Поразка у Столітній війні викликала політичну кризу династії Ланкастерів. Опозицію проти них очолив герцог йоркський Річард. Він вирішив скористатися з того, що Генріх VI був несповна розуму, а владу в країні тримала його дружина Маргарита. У 1455 р. Річарда оголосили регентом королівства. Такий поворот подій не влаштовував родину Ланкастерів, яка не бажала поступатися Йоркам. Зрештою, палацові інтриги переросли у відкриті збройні сутички між прихильниками двох родин і у громадянську війну, що дістала назву Червоної (елемент герба Ланкастерів) та Білої (елемент герба родини Тюдорів, що започаткувала після війни нову династію) троянд. На початку війни успіх був на боці Ланкастерів. Проте вже наступного року син Річарда за підтримки могутнього графа Уоріка став королем Едуардом IV. Королева Маргарита з сином утекла до Франції.
Едуард, ставши королем, відібрав усі землі в Ланкастерів та їхніх прихильників. Роздаючи ці володіння, він створив покірну собі нову знать.. Політика Едуарда IV викликала невдоволення навіть у його прихильників. Граф Уорік, посварившись із ним, утік до Франції, де уклав союз із Маргаритою.
У 1471 р. військо Ланкастерів на чолі з Уоріком висадилося в Англії та захопило Лондон. Генріха VI знову проголосили королем, але Едуард зумів повернути собі владу. Уорік, якого назвали "творцем королів”, Генріх VI та його син загинули, а Маргариту взяли в полон. Після смерті Едуарда IV королем мав стати його син Едуард V, але брат покійного короля герцог Річард Глостер наказав ув’язнити молодого короля та його брата у Тауер і сам проголосив себе королем Річардом III (1483 – 1485 рр.).
Його противники об’єдналися навколо одного з останніх Ланкастерів, який жив у вигнанні, Генріха Тюдора. Останній зібрав військо і висадився в Англії. Біля містечка Босуарт зійшлися дві армії. Річард III був зраджений, його армія розбіглася. Сам він загинув на полі бою. Корона з його голови відразу була покладена Генріху Тюдору, який став правити під ім’ям Генріх VII (1485 – 1503 рр.). Щоб остаточно примирити ворожі сторони, Генріх VII одружився з єдиною представницею Йорків, а в своєму гербі поєднав червону та білу троянди. Війна, що тривала 30 років, скінчилась.
Объяснение:1. Крымское ханство образовалось в 1443 г.
2. Крымский полуостров, а также земли от Дуная на западе до Дона и Кубани на востоке. Сочетание плодородных земель, степей и лесных массивов. Столица — Салачик, затем Бахчисарай.
4. Во главе ханства стояла правящая династия — Гирей. С 1478 г. крымское ханство стало вассалом Османского государства. Законосовещательный орган — большой и малые диваны. Глава мусульманского духовенства — муфтий, который имел право смещать неверно, по его мнению, истолковавших законы судей.
5. Основным родом деятельности крымских феодалов было коневодство, скотоводство и торговля рабами. Население приморских городов занималось рыболовством. Земли обрабатывались зависимыми крестьянами, платившими десятину хану (1/10 часть доходов). Пленники продавались в Турцию, на Средний восток и в Европу. Хан получал пятую часть военной добычи. Главным невольничьим рынком был город Кафа. По оценкам историков, на крымских работорговых рынках за 200 лет было продано более 3 млн людей, преимущественно русских, украинцев и поляков.
Армия нерегулярная. В случае военной угрозы объявлялась всеобщая воинская повинность, от которой жители горных районов и городов могли откупиться, заплатив налог в казну.
6. Развиты ремесла (ювелирное дело, изготовление одежды, медной посуды, холодного оружия, ковров и войлочных изделий, резьба и инкрустация по дереву). Большое место в архитектуре занимали мечети и дюрбе — усыпальницы правителей. Зодчие сочетали архитектурные стили Востока и Византии, но использовали местные строительные материалы. Дома обычных горожан, как правило, были двухэтажными, возводились из дерева, глины и бута.
7. Захват Османской империей южного побережья Крыма создал серьезную опасность для России со стороны крымских татарских ханов, которые совершали грабительские набеги, захватывая рабов для огромного турецкого невольничьего рынка. В 1521 г. крымчаки осадили Москву, а в 1552 г. - Тулу.
Поразка у Столітній війні викликала політичну кризу династії Ланкастерів. Опозицію проти них очолив герцог йоркський Річард. Він вирішив скористатися з того, що Генріх VI був несповна розуму, а владу в країні тримала його дружина Маргарита. У 1455 р. Річарда оголосили регентом королівства. Такий поворот подій не влаштовував родину Ланкастерів, яка не бажала поступатися Йоркам. Зрештою, палацові інтриги переросли у відкриті збройні сутички між прихильниками двох родин і у громадянську війну, що дістала назву Червоної (елемент герба Ланкастерів) та Білої (елемент герба родини Тюдорів, що започаткувала після війни нову династію) троянд. На початку війни успіх був на боці Ланкастерів. Проте вже наступного року син Річарда за підтримки могутнього графа Уоріка став королем Едуардом IV. Королева Маргарита з сином утекла до Франції.
Едуард, ставши королем, відібрав усі землі в Ланкастерів та їхніх прихильників. Роздаючи ці володіння, він створив покірну собі нову знать.. Політика Едуарда IV викликала невдоволення навіть у його прихильників. Граф Уорік, посварившись із ним, утік до Франції, де уклав союз із Маргаритою.
У 1471 р. військо Ланкастерів на чолі з Уоріком висадилося в Англії та захопило Лондон. Генріха VI знову проголосили королем, але Едуард зумів повернути собі владу. Уорік, якого назвали "творцем королів”, Генріх VI та його син загинули, а Маргариту взяли в полон. Після смерті Едуарда IV королем мав стати його син Едуард V, але брат покійного короля герцог Річард Глостер наказав ув’язнити молодого короля та його брата у Тауер і сам проголосив себе королем Річардом III (1483 – 1485 рр.).
Його противники об’єдналися навколо одного з останніх Ланкастерів, який жив у вигнанні, Генріха Тюдора. Останній зібрав військо і висадився в Англії. Біля містечка Босуарт зійшлися дві армії. Річард III був зраджений, його армія розбіглася. Сам він загинув на полі бою. Корона з його голови відразу була покладена Генріху Тюдору, який став правити під ім’ям Генріх VII (1485 – 1503 рр.). Щоб остаточно примирити ворожі сторони, Генріх VII одружився з єдиною представницею Йорків, а в своєму гербі поєднав червону та білу троянди. Війна, що тривала 30 років, скінчилась.
Объяснение:1. Крымское ханство образовалось в 1443 г.
2. Крымский полуостров, а также земли от Дуная на западе до Дона и Кубани на востоке. Сочетание плодородных земель, степей и лесных массивов. Столица — Салачик, затем Бахчисарай.
3. Крымское ханство — многонациональное государство. Его населяли тюркоязычные народы (татары, караимы, турки, ногайцы), греки, армяне, евреи.
4. Во главе ханства стояла правящая династия — Гирей. С 1478 г. крымское ханство стало вассалом Османского государства. Законосовещательный орган — большой и малые диваны. Глава мусульманского духовенства — муфтий, который имел право смещать неверно, по его мнению, истолковавших законы судей.
5. Основным родом деятельности крымских феодалов было коневодство, скотоводство и торговля рабами. Население приморских городов занималось рыболовством. Земли обрабатывались зависимыми крестьянами, платившими десятину хану (1/10 часть доходов). Пленники продавались в Турцию, на Средний восток и в Европу. Хан получал пятую часть военной добычи. Главным невольничьим рынком был город Кафа. По оценкам историков, на крымских работорговых рынках за 200 лет было продано более 3 млн людей, преимущественно русских, украинцев и поляков.
Армия нерегулярная. В случае военной угрозы объявлялась всеобщая воинская повинность, от которой жители горных районов и городов могли откупиться, заплатив налог в казну.
6. Развиты ремесла (ювелирное дело, изготовление одежды, медной посуды, холодного оружия, ковров и войлочных изделий, резьба и инкрустация по дереву). Большое место в архитектуре занимали мечети и дюрбе — усыпальницы правителей. Зодчие сочетали архитектурные стили Востока и Византии, но использовали местные строительные материалы. Дома обычных горожан, как правило, были двухэтажными, возводились из дерева, глины и бута.
7. Захват Османской империей южного побережья Крыма создал серьезную опасность для России со стороны крымских татарских ханов, которые совершали грабительские набеги, захватывая рабов для огромного турецкого невольничьего рынка. В 1521 г. крымчаки осадили Москву, а в 1552 г. - Тулу.