В
Все
М
Математика
О
ОБЖ
У
Українська мова
Х
Химия
Д
Другие предметы
Н
Немецкий язык
Б
Беларуская мова
М
Музыка
Э
Экономика
Ф
Физика
Б
Биология
О
Окружающий мир
У
Українська література
Р
Русский язык
Ф
Французский язык
П
Психология
О
Обществознание
А
Алгебра
М
МХК
Г
География
И
Информатика
П
Право
А
Английский язык
Г
Геометрия
Қ
Қазақ тiлi
Л
Литература
И
История
annakivilyova
annakivilyova
16.03.2022 05:55 •  История

По внешней политике россии в 17 веке и освоение сибири и дальнего востока составить по 5 интересных вопросов или продолжить предложения.

Показать ответ
Ответ:
Кристина15551
Кристина15551
12.02.2021 19:31

1) Изнуренные многолетним кровопролитием , стороны конфликта начали искать пути к завершению войны еще в 1678 году когда в Стамбул был направлен дворянин Даудов который прощупывал почву на предмет готовности турок к заключению соглашения.При османском дворе на эту инициативу смотрели благосклонно, но при этом потребовали для ведения переговоров прибытия особого посла России. Вместе с тем султан брал на себя обязательства послать своего полномочного представителя на переговоры в Крым. Первое посольство в Крым было направлено 1679 году но тогда оно завершилась безрезультатно. Успех на дипломатическом фронте стал приобретать реальные очертания лишь летом 1680 года, когда в Крым прибыли полковник Тяпкин, дьяк Никита Зотов и писарь запорожских казаков Семян Ракович. К декабрю проект договора был согласован и отаправлен султану на одобрение. Формально все было улажено в 1681 году когда он подписанний Крымским ханом и российскими представителями получил утверждение и в Станбуле.

2)Султан брал на себя обязательства послать своего полномочного представителя на переговоры в Крым.

3)По инициативе Пары Иннокентия хl в. 1684 году образовалась антитурецкая Священная лига в которую вошли Священная Римская Империя , Венеция и Речь Посполитая.

4)В 1682 году к ним присоединилась Россия заключившая с Польшей "вечный мир"

У меня нету ответа на 5 и 6, извините

0,0(0 оценок)
Ответ:
dhrgdh
dhrgdh
30.03.2020 17:15

      Щербицький Володимир Васильович - керівник уряду УРСР (керував урядом: лютий 1961 р. — липень 1963 р., жовтень 1965 р. — травень 1972 р.)

        Народився 17 лютого 1918 р. у м.  Верхньодніпровськ Катеринославської губернії, нині Дніпропетровська область, у сім’ї робітника. У 1936 р. став студентом механічного факультету Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту, який закінчив перед самою війною. Під час навчання працював креслярем, конструктором, машиністом компресорів на заводах Дніпропетровська. Паралельно закінчив річну школу пропагандистів.

       Влітку 1941 р. мобілізований і відряджений у Військову академію хімічного захисту. Пройшов у ній прискорений курс навчання і у званні лейтенанта направлений в Закавказький військовий округ, де став начальником хімслужби 34-го полку. До грудня 1945 р. перебував на командних посадах у військах діючої армії.

         Після демобілізації вернувся додому і влаштувався на роботу начальником бюро планово-попереджувальних ремонтів коксохімічного заводу. Невдовзі його обрали секретарем партбюро цього заводу. Від січня 1948 р. працював у Дніпродзержинському міськкомі партії — спочатку завідуючим оргінструкторським відділом, а з серпня того ж року — другим секретарем міськкому. У 1952 р.  — парторг ЦК КПРС Дніпродзержинського металургійного заводу.

        Від серпня 1952 р. до лютого 1954 р.  — перший секретар Дніпродзержинського міськкому Компартії України. У 1954—55 рр.  — другий, а у 1955—57 рр. — перший секретар Дніпропетровського обкому. У 1957 р. став членом президії (згодом політбюро) і секретарем ЦК Компартії України. На ХХ з’їзді КПРС обраний членом Центральної ревізійної комісії.

          Наприкінці лютого 1961 р. В.  Щербицький — голова РМ України. Від жовтня того ж року — кандидат у члени президії ЦК КПРС. Спроба В.  Щербицького протидіяти волюнтаристським методам управління і безглуздим експериментам в економіці коштувала йому відставки. У липні 1963 р. увільнений від обов’язків голови РМ. Вернувся у Дніпропетровськ, був обраний першим секретарем Дніпропетровського промислового обкому Компартії України. Після повернення КПРС до попередньої партійної структури очолив Дніпропетровський обком Компартії України.

           Друге призначення В. Щербицького головою РМ УРСР відбулося в жовтні 1965 р. У грудні того ж року став кандидатом у члени президії (з 1966 р. — політбюро) ЦК КПРС. Від квітня 1971 р. — член політбюро ЦК КПРС. У травні 1972 р. обраний першим секретарем ЦК Компартії України. На цій посаді працював 17 років.

            Час перебування В.  Щербицького на вищих державних і партійних постах був періодом кількісного економічного зростання, і значною мірою воно було результатом його неабияких організаційних здібностей, ініціативності, високої вимогливості, особистої чесності і принциповості. Йому вдалося результативно протидіяти порушенням законності та явищам корупції.

           Проте зупинити інерцію гальмівних процесів, які впродовж 70-х рр. посилювалися, В.  Щербицькому виявилося не під силу. Апологетика "розвинутого соціалізму" затемнювала аналіз реальних суспільно-економічних процесів. Однобоке розуміння інтернаціоналізму призвело до звуження сфери застосування української мови.

         Недостатня протидія централізаторським устремлінням Москви зумовила високий ступінь залежності економіки України від підприємств, що перебували поза її межами; майже 80% заводів і фабрик не мали завершеного виробничого циклу. Розміщення союзним урядом атомної електростанції у безпосередній близькості від столиці України обернулося жахливою Чорнобильською катастрофою.

          Під час вересневого (1989 р.) пленуму ЦК Компартії України В.  Щербицький звернувся із заявою про увільнення його від обов’язків першого секретаря і члена політбюро ЦК Компартії України за віком і станом здоров’я. Після відставки Володимир Васильович прожив недовго. 16 лютого 1990 р. його не стало. Похований у м.  Києві, на Байковому цвинтарі. На батьківщині В.  Щербицького, у м. Верхньодніпровськ йому споруджено пам’ятник.

          Нагороджений 7 орденами Леніна (1958, 1968, 1971, 1973, 1977, 1983, 1988), 2 орденами Жовтневої Революції (1978, 1982), Вітчизняної війни I ступеня (1985), багатьма медалями. Двічі удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці (1974, 1977). Лауреат Ленінської премії.

0,0(0 оценок)
Популярные вопросы: История
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота