Древнейшая территория, принадлежавшая римлянам, была невелика: жрецы «полевого братства» (fratres arvales), существовавшего ещё в эпоху царей, ежегодно совершали в празднество амбарвалий торжественный обход римского поля, и этот обход совпадал, очевидно, с древнейшей границей римской территории; она простиралась на 5 римских миль (1000 шагов) на правом берегу Тибра или к западу, на 6 миль на левом берегу реки (к востоку), на 5 миль к югу, по направлению к Альбе-Лонге, и на 2 мили к северу. После поглощения Римом нескольких подгородных общин и завоевания — ещё в царскую эпоху — городов Габий и Фидены, римская территория (ager Romanus) была равна примерно 870 км². При последних царях римлянам удалось основать несколько колоний (Сигнию и порт Цирцеи), поставить под контроль устье Тибра с его соляными разработками, а также перебросить мост через реку. Завоевания сопровождались основанием колоний. На юге римляне опирались на соплеменную им и союзную федерацию латинских городов; на севере против Рима выступали могущественные, управлявшиеся царями этрусские города, составлявшие слабую форму федерации; на востоке шла вражда с родственными горными племенами: сабинянами, вольсками и эквами, делавшими набеги на плодородную римскую Кампанью. Поначалу будучи обыкновенным городом Италии, к концу царской эпохи Рим занял доминирующее положение в Лации, что не могло не сказаться на отношениях с латинами. От основания Республики до полного завоевания Италии 240 лет. Первая половина этой эпохи в мелких стычках с соседями. Середина этой эпохи отмечена завоеванием римлянами города Вейи (396 до н. э.). Могущество Рима вслед за этим было сильно потрясено вторжением галлов и сожжением Рима, но город скоро оправился и в один с небольшим век успел подчинить себе всю Италию в старом смысле этого слова, то есть за исключением долины По и приальпийских областей, причислявшихся тогда к Галлии.
У Римі, як і в Греції, господарем держави вважався народ. Народні збори приймали закони й обирали посадових осіб – магістратів. Пропозиції, які вносили на зборах, не можна було ні обговорювати, ні змінювати – лише прийняти або відкинути цілком. Їх попереднє обговорення відбувалося на особливих зібраннях.
Объяснение:
Наприкінці IV – на початку ІІІ ст. до н. е. було прийнято закон, який відміняв боргову кабалу. Боржник, не маючи грошей для виплати боргу, віддавав лихварю все своє майно, але сам залишався вільним і недоторканим. Також плебеї отримали доступ до всіх посад.
Таким чином, результатом боротьби патриціїв і плебеїв було встановлення громадянської рівноправності. Усі громадяни Римської республіки стали рівними перед законом незалежно від багатства та знатності.
3. Як було організоване римське військо? Багатьом перемогам Рим завдячував своїй організованій і добре озброєній, як на той час, армії. До римського війська набирали тільки повноправних громадян. На чолі його стояли два консули. Кожен з них командував декількома легіонами. До легіону входило 4200 піхотинців і 300 вершників. Легіон поділявся на невеликі загони – маніпули, які складалися з двох центурій. Такі мобільні загони успішно билися не тільки на рівнині, а й у лісі, в горах.
У римській армії використовували облогові механізми. Для перекидання воїнів через ворожі фортечні мури застосовували «ворони» – абордажні трапи. Крім того, римляни користувалися метальними механічними пристроями: катапультами, балістами, скорпіонами та ін.
Легіон – військове з’єднання в армії Стародавнього Риму.
Відповідь:
Древнейшая территория, принадлежавшая римлянам, была невелика: жрецы «полевого братства» (fratres arvales), существовавшего ещё в эпоху царей, ежегодно совершали в празднество амбарвалий торжественный обход римского поля, и этот обход совпадал, очевидно, с древнейшей границей римской территории; она простиралась на 5 римских миль (1000 шагов) на правом берегу Тибра или к западу, на 6 миль на левом берегу реки (к востоку), на 5 миль к югу, по направлению к Альбе-Лонге, и на 2 мили к северу. После поглощения Римом нескольких подгородных общин и завоевания — ещё в царскую эпоху — городов Габий и Фидены, римская территория (ager Romanus) была равна примерно 870 км². При последних царях римлянам удалось основать несколько колоний (Сигнию и порт Цирцеи), поставить под контроль устье Тибра с его соляными разработками, а также перебросить мост через реку. Завоевания сопровождались основанием колоний. На юге римляне опирались на соплеменную им и союзную федерацию латинских городов; на севере против Рима выступали могущественные, управлявшиеся царями этрусские города, составлявшие слабую форму федерации; на востоке шла вражда с родственными горными племенами: сабинянами, вольсками и эквами, делавшими набеги на плодородную римскую Кампанью. Поначалу будучи обыкновенным городом Италии, к концу царской эпохи Рим занял доминирующее положение в Лации, что не могло не сказаться на отношениях с латинами. От основания Республики до полного завоевания Италии 240 лет. Первая половина этой эпохи в мелких стычках с соседями. Середина этой эпохи отмечена завоеванием римлянами города Вейи (396 до н. э.). Могущество Рима вслед за этим было сильно потрясено вторжением галлов и сожжением Рима, но город скоро оправился и в один с небольшим век успел подчинить себе всю Италию в старом смысле этого слова, то есть за исключением долины По и приальпийских областей, причислявшихся тогда к Галлии.
Пояснення:
У Римі, як і в Греції, господарем держави вважався народ. Народні збори приймали закони й обирали посадових осіб – магістратів. Пропозиції, які вносили на зборах, не можна було ні обговорювати, ні змінювати – лише прийняти або відкинути цілком. Їх попереднє обговорення відбувалося на особливих зібраннях.
Объяснение:
Наприкінці IV – на початку ІІІ ст. до н. е. було прийнято закон, який відміняв боргову кабалу. Боржник, не маючи грошей для виплати боргу, віддавав лихварю все своє майно, але сам залишався вільним і недоторканим. Також плебеї отримали доступ до всіх посад.
Таким чином, результатом боротьби патриціїв і плебеїв було встановлення громадянської рівноправності. Усі громадяни Римської республіки стали рівними перед законом незалежно від багатства та знатності.
3. Як було організоване римське військо? Багатьом перемогам Рим завдячував своїй організованій і добре озброєній, як на той час, армії. До римського війська набирали тільки повноправних громадян. На чолі його стояли два консули. Кожен з них командував декількома легіонами. До легіону входило 4200 піхотинців і 300 вершників. Легіон поділявся на невеликі загони – маніпули, які складалися з двох центурій. Такі мобільні загони успішно билися не тільки на рівнині, а й у лісі, в горах.
У римській армії використовували облогові механізми. Для перекидання воїнів через ворожі фортечні мури застосовували «ворони» – абордажні трапи. Крім того, римляни користувалися метальними механічними пристроями: катапультами, балістами, скорпіонами та ін.
Легіон – військове з’єднання в армії Стародавнього Риму.