По Соборному Уложению 1649 года
Юрьев день был перенесен и срок сыска беглых крестьян составлял 15 лет
сыс беглых крестьян стал бе и произошло окончательное закрепощение крестьян
был отменен Юрьев день и крестьяне были окончательно закрепощены
был установлен Юрьев день и началось закрепощение крестьян
устанавливался срок сыска беглых крестьян 15 лет
По́ловці — тюркський народ пізнього середньовіччя. У XI—XIV століттях населяли Євразійський степ від Дунаю до Іртиша (мали свою державу — Дешт-і Кипчак)[1]. У XI столітті опанували українські степи (Північне Причорномор'я), витіснивши на околиці печенігів, хозарів, ясів. У ХІ—XIIІ ст. перебували у тісних воєнно-політичних, культурних і торговельних контактах з Руссю, Візантією, Грузією, Аланією, Угорщиною, Болгарією, Волзькою Булгарією[1]. У 1236—1240-х роках підкорені Монгольською імперією, увійшли до складу Золотої Орди. Частина відкочувала до Візантії, Болгарії, Волощини, Угорщини, Кавказу, Русі[1]. Справили великий вплив на політику, військо, культуру, мистецтво сусідніх держав та народів. Говорили половецькою мовою, що в XIII—XIV ст. була мовою міжнаціонального спілкування на теренах Золотої Орди. Стали основним елементом етногенезу степових кипчацьких народів — кримських татар і татар, казахів[1] кумиків, караїмів, ногайців та інших. Взяли участь у генезі українців[2], угорців, молдован, румунів, росіян[2], народів Північного Кавказу, Криму, Поволжя та Середньої Азії. Найдовше половецьку ідентичність зберігали до XVIII ст. мешканці Куманської автономії в Угорщині. Інші назви — кипчаки, кумани.
Объяснение:
По́ловці — тюркський народ пізнього середньовіччя. У XI—XIV століттях населяли Євразійський степ від Дунаю до Іртиша (мали свою державу — Дешт-і Кипчак)[1]. У XI столітті опанували українські степи (Північне Причорномор'я), витіснивши на околиці печенігів, хозарів, ясів. У ХІ—XIIІ ст. перебували у тісних воєнно-політичних, культурних і торговельних контактах з Руссю, Візантією, Грузією, Аланією, Угорщиною, Болгарією, Волзькою Булгарією[1]. У 1236—1240-х роках підкорені Монгольською імперією, увійшли до складу Золотої Орди. Частина відкочувала до Візантії, Болгарії, Волощини, Угорщини, Кавказу, Русі[1]. Справили великий вплив на політику, військо, культуру, мистецтво сусідніх держав та народів. Говорили половецькою мовою, що в XIII—XIV ст. була мовою міжнаціонального спілкування на теренах Золотої Орди. Стали основним елементом етногенезу степових кипчацьких народів — кримських татар і татар, казахів[1] кумиків, караїмів, ногайців та інших. Взяли участь у генезі українців[2], угорців, молдован, румунів, росіян[2], народів Північного Кавказу, Криму, Поволжя та Середньої Азії. Найдовше половецьку ідентичність зберігали до XVIII ст. мешканці Куманської автономії в Угорщині. Інші назви — кипчаки, кумани.
За фантастически короткий по историческим меркам период времени Сибирь была включена в состав Русского государства и началось ее освоение. Таким образом, Русь превратилась в огромное государство, раскинувшееся на просторах Евразии. Так формировалась основа не только империи, но своеобразного цивилизационного комплекса, занимающего особое место в мировой системе цивилизаций. На смену Московскому государству пришла Россия.
Огромное значение, с этой точки зрения, имело присоединение Украины к России. Объединение в составе одного государства двух славянских народов превращало его в центр славянского мира. Это обстоятельство оказало большое влияние на историческое развитие России.