Жилища богатых римлян были просторными, нередко они представляли собой настоящие дворцы. На заднем дворе были расположены роскошные сады, украшенные фонтанами, статуями.
Нередко зажиточные римляне имели собственные бассейны. Стены домов были украшены росписью. В крышах они проделывали специальные отверстия, чтобы днем их дом мог освещать дневной свет.
Менее обеспеченные римляне имели комнаты в многоэтажных домах. В таких домах жили простые городские рабочие, а также ремесленники. Крестьяне проживали в маленьких домиках, построенных из древесины с соломенной крышей. Такие дома прилегали к огороду или маленькому саду.
Одежда римлян
Одежда римлян прямо зависела от их материального состояния и гражданского статуса. Так, белое шерстяное облачение – тогу, имели право носить женатые мужчины, которые обладали политическими правами.
Члены Сената носили тогу с красной каймой, а полководцы, которые сумели выиграть сражение, надевали одежду красного цвета. Со временем, красная тога стала символом императорской власти, и носить ее имели право только представители правящей династии.
Крестьяне и ремесленники носили туники – короткая одежда без рукавов не мешала им в работе. Жены состоятельных римлян также носили тоги, часто они были цвета слоновой кости.
Женщины крестьянки поверх туники надевали широкие юбки. Обувь римских воинов представляла собой кожаные сапоги, обычные граждане носили сандалии. Именно римлянки первые изобрели обувь на платформе – это казаться им выше и стройнее. Незадолго до падения Рима, мужчины начали носить штаны.
Масова культура розглядається як культура «масового суспільства, яке виникло в процесі індустріалізації та урбанізації». Головною особливістю масової культури є те, що вона не створює нових цінностей, а використовує знайдене у елітарній або народній культурах, пристосовуючи їх до якомога ширшого використання. До масової культури відносяться лише ті елементи культури, які транслюють завдяки мас-медіа, або каналам масової комунікації – це радіо, телебачення, кіно, преса. З їх появою зникли межі спочатку між містом і селом, а потім між цілими
Популярна культура (або поп-культура, масова культура) — культура, яка, серед широких верств населення в даному суспільстві, переважно комерційно успішна та елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (наприклад, в спорті і літературі) — контрастуючи з «високою культурою».
Передумови формування поп-культури закладено в самій наявності структури суспільства. Хосе Ортега-і-Гассет сформулював відомий підхід до структуризації за ознаками творчої потенції: суспільство поділяється на «творчу еліту», яка, природно, становить меншу частину суспільства, і на «масу» — що кількісно переважає. Відповідно виникає протиставлення культури еліти («елітарної культури») культурі «маси» — «масовій культурі».
На початку XX ст. масове суспільство й пов'язана з ним масова культура стали предметом досліджень найвизначніших учених у різних наукових областях: філософів Хосе Ортега-і-Гассета («Повстання мас»), Карла Ясперса («Духовна ситуація часу»), Освальда Шпенглера («Сутінки Європи»); соціологів Жана Бодріяра («Фантоми сучасності»), Питирима Сорокіна («Людина. Цивілізація. Суспільство») і інших. Аналізуючи масову культуру, кожний з них відзначає тенденцію до її комерціалізації.
На початку XXI століття сучасні дослідники констатують ті ж культурні явища: «Сучасні тенденції мають кумулятивний характер і вже привели до створення критичної маси змін, що торкнулися самої основи змісту й діяльності культурних інститутів. До найбільш значимих з них, на наш погляд, відносяться: комерціалізація культури, демократизація, розмивання границь, як в області знання, так й в області техніки, — а також переважна увага до процесу, а не до змісту».
Ставлення науки до масової культури змінюється. Якщо Карл Ясперс назвав масове мистецтво «занепадом сутності мистецтва», а Жан Бодріяр говорив, що всі сфери сучасного мистецтва «входять у трансестетичну сферу симуляції», те ці концепції були переглянуті в 1960-1970 р. у рамках постмодернізму, що позбавив протиставлення масової й елітарної культур якісного оцінного змісту. Говорячи про мистецтво (маючи на увазі елітарне мистецтво) початку XX століття, Ортега-і-Гассет справедливо говорить про його дегуманізацію.
Объяснение:
Жилища римлян
Жилища богатых римлян были просторными, нередко они представляли собой настоящие дворцы. На заднем дворе были расположены роскошные сады, украшенные фонтанами, статуями.
Нередко зажиточные римляне имели собственные бассейны. Стены домов были украшены росписью. В крышах они проделывали специальные отверстия, чтобы днем их дом мог освещать дневной свет.
Менее обеспеченные римляне имели комнаты в многоэтажных домах. В таких домах жили простые городские рабочие, а также ремесленники. Крестьяне проживали в маленьких домиках, построенных из древесины с соломенной крышей. Такие дома прилегали к огороду или маленькому саду.
Одежда римлян
Одежда римлян прямо зависела от их материального состояния и гражданского статуса. Так, белое шерстяное облачение – тогу, имели право носить женатые мужчины, которые обладали политическими правами.
Члены Сената носили тогу с красной каймой, а полководцы, которые сумели выиграть сражение, надевали одежду красного цвета. Со временем, красная тога стала символом императорской власти, и носить ее имели право только представители правящей династии.
Крестьяне и ремесленники носили туники – короткая одежда без рукавов не мешала им в работе. Жены состоятельных римлян также носили тоги, часто они были цвета слоновой кости.
Женщины крестьянки поверх туники надевали широкие юбки. Обувь римских воинов представляла собой кожаные сапоги, обычные граждане носили сандалии. Именно римлянки первые изобрели обувь на платформе – это казаться им выше и стройнее. Незадолго до падения Рима, мужчины начали носить штаны.
Масова культура розглядається як культура «масового суспільства, яке виникло в процесі індустріалізації та урбанізації». Головною особливістю масової культури є те, що вона не створює нових цінностей, а використовує знайдене у елітарній або народній культурах, пристосовуючи їх до якомога ширшого використання. До масової культури відносяться лише ті елементи культури, які транслюють завдяки мас-медіа, або каналам масової комунікації – це радіо, телебачення, кіно, преса. З їх появою зникли межі спочатку між містом і селом, а потім між цілими
Популярна культура (або поп-культура, масова культура) — культура, яка, серед широких верств населення в даному суспільстві, переважно комерційно успішна та елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (наприклад, в спорті і літературі) — контрастуючи з «високою культурою».
Передумови формування поп-культури закладено в самій наявності структури суспільства. Хосе Ортега-і-Гассет сформулював відомий підхід до структуризації за ознаками творчої потенції: суспільство поділяється на «творчу еліту», яка, природно, становить меншу частину суспільства, і на «масу» — що кількісно переважає. Відповідно виникає протиставлення культури еліти («елітарної культури») культурі «маси» — «масовій культурі».
На початку XX ст. масове суспільство й пов'язана з ним масова культура стали предметом досліджень найвизначніших учених у різних наукових областях: філософів Хосе Ортега-і-Гассета («Повстання мас»), Карла Ясперса («Духовна ситуація часу»), Освальда Шпенглера («Сутінки Європи»); соціологів Жана Бодріяра («Фантоми сучасності»), Питирима Сорокіна («Людина. Цивілізація. Суспільство») і інших. Аналізуючи масову культуру, кожний з них відзначає тенденцію до її комерціалізації.
На початку XXI століття сучасні дослідники констатують ті ж культурні явища: «Сучасні тенденції мають кумулятивний характер і вже привели до створення критичної маси змін, що торкнулися самої основи змісту й діяльності культурних інститутів. До найбільш значимих з них, на наш погляд, відносяться: комерціалізація культури, демократизація, розмивання границь, як в області знання, так й в області техніки, — а також переважна увага до процесу, а не до змісту».
Ставлення науки до масової культури змінюється. Якщо Карл Ясперс назвав масове мистецтво «занепадом сутності мистецтва», а Жан Бодріяр говорив, що всі сфери сучасного мистецтва «входять у трансестетичну сферу симуляції», те ці концепції були переглянуті в 1960-1970 р. у рамках постмодернізму, що позбавив протиставлення масової й елітарної культур якісного оцінного змісту. Говорячи про мистецтво (маючи на увазі елітарне мистецтво) початку XX століття, Ортега-і-Гассет справедливо говорить про його дегуманізацію.