Битва при Каннах — найбільша битва Другої Пунічної війни, що сталася 2 серпня 216 до н. е. біля міста Канни в Апулії на південному сході Італії.
Карфагенська армія Ганнібала завдала нищівної поразки набагато чисельнішій римській армії під командуванням консулів Луція Емілія Павла і Ґая Теренція Варрона. Після битви при Каннах Капуя і деякі інші італійські міста-держави відкололися від Римської республіки. Хоча битва не змогла принести перемогу в війні Карфагену, вона є одним з класичних прикладів тактичної майстерності в військовій історії.
Відновивши чисельність армії після попередніх втрат при Требії (218 до н. е.) і при Тразименському озері (217 до н. е.), римляни вирішили протистояти Ганнібалу в Каннах, приблизно з 87 000 римських і союзних військ. На флангах, правий із яких спирався на річку Ауфід, римляни помістили свою кінноту і зосередили важку піхоту в глибшому, ніж зазвичай, шикуванні, в центрі свого бойового порядку. Можливо, римляни сподівалися зламати карфагенський стрій на початку битви, як сталося в битві при Требії. Щоб протистояти цьому, Ганнібал використовував тактику подвійного охвату. Він поставив свою найменш надійну піхоту в центрі, а на флангах поставив свою сильну нумідійську і гальську кінноту. Перед початком битви його бойове шикування нагадувало вигнутий вперед серп. Після початку битви центр війська Ганнібала прогнувся під ударом чисельно переважаючих військ римлян. Тоді як центральна частина військ Ганнібала відступала, римляни несвідомо втягнули себе у великий мішок — після чого африканські ветерани-піхотинці, що їх Ганнібал поставив на флангах, і кіннота, що на початку бою розбила і прогнала з поля римську кінноту, оточили головні сили римської піхоти. Оточена римська армія піддалася нападу зі всіх сторін і залишилась без засобів порятунку, та згодом була розгромлена по частинах. Приблизно 60 000-70 000 римлян було убито або захоплено в Каннах (включаючи консула Луція Емілія Павла і вісімдесят римських сенаторів). Вважається, що по числу життів, втрачених в один день,Канни потрапляють в число тридцяти найкривавіших битв у всій людській історії[1].
Найважливіші події з історії Галицького князівства :
Перший правитель Галицької землі Ростислав мав трьох синів – Рюрика, Володаря й Василька, які отримали у володіння відповідно Перемишль, Звенигород і Теребовль.
Брати докладали неабияких зусиль, щоби закріпити за собою право отчини на галицькі землі.
Складність становища пояснюється тим, що їхній батько був обділеним, скривдженим князем.
Троє Ярославичів – Ізяслав, Святослав і Всеволод не вважали його рівним собі та змушували до вигнання.
За таких обставин Ростиславичам доводилося воювати проти родичів.
Жертвою міжусобної боротьби після Любецького з’їзду князів став, як ви пам’ятаєте, Василько теребовлянський.
Та хоч і дорогою ціною, Ростиславичі все-таки відвоювали собі право на Галичину.
Щоправда, до певного часу край лишався переділеним на кілька уділів: Перемишльську, Галицьку, Теребовлянську й Звенигородську землі.
Об’єднати землі Галичини під єдиною владою виявилося до снаги синові Володаря Володимиркові.
Року 1141 він переніс свою резиденцію до Галича, підтвердивши намір одноосібно правити в об’єднаному Галицькому князівстві.
Ще більш успішним, але далеко непростим було князювання сина Володимирка Володаревича – Ярослава.
Битва при Каннах — найбільша битва Другої Пунічної війни, що сталася 2 серпня 216 до н. е. біля міста Канни в Апулії на південному сході Італії.
Карфагенська армія Ганнібала завдала нищівної поразки набагато чисельнішій римській армії під командуванням консулів Луція Емілія Павла і Ґая Теренція Варрона. Після битви при Каннах Капуя і деякі інші італійські міста-держави відкололися від Римської республіки. Хоча битва не змогла принести перемогу в війні Карфагену, вона є одним з класичних прикладів тактичної майстерності в військовій історії.
Відновивши чисельність армії після попередніх втрат при Требії (218 до н. е.) і при Тразименському озері (217 до н. е.), римляни вирішили протистояти Ганнібалу в Каннах, приблизно з 87 000 римських і союзних військ. На флангах, правий із яких спирався на річку Ауфід, римляни помістили свою кінноту і зосередили важку піхоту в глибшому, ніж зазвичай, шикуванні, в центрі свого бойового порядку. Можливо, римляни сподівалися зламати карфагенський стрій на початку битви, як сталося в битві при Требії. Щоб протистояти цьому, Ганнібал використовував тактику подвійного охвату. Він поставив свою найменш надійну піхоту в центрі, а на флангах поставив свою сильну нумідійську і гальську кінноту. Перед початком битви його бойове шикування нагадувало вигнутий вперед серп. Після початку битви центр війська Ганнібала прогнувся під ударом чисельно переважаючих військ римлян. Тоді як центральна частина військ Ганнібала відступала, римляни несвідомо втягнули себе у великий мішок — після чого африканські ветерани-піхотинці, що їх Ганнібал поставив на флангах, і кіннота, що на початку бою розбила і прогнала з поля римську кінноту, оточили головні сили римської піхоти. Оточена римська армія піддалася нападу зі всіх сторін і залишилась без засобів порятунку, та згодом була розгромлена по частинах. Приблизно 60 000-70 000 римлян було убито або захоплено в Каннах (включаючи консула Луція Емілія Павла і вісімдесят римських сенаторів). Вважається, що по числу життів, втрачених в один день,Канни потрапляють в число тридцяти найкривавіших битв у всій людській історії[1].
Объяснение:
Найважливіші події з історії Галицького князівства :
Перший правитель Галицької землі Ростислав мав трьох синів – Рюрика, Володаря й Василька, які отримали у володіння відповідно Перемишль, Звенигород і Теребовль.
Брати докладали неабияких зусиль, щоби закріпити за собою право отчини на галицькі землі.
Складність становища пояснюється тим, що їхній батько був обділеним, скривдженим князем.
Троє Ярославичів – Ізяслав, Святослав і Всеволод не вважали його рівним собі та змушували до вигнання.
За таких обставин Ростиславичам доводилося воювати проти родичів.
Жертвою міжусобної боротьби після Любецького з’їзду князів став, як ви пам’ятаєте, Василько теребовлянський.
Та хоч і дорогою ціною, Ростиславичі все-таки відвоювали собі право на Галичину.
Щоправда, до певного часу край лишався переділеним на кілька уділів: Перемишльську, Галицьку, Теребовлянську й Звенигородську землі.
Об’єднати землі Галичини під єдиною владою виявилося до снаги синові Володаря Володимиркові.
Року 1141 він переніс свою резиденцію до Галича, підтвердивши намір одноосібно правити в об’єднаному Галицькому князівстві.
Ще більш успішним, але далеко непростим було князювання сина Володимирка Володаревича – Ярослава.