церковна регламентація життя, яка в середні віки здавалася природною, почала гнітити. "Божественне знання" потроху витіснилось інтелектуальними інтересами, які поки що випадали з офіційної університетської програми.
Художники і мислителі цієї епохи, як відомо, були титанами за силою думки, пристрасті і характеру, багатосторонністю і вченістю. Слід зазначити, що "універсальні" особистості виникали і через недостатню зрілість нового суспільства, в якому не було ще спеціалізації і стандартизації праці.
Очевидно, універсальність і багатосторонність таких майстрів, як Донателло, Леонардо да Вінчі, Альбрехт Дюрер, пояснюється не тільки їх надзвичайною обдарованістю, а й умовами їхньої праці і виховання. Вона була певною мірою "вимушеною". Оскільки поділ праці ще не торкнувся мистецтва, художники займалися всім: будівництвом церков, палаців, міських фортець, військових машин, поєднуючи найрізноманітніші види творчої праці — вони були живописцями, архітекторами, інженерами, декораторам
надіюся сподобалося